Реформування кадрової політики державної служби україни та служби в органах місцевого самоврядування

Стаття 3 Конституції України передбачає, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Ефективність діяльності держави по реалізації такого конституційного завдання визначається системою і структурою створених органів в усіх гілках влади як на держаному рівні, так й на рівні органів місцевого самоврядування, і в кінцевому рахунку є якісним складом кадрового потенціалу.

Сьогодні можна константувати, що якісний стан персоналу державних органів і особливо органів місцевого самоврядування досить низький порівняно з вимогами, які ставляться перед ними. Це обумовлено такими проблемами, як низький престиж державної служби, служби в органах місцевого самоврядування і невизначеністю особистої долі службовців у зв'язку з нестабільністю політичної обстановки, що приводить до великої плинності кадрів. Сьогодні досвідчена, висококваліфікована, оперативна людина швидше піде займатися торгівлею ніж працювати на посаді службовця державного і місцевого рівнів.

В сучасний період регулювання суспільних відносин щодо реалізації громадянами України прав на державну службу здійснюється згідно Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року із змінами та доповненнями станом на 02 грудня 2010 року та відповідно Закону України від 07 червня 2001 року "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Сьогодні певною проблемою є визначення посад, які можна віднести до посади державного службовця. Які ж ознаки необхідно враховувати для визначення класифікації державних службовців та кого вважати державним службовцем?

Вчені та науковці пропонують різні варіанти: а) визнати, що складовими частками єдиної державної служби є такі її гілки, як загальна (або цивільна) та мілітаризована; б) не виділяючи окремих гілок державної служби, законодавчо закріпити такі її види, як військова, дипломатична, митна тощо; в) нормативно закріпити такі види державної служби, як адміністративна, спеціалізована та патронатна; г) виділити державну службу у кожній із гілок влади: у законодавчій, у виконавчій, у судовій.

На наш погляд найбільш доцільна класифікація у останньому варіанті. Тобто, в кожній гільці влади повинні бути визначені посади державного службовця або органу місцевого самоврядування. І не потрібно визначати ніяких категорій посад, рангів або груп та підгруп, як це пропонується у проекті нового закону "Про державну службу", а також категорій посад, рангів посадових осіб місцевого самоврядування. Все повинно регулюватися ставкою посадового окладу в залежності від стажу роботи на відповідній посаді.

Наступною проблемою є запровадження принципу політичного нейтралітету державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування. Обмеження політичної діяльності службовців встановлюється з метою забезпечення ефективного виконання завдань, серед яких основним є створення належних умов для реалізації громадянами своїх прав та свобод. Ще в 1887 році американський дослідник Вудро Вільсон зазначив, що діяльність політичного керівництва не повинна впливати на діяльність незмінюваного адміністративного апарату. Державні службовці мають неупереджено виконувати покладені на них завдання, застосовуючи для цього всі свої знання та професійні здібності.

У ч. 3 ст. 37 Конституції України закріплено, що не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших установах і організаціях. Зайняття політичною діяльністю відволікає службовців від об'єктивного та неупередженого здійснення покладених на них завдань та функцій. В першу чергу такі обмеження стосуються діяльності посадових осіб, оскільки вони наділені владними повноваженнями і це може привести до різного роду зловживань своїм посадовим становищем. Чинний закон України "Про державну службу " не закріпив принцип політичного нейтралітету державних службовців, але він передбачений спеціальними законами: "Про міліцію", "Про Cлужбу безпеки України" та іншими правовими актами України.

Принцип політичного нейтралітету стосовно діяльності державних службовців закріплений в законодавстві США, Франції, Великобританії та інших держав.

Існують різні підходи щодо правового регулювання даної проблеми, але основними з них є повна заборона політичної діяльності під час перебування на державній службі та заборона займатися політичною діяльністю окремим категоріям службовців.

Законодавство Великобританії забороняє службовцям вищих груп займатися загальнонаціональною політикою, а брати участь в місцевій політичній діяльності можна тільки з дозволу керівництва відповідного міністерства чи відомства.

Федеральний закон ФРН не закріпив вимог позапартійності державних службовців, але наголосив, що вони мають виконувати службові обов'язки від імені всього народу і дотримуватися поміркованості в політичній діяльності.

У Франції законодавство передбачає, щоб в особовій справі чиновників не було жодної згадки про політичні погляди особи. Декларуючи свободу політичних поглядів, французька правова доктрина обмежує чиновників обов'язковим утриманням від політичної діяльності під час служби.

Посадові особи, які є державними службовцями в Україні, повинні відмовитися від відкритого висловлювання своїх політичних переконань при здійсненні службової діяльності. Правове закріплення принципу політичного нейтралітету одночасно вирішить проблему щодо юридичної відповідальності державних службовців і, безпосередньо, посадових осіб органів місцевого самоврядування, як організаторів управлінського процесу. Наслідком порушення цього принципу може стати припинення державно-службових відносин і зупинення службової кар'єри.

