Плебсологія і питання судочинства в працях учених-процесуалістів київського університету імені тараса шевченка

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що плебсологія, як філософсько-правове вчення, має безпосередній зв'язок з теорією і практикою українського судочинства. В працях учених-процесуалістів Київського університету: І.С. Галаганa, Д.С. Сусло [Галаган І.С., Сусло Д.С. Кримінальний процес Української РСР / І.С. Галаган, Д.С. Сусло. – К.: Видавництво "Вища школа", 1970. – 250с.]; М.М. Михеєнка [М.М. Михеєнко. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні / М.М. Михеєнко. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 240с.]; В.В. Молдована [Молдован В.В. Порівняльний кримінальний процес / В.В. Молдована. – К.: Либідь, 1998. – 256с.]; Н.П. Сизої [Сиза Н. Суди і кримінальне судочинство в добу Гетьманщини / Наталія Сиза. – К.: Українська видавнича спілка, 2000. – 130. – С. 154] відмічається про важливість безпосередньої участі народу в здійсненні правосуддя.

Протягом останніх п'ятнадцяти років після прийняття Конституції України участь народних засідателів була обмежена. Народні засідателі колегіально, у складі трьох осіб та двох професійних суддів, мали право здійснювати правосуддя лише у кримінальних справах по злочинах, за які передбачено довічне позбавлення волі (ст. 124 Конституції України та ст. 17 КПК України) [Конституція України. – К.: Видавництво "Право", 2010. – 52 с.; Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Видавництво "Істина", 2010. – 224с.], а інститут присяжних взагалі майже 90 років був відсутній в системі українського правосуддя.

Побудова в Україні правової держави потребує створення самостійної судової влади, яка має виключне право здійснювати правосуддя на основі верховенства права. Професійні судді у своїй діяльності підкоряються лише закону, в той час, як народні засідателі і присяжні при прийнятті рішення повинні, в першу чергу, керуватися правом і оцінювати обставини, виходячи з життєвого досвіду, і встановлювати факт вчинення злочину.

Враховуючи те, що закон не завжди співпадає з правом, суд присяжних має специфічну можливість виправдати підсудного, коли за законом його дії можна кваліфікувати як злочин, а з точки зору фактичного права він не є злочинцем, або покарання, передбачене законом, є невиправдано суворим і завдяки вердикту присяжних може бути пом'якшено [Молдован В.В., Мельник С.М. Суд присяжних / В.В. Молдован. – К.: Геопринт, 2009. – 154 с.].

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" 2010 р. встановлюється лише вимоги до осіб, яких може бути призначено на посаду народних засідателів, механізм їх призначення, підстави та порядок їх звільнення, а процедура та категорії справ, у розгляді яких вони повинні брати участь, залишаються невизначеним [Теліпко В.Е. Закон України "Про судоустрій і статус суддів". Науково-практичний коментар / За ред. проф. Молдована В.В. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 528 с.].

У Конституції України законодавець об'єднав існуючий досвід безпосередньої участі народу в здійсненні правосуддя в особі народних засідателів часів СРСР і досвід присяжних у правових державах світу. Різниця між цими двома інститутами у тому, що народні засідателі користуються всіма правами судді в судовому процесі і утворюють з професійними суддями одну колегію, а права судді і присяжних різні. Вердикт присяжні приймають окремо від судді, і він є для останнього обов'язком при винесенні судового рішення у справі.

Суд з окремою і самостійною колегією присяжних, на нашу думку, слід вважати більш демократичною формою здійснення судочинства, чогось кращого людство ще не придумало. Категорії справ, до розгляду яких залучатимуться присяжні, КПК ще не визначені. Передбачається, що суди присяжних утворюватимуться для розгляду кримінальних справ про особливо тяжкі злочини, за вчинення яких кримінальним законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, якщо обвинувачений заявив клопотання про розгляд справи судом присяжних.

Проблеми, пов'язані безпосередньо з діяльністю інститутів участі громадян у судочинстві, та їх вирішення Верховною Радою України мають важливе значення для ефективності, об'єктивності і демократичності здійснення українського судочинства. Вкрай необхідно в процесуальних кодексах визначити механізм його здійснення. Від цього залежить розвиток судової влади в Україні, наближення процедури здійснення правосуддя до міжнародних стандартів, долі окремих громадян, які на сьогодні не мають повної можливості реалізувати свої законні права щодо розгляду їх судових справ за безпосередньої участі представників мудрого народу. Він же, мудрий простонарод, є головним в новітній плебсологічній теорії.

Анна Сергіївна Федько,

Секретаріат забезпечення Судової палати

у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ (м. Київ)