Проблематика кваліфікації злочинних діянь, вчинених натовпом та розширення можливостей індивіда під впливом юрби

Актуальність даної теми визначається в тому, що сучасна людина постійно перебуває в центрі щільного натовпу, де за даними багатьох дослідників виникають соціальні феномени, що в свою чергу впливають на поведінку особистості, її можливості та характер діянь, які людина вчиняє, відчуваючи себе частиною мас.

Останнім часом людина все частіше і частіше стає частиною миттєвого випадкового скупчення народу. Виходячи на вулицю, заходячи в транспорт, перебуваючи на роботі ми – волею чи без – піддаємося настрою і стану, що хаотично створюється в юрбі.

Так, вчені психологи наголошують на певних соціальних феноменах, які, безпосередньо, стосуються правової кваліфікації поведінки людини серед юрби. А саме, вважається, що має місце підвищення афективності у кожного окремого її члена. Спочатку індивіди зі схожими емоційними потребами завдяки своїм переживанням утворюють масу, а потім маса починає активно виливати на них, і схильність індивідів до афективності значно збільшується. Також до феномену мас відносять ретроградну амнезію – часткову втрату пам'яті на минулі події, що супроводжується знесиленням після серйозного емоційного стресу. Ці показники відповідають стану "фізіологічного афекту". Відповідно карному кодексу багатьох держав, якщо людина діє у стані "фізіологічного афекту" – цей фактор пом'якшує її правову відповідальність за скоєне. Так, у коментарях до ст.ст. 98 і 106 КК Киргизії зазначено, що правовому поняттю "раптово, що виникло сильне хвилювання" відповідає психологічне – "фізіологічний афект". Але на практиці ми стикаємося з тим, що перед експертом, котрий досліджує стан конкретного індивіда іноді постають питання щодо даного стану, на які він не в змозі відповісти. Наприклад, він може з усією визначеністю сказати, що обвинувачуваний в останній момент скоєння злочину був у стані фізіологічного афекту, але не здатний відзначити його схильність до афекту, його можливість перебування у цьому стані. Точної відповіді, очевидно, дати неможливо. До експертизи проходить досить тривалий час, що, звичайно забирає про собою минулі переживання, умови виникнення афекту. А якщо вести мову про експертизу натовпу, то відтворити атмосферу, настрій, час, обставини, ідеї та ін. фактори, що в тому конкретному випадку вплинули на діяння особи і взагалі – неможливо.

Експерти у сфері неправових дій доводять, що майже неможливо встановити міру відповідальності конкретної людини у скоєнні групового злочину. Ще складніше з діями маси. Філософ М. Хайдеггер, у процесі вивчення "почуття провини" німців за злочини, що були скоєні під час Другої світової війни, запропонував особливе визначення цього феномену. Він створив новий іменник із безособистісного обороту Das man – це всі взагалі, і ніхто конкретно. Неможливо засудити або покарати усіх людей, масу. З цією ж проблемою зіткнулася американська поліція у процесі розслідування випадків лінчування негрів. Існує факт злочину, але хто перший вдарив, хто конкретно вбив, з'ясувати неможливо. Вбивала маса, ніхто з якої пізніше не міг напевно пригадати послідовність подій та хто саме що робив.

Ще одним соціальним фактором масової поведінки, який згадується у багатьох описах дій натовпу, є однаковий вираз обличчя у людей. Це пояснюється тим, що сильне переживання певного емоційно-афективного стану впливає на мускулатуру обличчя та веде до напруження одних і тих самих м'язів у багатьох людей. Обличчя стають схожими, з'являється узагальнене обличчя тілоцентричної маси. Завдяки цьому явищу й виникає багато складностей під час спроб провести ідентифікацію учасників масових заворушень.

Необхідно зазначити й те, що опинившись у натовпі, людина відчуває свою особисту захищеність, силу, безкарність, легко піддається впливу навіть абсолютно випадкової ідеї, іде за лідером, котрий може бути зовсім не знайомий та не імпонуватиме індивіду, але поведе за собою групу загалом. В такому середовищі всі сили організму мобілізуються та людина іде на такі вчинки, котрі ніколи б не здійснила самостійно, більш того, засуджувала б та зневажала. Найбільшою проблемою тут можна назвати те, що встановити контроль над натовпом майже неможливо. Оптимальний варіант вирішення цієї проблеми – не допустити формування діючого натовпу, створити умови, що будуть сприяти виникненню почуття соціальної захищеності. Якщо натовп з безумовно агресивними намірами вже почав формуватися, психологи радять прийняти міри інформаційного, організаційного та тактичного характеру з метою припинення подальшої концентрації людей.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що натовп сам по собі є досить небезпечним явищем. Індивід у натовпі керується не свідомістю, а більш підсвідомою частиною свого «я». Також маси породжують непередбачувані настрої, що спонукає індивіда вчиняти нехарактерні для нього діяння. В натовпі неможливо чітко розподілити міру участі кожного індивіда в тому чи іншому діянні, що породжує ілюзію безкарності, свободи, захищеності. Все це спонукає до агресивних дій, призводить до заворушень.

