Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Плебсологічний вимір актуальних проблем у сфері....doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
04.12.2018
Размер:
1.55 Mб
Скачать

Плебсологія кримінально-правового інституту співучасті у злочині

У теорії кримінального права спеціальне призначення інституту співучасті осмислюється неоднозначно. Так, П.Ф. Тельнов зазначає, що специфічна роль цього інституту полягає в тому, що в нормах про співучасть: а) розкриваються загальні об'єктивні і суб'єктивні ознаки, властиві усім випадкам спільної злочинної діяльності; б) обмежується коло осіб, відповідальних за цю злочинну діяльність; в) встановлюється порядок відповідальності при умисному вчиненні злочину з виконанням різних ролей; г) вказуються особливості призначення покарання співучасникам [Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении: [учеб. пособ.] / П.Ф. Тельнов. – М.: РИО ВЮЗИ, 1978. – С. 13].

На думку В.С. Прохорова, інститут співучасті, крім закріплення критеріїв призначення покарання співучасникам, визначає коло злочинних діянь, не передбачених нормами Особливої частини Кримінального кодексу і встановлює принципи відповідальності за них [Курс советского уголовного права. Часть общая. Т. 1 / Отв. ред.: Н.А. Беляев, М.Д. Шаргородский. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. – С. 584-585]. Аналогічну позицію займає Н.Ф. Кузнєцова та ін.[Уголовное право. Общая часть / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Ю.М. Ткачевского, Г.Н. Борзенкова. – М.: Издательство МГУ, 1993. – С. 186; Водько Н.П. Уголовно-правовая борьба с организованной преступностью: научно-практическое пособие / Н.П. Водько – М.: Юриспруденция, 2000. – С. 6]. Так, М.Д. Шаргородский вважав, що у разі, якщо в діях кожного з осіб, які вчинили спільно злочин, містяться усі ознаки складу конкретного злочину, передбаченого статтею Особливої частини, для кваліфікації їх діянь в інституті співучасті немає потреби. Тому він пропонував виключити з інституту співучасті співвиконавство, у тому числі й групову злочинну діяльність [Шаргородский М.Д. Некоторые вопросы учения о соучастии / М. Д. Шаргородский // Правоведение. – 1960. – № 1. – С. 85, 97].

Розвиваючи зазначену точку зору, Ф.Г. Бурчак ще більше звужує межі інституту співучасті. Він пропонує розглядати норми закону про кримінальну відповідальність, що містять положення про співучасть у злочині, як покликану врегулювати відповідальність співучасників злочину при розподілі між ними ролей, тобто як інститут Загальної частини кримінального права, і не намагатися втискувати в її межі ті спеціальні приписи КК України про спільну злочинну діяльність, що містяться в Особливій частині Кримінального кодексу [Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы / Ф.Г. Бурчак. – К.: Вища школа, 1986. – С. 100]. Таким чином, Ф.Г. Бурчак виключає з інституту співучасті не тільки співвиконавство, але й співучасть особливого роду – передбачену в Особливій частині КК України як кваліфікуюча обставина певних складів злочину.

Подібне плебсологічне розуміння призначення інституту співучасті, на наш погляд, викликає заперечення, оскільки співучасть не можна вважати новим злочином, тобто таким, що не передбачений конкретною статтею Особливої частини КК України.

Співучасть виступає особливою формою злочинної діяльності, при якій дві чи більше особи вчиняють один з умисних злочинів, передбачених Особливою частиною КК України. У деяких випадках це враховує і сам закон про кримінальну відповідальність, конструюючи в межах Особливої частини КК України склади, що передбачають кримінальну відповідальність за вчинення конкретних злочинів групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою і злочинною організацією. Отже, норми про співучасть не можна розглядати у відриві від норм Особливої частини, тому що "вона (співучасть) характеризує форму, що може прийняти умисний злочин, передбачений Особливою частиною Кримінального кодексу" [Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении: [учеб. пособ.] / П.Ф. Тельнов. – М.: РИО ВЮЗИ, 1978. – С. 13].

Тому слід погодитися з П.Ф. Тельновим, на думку якого, норма Загальної частини про співучасть "є, власне кажучи, ключем для розуміння законодавчої характеристики окремих складів спільної злочинної діяльності" [Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении: [учеб. пособ.] / П.Ф. Тельнов. – М.: РИО ВЮЗИ, 1978. – С. 17].

Таким чином, плебсологічне значення інституту співучасті в загальній системі кримінального права України полягає в тому, що він: 1) визначає об'єктивні і суб'єктивні ознаки, що характеризують вчинення умисного злочину декількома суб'єктами; 2) встановлює коло цих осіб, принципи та умови їхньої відповідальності за вчинення злочинних діянь; 3) закріплює критерії призначення покарання особам, які спільно беруть участь у вчиненні злочинів, тобто орієнтує суд на справедливе, законне та обґрунтоване обрання конкретного кримінально-правового засобу впливу на співучасника злочину; 4) дає змогу обґрунтувати відповідальність осіб, які самі безпосередньо не вчиняли злочин, але певним чином сприяли його вчиненню. Цим самим і визначається коло діянь, що безпосередньо не передбачені в нормах Особливої частини КК України, але є суспільно небезпечними і відповідно вимагають кримінально-правового врегулювання [Жаровська Г.П. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 "Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право" / Г.П. Жаровська. – К., 2004. – 19 с.]; 5) сприяє правильній кваліфікації злочину: а) у деяких випадках співучасть передбачена КК України як обов'язкова ознака основного складу злочину, тобто такий злочин не може бути вчинений одноосібно (наприклад, злочини, за вчинення яких покарання передбачене статтями 257, 293, 294 КК України); б) у деяких випадках співучасть передбачена КК України як обов'язкова ознака кваліфікованого або особливо кваліфікованого складу злочину (наприклад, злочини, за вчинення яких покарання встановлене ч. 2 ст. 127, ч.ч. 3,5 ст. 191, ч.ч. 2,3 ст. 199 КК України) [Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: [навч. посіб.] / В.К. Грищук. – К. : Видавничий дім "Ін Юре", 2007. – С. 326]; 6) є основою для визначення форм організованої злочинної діяльності.

Аліса Іванівна Лукашенко,

Київський міжнародний університет(м. Київ)

kallista_l@i.ua