Плебсологічні аспекти самоврядування в українських губерніях російської імперії другої половини XIX століття

Актуальність теми дослідження обумовлена наступними чинниками: 1) 19 лютого 2011 року виповнилося 150 років із початку системних, комплексних і взаємопов'язаних між собою реформ у Російській імперії, однією з яких стала й реформа самоврядування; 2) нагальною постала проблема реформування виборчої системи в Україні в бік демократизації та врахування думки, як можливо більшої частини населення, то відповідно постає необхідність урахування історичного досвіду при проведенні аналогічних реформ на українських землях; 3) земська та міська реформи 1864 та 1870 рр. засвідчили переваги демократичної форми правління над авторитарною, підтвердили практичну дієвість закону плебсології про узаконення законного себе з участю поміркованої людської маси та значимість аксіоми плебсології, у разі, коли конфліктні ситуації в державі можуть бути вирішеними залученням до управління значної частини населення, і довели ефективність демократичного управління при залученні до самоврядування, як можна більшої, згідно історичних та відповідних політичних вимог, частини населення.

Плебсологічним об'єктом дослідження в даному випадку стає сукупність історичних аспектів та правових норм при залученні досить значної частини населення України в ІІ пол. XIX ст. до самоврядування. Основними методами використаними в досліджені є системний, порівняльний та історичний. Предметом дослідження є соціальні закономірності формування й розвитку земської та міської реформ у зазначений історичний період, форми й методи їхнього здійснення, з точки зору доцільності та ефективності. Осмислення відповідних соціальних закономірностей надає можливість порівняти ефективність господарювання, організації авторитарної (дореформеної) та демократичної (післяреформеної) форм управління на місцях, й визначити найбільш ефективний шлях розвитку сучасного українського суспільства, української державності та світового співтовариства – а саме, дозволить реформувати виборчу систему України в бік збільшення відповідальності, підзвітності та підконтрольності посадових та виборних осіб усіх трьох гілок влади, насамперед від виборців. Згідно тематики дослідження на сучасному етапі пізнання існує значна кількість як опублікованих, так і не опублікованих джерел, архівних рукописних, і надрукованих матеріалів, посібників та підручників, наукових та історіографічних досліджень, які були впроваджені в науковий обіг протягом 150 років, з моменту проведення реформ. Первинні відомості про предмет дослідження можна знайти як серед законодавчих і нормативних актів Російської імперії, що визначали урядову політику тогочасної епохи (Полное собрание законов: Собрание ІІ. – Т. 39. – № 40457; Городовое положение 16 июня 1870. – СПб; М, 1871.), так і серед наукових досліджень сучасників реформ (Иванюков И. Падение крепостного права в России. – СПб., 1882. – С. 347-362). Предмет дослідження привертав, і привертає погляди вчених різних країн, і в наступні історичні періоди. Що ж обумовлює зацікавленість науковців до даної тематики? Поразка в Кримській війні (1853-1856 рр.), принизливий Паризький мир (1864 р.), падіння престижу на міжнародній політичній арені, високі людські і матеріальні втрати засвідчили соціальне-економічне та суспільно-політичне відставання Російської імперії не тільки від провідних на той час держав світу – Великобританії та Франції, а й від інших європейських сусідів – Австрії, Прусії, Сардинського королівства. Як правило, більшість дослідників вважають, що причина поразки – відставання в середині XІX ст. Російської імперії від Великобританії та Франції саме за економічними показниками. Феодально-кріпосницькі відносини гальмували розвиток продуктивних сил, сковували будь-яку економічну ініціативу. Дані фактори, у свою чергу, призвели до відставання в усіх галузях промисловості, насамперед у виробництві військової техніки та зброї. Однак, основною причиною поразки Російської імперії, була не лише перевага нарізної капсульної зброї над кременевою ненарізною. Причина знаходилася значно глибше – в ознаках авторитарного режиму, який панував на той час в імперії, і визначав майже всі суспільні відносини. Ініціатива, як зазначали тогочасні представники двох протилежних ідеологічних кіл: ліберал К.Д. Кавелін та консерватор П.О. Валуєв, була відсутня майже у всіх прошарках населення імперії й проявлялася майже в усіх суспільних сферах.

Для виходу з кризової ситуації в лютому-травні 1859 р. були створені, а з 4 травня почали функціонувати Редакційні Комісії спочатку на чолі з Я.І. Ростовцевим, а згодом – В.Н. Паніним. Метою Комісій була системна й комплексна розробка законопроектів для реформування політичної системи держави, політичного режиму й суспільно-політичного порядку, насамперед – ліквідації кріпосництва й неефективного авторитарного управління. Перший наслідок законотворчої діяльності Комісії – проголошення 19 лютого 1861 р. Маніфесту імператора Російської імперії Олександра ІІ про скасування кріпацької залежності селян. Під керівництвом спочатку Н.О. Мілютіна, пізніше – П.О. Валуєва, був розроблений спеціальний законопроект, котрий спочатку був представлений, як проект нового "установлення Державної Ради", пізніше – як реформа місцевого самоврядування під назвою "Положення про губернських та повітових земських установ", яка вступила в законну дію від 1 січня 1864 р. Одночасно, з весни 1862 р. проводиться розробка аналогічної реформи самоврядування для міст, котра остаточно була прийнята 16 червня, як "Міське положення". У вищезазначених реформах можна простежити чинність аксіоми плебсології, а саме те, що для продуктивного життя людини, сім'ї, нації, суспільства й держави необхідні наявність свободи, власності, справедливості та владності, тобто залучення до владних відносин як можливо більшої частини населення. Відповідно, до управління на місцях, були допущені активні прошарки суспільства, що стало рішучим кроком до демократизації (згідно тогочасних історичних умов) режиму, та створення ефективної та конкурентоспроможної системи управління на місцях.

Леонід Минович Кононенко,

Академія муніципального управління (м. Київ)