Тож, враховуючи вищенаведені факти та те, що в Україні проголошене прагнення не заборони масових скупчень, а запобігання їх агресивним настроям, доречним вважаю зауважити, що наука про натовп, масові настрої людей повинна розвиватись, а рушійні сили юрби – досліджуватися вченими теоретиками, та її здобутки мають застосовуватись на практиці з метою запобігання трагічних наслідків для населення та держави вцілому.

Ігор Віталійович Печенкін,

Інститут підготовки кадрів

Національної академії прокуратури України (м. Київ) 

ПОНЯТТЯ ТА СОЦІАЛЬНА СУТНІСТЬ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ

Запобігання корупції повинно набути в державі комплексного та системного характеру, має стати складовою стратегічного плану розбудови механізмів застосування права. Корупція як комплексне соціально-правове явище створює загрозу національній безпеці держави, негативно впливає на всі сфери суспільного життя, політику, економіку, право, міжнародні відносини, гальмує всі позитивні надбання України як держави. Запобігання та протидія такому явищу як з боку органів влади, так і громадян на шляху формування антикорупційної поведінки, неприйняття моделей спрощеного отримання благ за рахунок існування права в державі та дотримання його норм, має стати нормою.

В Україні історично склались умови формування стереотипів протиправної поведінки громадян, які сприймаються ними як морально виправдані та корисні.

Зламати такі стереотипи дуже складно, однак це необхідно для побудови правової держави і потребує системної діяльності органів державної влади.

Розв'язання проблем ефективної протидії корупції значною мірою залежить від того, наскільки правильно і глибоко зрозуміла її сутність. З'ясування сутності корупції є надзвичайно важливим як в теоретичному, так і в практичному плані.

Визначаючи сутність корупції, слід, передусім, виходити з того, що корупція не може бути зведена до якогось конкретного суспільно небезпечного діяння, до певного правопорушення. Зведення корупції до певного виду правопорушень, зокрема злочинів, що має місце з боку певної частини науковців та практиків, є однією з найбільш істотних помилок у розумінні корупції.

Корупція – це соціальне явище, яке має соціальну обумовленість, соціальні закономірності розвитку та здійснює негативний вплив на соціальні процеси. Існуючи в суспільстві та будучи породженням суспільних відносин, корупція пронизує різні соціальні сфери суспільства, по-різному деформуючи суспільні відносини.

Глибинний аспект корупції як соціального явища підкреслюють деякі енциклопедичні словники, які тлумачать латинське слово "corruptio" як псування і розбещування Образно кажучи, таке розуміння корупції свідчить про розбещення певних службових осіб владних структур владою і розкладання системи державної влади. Символічне у цьому розумінні також і те, що тлумаченню терміна "корупція" у багатьох словниках і енциклопедіях передує визначення іншого терміна латинського походження – "корозія", що перекладається як роз'їдання й руйнування.

Співвідносячи ці два поняття, корупцію можна розглядати як різновид соціальної корозії, яка роз'їдає і руйнує органи державної влади, державу і суспільство в цілому. В її основі, зокрема, лежать такі вікові традиції взаємодії у суспільстві, як "послуга за послугу", "do ut des" ("даю, щоб ти дав") [Мельник М.І. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України / М.І. Мельник. – К., 2002. – 22 с.].

Державну владу та її представників (чиновництво) завжди супроводжувала ознака корупційності. Жодна із соціально-полі­тичних і економічних систем не мала і не має повного імунітету від корупції – змінюються лише її обсяги і прояви, а також її можливості, що визначаються ставленням до неї держави і суспільства.

Водночас слід зазначити, що основа нинішньої корупції в Україні була закладена якраз в радянський період. Як зазначає О.Г. Кальман, головним джерелом корупції в системі влади є державний апарат, що залишився з радянських часів [Кальман О.Г. Стан і перспективи організаційно-правового забезпечення протидії та запобігання корупції в Україні / О.Г. Кальман // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). Міжвідомчий науково-дослідний центр. – К.: №15. – 2007. – С. 9].

