Вирішення проблем сучасних державно-правових явищ за допомогою нової суспільно-правової науки

Функціонування суспільних відносин в Україні потребує конкретних змін, зокрема, у філософському напрямі розвитку суспільства. Плебсологія як новітня міжгалузева суспільно-правова наука в сучасних умовах демократичного праводержавотворення являє собою систему відповідних поглядів про масову участь мудрого простонароду в державно-правових процесах.

Науковці пропонують всезагальне наукове обговорення особливостей плебсологічного бачення щодо вирішення нагальних проблем сучасних державно-правових явищ з метою модернізації елементів правової системи України у новій філософсько-правовій формі.

Теоретико-методологічні засади плебсологічної науки ґрунтуються на філософському та філософсько-правовому осмисленні національних державно-правових процесів та відповідних правових механізмів взаємодії людини, суспільства і держави, а також враховують новітні тенденції розвитку держави й права на європейському та світовому рівнях.

Дослідження проблем плебсології потребує переусвідомлення фундаментальних засад вітчизняної науки як у загальнотеоретичному, так і в галузевому її вимірах, що є важливим кроком до реалізації євроінтеграційних прагнень нашої країни на шляху оновлення національної правової системи на засадах демократії, верховенства права та прав людини.

З метою впорядкування суспільних відносин, вирішення різноманітних конфліктів, підтримання порядку, досягнення певних цілей суспільства або окремих соціальних груп неминуче виникають особливі відносини між суб'єктом владних повноважень і підвладним суб'єктом. У таких відносинах відбувається нав'язування волі суб'єкта владних повноважень своєї волі підвладному. Ці дві волі можуть не збігатися, тому для нав'язування своєї волі суб'єкт владних повноважень повинен мати певні засоби, методи і способи, певну силу.

Будь-які відносини в суспільстві регламентуються соціальними нормами, а владна діяльність органів держави регулюється нормами права. У суспільстві суб'єкт владних повноважень і підвладний суб'єкт можуть концентруватися в одному суб'єкті (народ) або не концентруватися (правляча еліта і народ). Ототожнення суб'єкта владних повноважень і підвладного має місце в демократичному суспільстві, де народ не лише об'єкт, а й суб'єкт влади, джерело влади і суверенітету. Розбіжності між суб'єктом і об'єктом влади мають місце в тоталітарному суспільстві, коли вона узурпована вузькою правлячою елітою.

У демократичній державі кожен громадянин має право і повинен бути членом суспільства – носієм і джерелом влади. Він має право брати участь у формуванні інститутів влади (брати участь у виборах, висувати свою кандидатуру на державні посади тощо), контролювати їх діяльність, бути ініціатором їх реформування, розпуску, брати участь у прийнятті рішень у межах інститутів безпосередньої демократії (референдумів, мирних зібрань тощо).

Жоден громадянин не може бути лише суб'єктом владних повноважень або лише підвладним навіть, якщо це стосується осіб, які займають найвищі посади в політичній системі чи в механізмі держави (президент, прем'єр-міністр та ін.). Вони також повинні бути підвладними народу через інститути демократії (представницькі органи, вибори, референдуми). Будь-який орган верховної влади повинен мати над собою вищу владу народу. Усі органи підпорядковуються закону, що виражає волю народу.

Для того, щоб воля народу була підґрунтям для влади уряду, державні органи проводять вільні вибори з розумною періодичністю відповідно до закону: передбачаються чесні й відкриті змагання кандидатів; гарантується загальне і рівне виборче право шляхом таємного голосування; поважається право громадян бути обраним на державні посади, створювати політичні партії, громадські об'єднання тощо.

Якщо державні органи використовують можливості державного апарату з метою, що не передбачена законом, народ має право виступити проти такої влади державних органів. Дії народу здатні обмежити соціально-шкідливі, руйнівні прояви державної влади, а при досить високому рівні демократичного і правового розвитку суспільства припинити сваволю органів державної влади.

Можна виокремити такі складові наукового пізнання та практичного втілення напрямів плебсологічної науки: 1. Конституційне закріплення правових механізмів протидії використанню влади всупереч інтересам суспільства не спрацьовує в сучасних умовах в Україні, тому актуальним є плебсологічний підхід до створення нових механізмів контролю за владою з боку народу.

2. Одне з завдань плебсології полягає у виконанні конституційних вимог мудрого простонароду, який є єдиним джерелом влади у державі, дотримання права кожного на свободу вираження своїх поглядів та обов'язок держави створити такі умови, які забезпечуватимуть вільне вираження та врахування думки народу.

3. Плебсологічні можливості закономірно вимагають для народу належних важелів впливу на внутрішньополітичні та зовнішньополітичні процеси, передусім, на захист конституційних прав і свобод людини і громадянина. Народ, який не може безпосередньо вплинути на дії державних органів з метою захисту своїх інтересів, змушений шукати ефективніші засоби впливу, застосовуючи акції громадянської непокори.

4. В Україні актуальним є прийняття закону про вплив народу на прийняття нормативно-правових актів. Знання та врахування думки мудрого народу є позитивним для майбутнього держави, оскільки в результаті держава має можливість отримати його плебсологічну підтримку в доленосних питаннях. Забезпечення права народу впливати на рішення органів державної влади, їх посадових та службових осіб під час прийняття ними нормативно-правових актів має наслідком посилення прозорості та ефективності діяльності органів державної влади.

5. Визнання та дія принципу верховенства права в Україні відповідно до статті 8 Конституції України означає підпорядкованість діяльності державних органів правам людини і громадянина, визнання пріоритету права в діяльності посадових осіб перед іншими соціальними нормами. Права і свободи людини і громадянина та їх гарантії домінують над інтересами держави, інтересами суспільства та відомчими інтересами, державна діяльність обмежується правами і свободами людини і громадянина.

Відносини між органами держави і народом передбачають прийняття державою конкретних зобов'язань, спрямованих на забезпечення інтересів громадян, наявність реальних правових приписів відповідальності посадових осіб держави за невиконання їхніх обов'язків перед суспільством та особою.

6. В умовах сучасної української наукової та правозастосовної реальності доцільно вести мову про створення в Україні нової наукової школи плебсології. Необхідно надати належне науковим розробкам, пов'язаним з аналізом доктринальної сутності та практичного виміру плебсології, що, безумовно, є фундаментальною наукою, яка досліджує розвиток демократичного громадянського суспільства, дію принципу верховенства права, а також можливості народу, коли йдеться про гарантування та надійний захист прав людини.

7. Правильно організована діяльність щодо правової освіти і правового виховання в державі сприяє формуванню свідомості законослухняного громадянина, тому одним із важливих чинників є запровадження до навчальних програм юридичних факультетів навчальної дисципліни "Плебсологія", що має бути спецкурсом на стику наук філософії і права та включатиме моральні ідеали, правові настанови та орієнтації на загальнолюдські цінності. Бажано її ввести до відповідних навчальних планів у межах кваліфікаційно-освітнього рівня "магістр правознавства". Отримані правові знання мають перерости в переконання дотримуватися правових приписів, а потім у внутрішню потребу проявляти соціально-правову активність, свідомо впливати на реалізацію державної влади.

Дослідження плебсологічної концепції є актуальним як у соціальному, так і в особистісно-людському вимірі. Адже людина є критерієм прогресу цивілізації, історичних досягнень суспільства і держави.