Плебсологічна оцінка пережитків тоталітаризму та ідеологічного вакууму у сфері органів місцевого самоврядування в україні

У 1991 році український народ отримав право розбудовувати власну державу. Але, на жаль, за двадцять років, дарованої нам незалежності, ми не тільки не зміцнили авторитет держави в світі, а навпаки, "загнали" її в стан економічної, політичної, етнокультурної "коми".

Останні покоління українців, не рахуючи одинаків, не боролися за Українську державність. А тому в 1991 році незалежність несподівано увійшла в життя українського народу. Соромно, але виходить так, що якби не ДКНС в Москві, то ми б її ще й досі не мали. Причиною української "коми" є те, що в 1991 році українці невірно підійшли до самого принципу формування органів влади. Розбудовуючи абсолютно нову державу – демократичну, з ринковою економікою, з незалежними профспілками і громадськими організаціями, керівників залишили тих самих з тоталітарного минулого й з таким же мисленням. Президентом було вибрано Л. Кравчука, який був не просто комуністом, а секретарем ЦК КПУ по ідеології.

Люстрація влади – основа якісних змін в державі. Перше, що треба було б зробити в 1991 році, це прийняти закон саме про люстрацію, як це зробили посткомуністичні держави Європи. Усі сьогоднішні конфлікти в стосунках між державою і суспільством зумовлені зазначеною обставиною, тобто тією умовою, що закону про люстрацію в Україні прийнято не було. Тільки ось питання, чи могли такий закон прийняти комуніст-президент Л. Кравчук і комуністична більшість у Верховній Раді, яку український народ сам обрав, а ця більшість по тоталітарним принципам сформувала всю вертикаль влади. Пересічний же українець в таких умовах не може змінити ситуацію не тільки в державі, але й в мікрорайоні, де він проживає. На нашу думку, в цьому й полягає злочин народу. Народ забов'язаний знати владу, яка ним править, забов'язаний направляти владу і контролювати її. Тому народ забов'язаний боротися із владою, якщо ця влада творить злочини проти власного народу. В протилежному випадку народ перетворюється в співучасника цих злочинів.

З плебсологічного погляду розпочинати процес наведення ладу в Україні необхідно саме із органів місцевого самоврядування. Бо з цілком природних причин на локальному рівні народ має належну інтелектуально-організаційну здатність контролювати діяльність влади. Для цього потрібно, по-перше, припинити голосування за рекомендованих від влади або вигідних офіційній владі людей, по-друге, контролювати дії влади не тільки словесно під час перегляду телепрограм, але й виходячи на вулицю та оформляючи власний протест в конкретних документах. Так, за даними соціологічних досліджень, однією з найпоширеніших форм політичної активності в Німеччині є підписання різноманітних петицій з вихідними наслідками (близько 32, 5% громадян Німеччини в 2006 році підписали петиції).

В Україні ж найпоширеніша форма політичної активності – перепереконання друзів, близьких, знайомих у правоті своїх політичних поглядів (22, 5% українців успішно практикують методику переконання). Наслідки двох різних підходів очевидні. І найголовніше, повинні припинитися внутрішні ідеологічні конфлікти (Донецька область повинна припинити суперечки із Львівською) та виступити єдиним фронтом у головному протріччі зі владою. Основною ж передумовою для щасливого завершення цього диспуту є повернення народу до законів моралі, совісті та духовності. У плебсологічному світосприйнятті влада як центральна, так і місцева, буде дотримуватися букви закону тільки за умови, коли ініціювати зазначений процес першим розпочне народ.

Духовність – це об'єднуюче начало суспільства, виражене в формі моральних цінностей і традицій. Проекція духовності в індивідуальну свідомість називається совістю. В умовах ідеологічного вакууму завжди спостерігається криза духовності, як криза довіри і роз'єднаності. Це явище під назвою аномії описав соціолог Дюркгейм. Радянське атеїстичне минуле унеможливило щиру віру в Бога і церкву, більше того, в умовах великої перебудови розвінчало моральні цінності. В таких умовах людина повертається до твариноподібних пріоритетів – ситий шлунок, боротьба за виєивання, віру в будь-які методи заради визначених пріоритетів. Так виник стиль життя українського суспільства та відповідний поведінковий норматив. А віру в необхідність іншого стилю ніхто не дав, не дає і чи дасть? Так вигідно в прямому значенні слова тим, хто найуспішніше насолоджується цим стилем життя українського соціуму і продукує "мораль" й "стратегію" Української держави. Крім того, найуспішніші навіть і не здатні на інше. Давайте на мить уявимо, що всесь світ живе за українськими правилам гри… Що б вийшло в наслідку? В такому випадку складно провести аналогію, навіть американські екшини тут безсилі.

Якщо в українського народу буде активно функціонувати "Закон совісті", то ініціатива перетворень розпочнеться "знизу", в першу чергу, це буде зумовлювати ефективну діяльність органів місцевої влади і виникнення ідеологічно-змістовної влади з інститутами громадянського суспільства. Де є духовність – там є совість, де є совість – там діє закон, де діє закон – там існує процвітаюча Держава.

Андрій Валерійович Молдован,

Київська державна академія водного транспорту

ім. Петра Конашевича-Сагайдачного (м. Київ)

andreysim1975@ukr.net