Політичні діячі свою партійну прихильність також повинні проявляти в межах закону і бути лояльними до політичних опонентів, добиватися соціального миру. При виконанні завдань держави вони не повинні допускати будь-яких привілеїв чи обмежень за ознаками політичних переконань. У разі недотримання цієї вимоги необхідно ставити питання про юридичну відповідальність політичних діячів та службовців місцевого рівня. Крім того, ця категорія посадових осіб повинна нести політичну відповідальність перед особами, які їх обрали чи призначили на посаду.

Для реалізації своїх функцій державі потрібні високопрофесійні кадри, які могли б забезпечити інтереси людей, суспільства і держави в цілому.

Кадрова політика державної служби та служби в органах місцевого самоврядування є складовою частиною загальної політики держави і вона повинна забезпечувати реалізацію в суспільстві загальнодержавної політики й ефективно впливати на розвиток суспільства. Для цього необхідно підготувати відповідних фахівців.

У нині діючому законі "Про державну службу" у ст. 29 визначено, що державним службовцям створюються умови для навчання і підвищення кваліфікації у відповідних навчальних закладах (на факультетах) та шляхом самоосвіти. Державні службовці підвищують свою кваліфікацію, як правило, не рідше одного разу на п'ять років. У проекті нового закону у ст. 36 визначено, що професійне навчання державних службовців, які займають посади державної служби груп Б, В, Г, Д, проводяться не рідше одного разу на рік або в разі потреби.

Уявляється, що у нині діючому Законі записано більш практичніший термін періодичного підвищення кваліфікації – 5 років. Протягом цього часу необхідно один – два рази на рік проводити семінари по обміну досвідом роботи держслужбовців та службовців органів місцевого самоврядування, а через п'ять років направляти співробітника на підвищення теоретичного рівня знань, а з органу місцевого самоврядування – через чотири роки.

Крім цього, безпосередній керівник підлеглих йому службовців повинен щорічно оцінювати ефективність їх роботи, виконання службових обов'язків. За результатами такого оцінювання необхідно встановлювати, змінювати або скасовувати персональні надбавки до посадових окладів конкретних службовців. Один раз на чотири – п'ять років атестаційна комісія повинна здійснити перевірку відповідності всіх службовців займаним посадам і прийняти одне з таких рішень: 1) співробітник відповідає займаній посаді; 2) відповідає займаній посаді за певних умов (призначити переатестацію через один рік); 3) не відповідає займаній посаді (тоді розглядається питання про звільнення зі служби або переведення на таку посаду, якій відповідає службовець).

Сьогодні необхідно розробити чіткий механізм просування по службі на підставі особистих заслуг службовців з урахуванням рішення атестаційної комісії. Основне завдання – домогтися поліпшення роботи кадрового апарату.

В цьому зв'язку важливим питанням є створення єдиної системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та прирівняних до них службовців органів місцевого самоврядування. Для ефективної роботи в сучасних умовах службовцеві вже не вистачає лише навиків практичної діяльності. Необхідно збагачувати цей досвід ґрунтовними знаннями з теорії управління, тісно ув'язуючи з практичним досвідом роботи.

Для реалізації питань реформування кадрової політики державної служби необхідна чітка програма підготовки фахівців, заміщення вакантних посад та призначення на посади більш підготовлених спеціалістів, чесних перед громадою і державою.

Тобто, фахова підготовка службовців є одним з основних резервів підвищення ефективності управління як на державному, так і на місцевому рівні в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Потребує вирішення й проблема матеріальної та правової захищеності службовців. Зокрема, необхідно реформувати систему оплати праці як державних службовців, так і службовців органів місцевого самоврядування з тим, щоб забезпечити конкурентноздатність відповідної служби на ринку праці, зменшити відомчий та місцевий вплив на них, запобігти корупції, кардинально підвищити зацікавленість кадрів у продуктивній і якісній, ініціативній і ефективній, сумлінній і відповідальній роботі та подальшому просуванні по службі.

Потрібно удосконалити структуру оплати праці та її прозорість. Необхідно істотно збільшити частку посадового окладу в сукупній заробітній платі. Посадовий оклад повинен залежати, в першу чергу. від стажу роботи на відповідній, або прирівняній до неї посаді. Державний службовець повинен отримувати таку заробітну плату, при якій йому не вигідно буде брати хабара та здійснювати інші корупційні діяння, бо крім всього відповідальність за такі діяння повинна передбачати конфіскацію всього майна і великі штрафи.

Важливим фактором у підготовці державних службовців є етичний компонент. Процеси, які відбуваються в нашому суспільстві, дають підстави зробити висновок, що економічні, політичні, соціальні проблеми – це наслідок духовного захворювання людей.

У провідних країнах світу посилена увага до морально-етичних аспектів поведінки державних службовців. Це ми бачимо у США, Італії, Франції та інших країнах світу. А у нашій країні цій проблемі недостатньо приділяється уваги.

Повернення обличчям до морально-етичних якостей працівників апарату державних органів та місцевих органів влади, може стати шляхом подальшого просування адміністративних, політичних та економічних реформ, що в свою чергу буде оздоровлювати духовність наших громадян. Кадрова політика як державної служби, так і служби органів місцевого самоврядування повинна бути направлена на адаптацію інституту цих служб до стандартів Європейського Союзу.

Лілія Олександрівна Рачковська,

Фінансово-правовий коледж

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (м. Київ)

_ lilya_91@ukr.net