19. Основні чинники та критерії соціальної стратифікації.

Сучасні соціологи згідно веберівських принципів стратифікації, визначають основні критерії стратифікаці: прибуток, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії. Береться до уваги тип ек.діяльності, місце проживання, тип організації дозвілля тощо. Крім того

Все досягається завдяки доступу до грошей та влади, які в свою чергу досягаються завдяки високій освіті та особистим якостям.

Існує багато шкіл і парадигм, які по-різному визначають чинники і критерії ієрархії стратифікації.

Основою нерівності вважають: =економічний чинник: відносини власності (марксизм), =суспільний поділ праці (функціоналізм), = соціальну ієрархію -якісні характеристики людей, виконувані ними ролі та володіння власністю, матеріальними і духовними цінностями, привілеями, культурними надбаннями тощо (Т.Парсонс).

П.Сорокін визначив 3-и основні форми стратифікації: =економічна; =професійна; =політична.

Крім того існує безліч форм неосновних.

20. Соціальна нерівність як основа стратифікації.

Соціальна нерівність = основна властивість стратифікації суспільства. Вона зв’язана з відмінностями, що зумовлені соц.чинниками: поділом праці (розумова і фізична), укладом життя (міське й сільське населення), соц.роллю (пенсіонер, політичний діяч)

Історія людства не знає суспільства без соціальної нерівності. Нерівність у доходах, владі, престижності занять, освіті виникла разом з людським суспільством, але попервах вона була дуже незначною тому стратифікації в простих суспільствах майже не існувало. У складних суспільствах нерівність посилалась і поділила людей спочатку на рабів і рабовласників, потім на касти, верстви, класи.

Результати соц.досліджень свідчать, що люди болісно сприймають соц.нерівність. Найчастіше своє місце в ієрархії вони вважають несправедливим. Відсутність революційних перетворень внаслідок такого незадоволення, є результатом дії соц.інститутів.

У сучасному суспільстві всі люди мають формально рівні права від народження, які підтримуються існуючою ієрархією. Однак ця структура не залищається сталою, відбувається постійне перміщення індивідів між елементами структури – „соц.мобільність”. Нерівність не лише характеристика суспільства, а й важливе джерело його розвитку. Зрівнялівка позбавляє особу до внутрішнього стимулу дій, забирає рушійну силу.

Виділяють 7 страт, що визначають нерівність: 1.верхню вищу (аристократія), 2.нижча, вища страта (нові багаті) 3. верхній середній клас (високо оплачувані професіонали) 4.середня страта (службовці, інтелігенція) 5. нижча середня страта (нижчі службовці і кваліфіковані робітники, що тяготіть до наукової праці) 6. верхня нижча страта (зайняті в масовому виробництві, невисока освіта та достаток) 7. нижня нижча страта (соц.дно, бомжі...)

21. Теорія соціального статусу в концепції соціальної стратифікації.

Складовою частиною концепції соціальної стратифікації є теорія соціального статусу, згідно якої нерівність це здатність чи нездатність індивідів виконувати ту чи іншу соц.роль.

Статус – соціальна позиція людини в суспільстві, яку вона посідає відповідно до свого фаху, економічного забезпечення, демографічних особливостей, політичних можливостей тощо. Цей термін разом із терміном. Ролевий набір - сукупність ролей одного статусу. Ці терміни було запроваджено Р.Мертоном.

Види соц. статусів: економічні, професійні, політичні, релігійні, демографічні, сімейно-родинні. Розрізняють природний і набутий статус, особистий і офіційний.

Будь-яка людина має цілу низку статусів (брат, батько, чоловік, мер міста, члени політичної партії тощо), бо вона є членом багатьох соціальних груп і організацій. Особистий статус має значення для знайомих, не незнайомих людей впливає офіційний статус. Уся сукупність статусів однієї людини називається статусним набором.

Кожне суспільство має величезну кількість статусів. Кожний статус належить певній кількості людей, які утворюють соціальну групу. Сукупність усіх статусних груп утворює соціальний склад населення.

Статусні групи ранжирувані за доходами, владою, освітою, престижністю професії утворюють соц.стратифікацію. Статусні групи посідають певне місце у статусній ієрархії. Остання утворюється громадською думкою. Статус професора, наприклад, скрізь цінується вище за статус прибиральниці.

Місце певної статусної групи в ієрархії називається рангом. Ранги можуть бути високими, середніми і низькими. Чим більше суспільство цінує статус, тим вищий у нього ранг, тим більше у нього привілеїв, благ, пошанування, символів, слави.