Таким чином, корупція в Україні виникла не на порожньому місці, вона не з'явилась раптом з набуттям нашою державою незалежності. Вона є результатом історичного розвитку суспільства та держави, у тому числі й українського суспільства та Української держави. Разом з тим, в останнє десятиліття корупція в Україні набула небаченого раніше розмаху і впливу на політичні, економічні та інші соціальні процеси. Цьому сприяв цілий комплекс об'єктивних і суб'єктивних чинників, які будуть розглянуті нижче. Але це зовсім не свідчить про те, як це стверджують представники певних політичних сил, що саме факт утворення незалежної Української держави обумовив тотальне корумпування суспільних відносин.

Проблеми протидії корупції в Україні за своїм змістом багато в чому збігаються з аналогічними проблемами в інших країнах, особливо в країнах, що утворилися на теренах колишнього Радянського Союзу. Цей збіг обумовлюється однаковою соціальною сутністю корупції як корозії влади, яка полягає у зловживанні службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування владою або службовим становищем у корисливих або інших особистих інтересах. Не зважаючи на відмінності в державному устрої, однаковими в принципі для всіх країн є як основні соціально-економічні передумови корупції – недосконалість механізму реалізації владних повноважень, прагнення наділених владою суб'єктів скористатися цією владою в особистих цілях (конфлікт публічних і особистих інтересів), так і основні напрями протидії корупції – обмеження, нейтралізація та усунення соціальних передумов корупції, причин та умов корупційних діянь, визначення обмежень і заборон для державних службовців, встановлення відповідальності за їх порушення.

Особливості тієї чи іншої країни в цьому плані полягають у прагненні знайти свою оптимальну лінію протидії корупції, яка обумовлюється з одного боку станом, структурою та динамікою корупції (корупція неоднорідна в різних країнах – в одних вона найчастіше пов'язана з викраденням державної власності, з використанням службового становища, в інших – одержанням хабарів тощо), станом економічного розвитку та особливостями правової системи і культури суспільства, з іншого – конкретним змістом заходів по протидії корупції.

Корупція – це явище, яке постійно набуває якості нових видозмінних форм. Цей розвиток обумовлений розвитком суспільства і процесами, які відбуваються в самому явищі. Корупція як соціальне явище змінюється разом із суспільством. При цьому її сутність залишається незмінною, змінюються лише види корупційних діянь та форми їх прояву. Зміни у структурі корупції та формі корупційних проявів у свою чергу детермінують відповідні зміни у суспільстві.

Взаємодія між діяннями, які є корупційними, – це, так би мовити, внутрішня взаємодія в рамках самого явища корупція. Зв'язок взаємодії серед самих корупційних діянь полягає у тому, що, проявляючись у тій чи іншій формі, вони взаємно створюють сприятливі умови для їх появи (вчинення). Так, викрадення чужого майна з використанням службового становища створює передумови для давання хабара, підроблення документів дозволяє вчинити викрадення тощо.

Стосовно специфіки поширення корупції в Україні необхідно зазначити про те, що специфічним для нас є завищені та невирішені обіцянки держави по вирішенню головних проблем розвитку суспільства, зокрема економічних і соціальних, а отже, політична безвідповідальність та небажання боротися з корупцією починаючи з верхів. До таких ознак необхідно віднести також: занадто повільне становлення і розвиток сумлінної конкуренції, проведення судової реформи, необхідність реформи правоохоронних органів, а саме органів прокуратури і системи МВС, оздоровлення системи державного управління. Без цього завдання обмеження корупції розв'язати неможливо.

Важливою специфічною рисою корупції в Україні являється те, що з одного боку, корупція "верхів" вважається неприйнятною, а з іншого, – низова корупція приймається як звичний і необхідний факт. Подвійний моральний стандарт живить усю вертикаль корупції.

Невизначеність стереотипів, нестійка законодавча база боротьби з корупцією, нестабільна правоохоронна система, свобода безперешкодної конвертації одних форм капіталу – ці та інші фактори сприяють поширенню корупції, ускладнюють боротьбу з нею. Крім того, не налагодженні чіткі технології управління, прийняття рішень, розмиті повноваження і сфери впливу гілок влади, різних її рівнів, що дозволяє чиновнику переходити від суто законних дій, до діяльності "прикордонного" характеру та злочинної корупційної діяльності.

Енвер Айдерович Смаілов,

Запорізький юридичний

інститут ДДУВС (м. Запоріжжя)

hotcrimeaboy@yandex.ua