Блок завдань і запитань для самостійної роботи

1. Записати будь-який текст з 50 слів фонетичною транскрипцією. Зробити повний фонетичний аналіз (за схемою) 10 повнозначних слів (на вибір). Пояснити звукове значення букв я, ю, є, ї, щ, ь.

Схема повного фонетичного аналізу

1. Записати слово орфографічно і фонетичною транскрипцією.

2. Поділити слово на склади, охарактеризувати їх: за кінцевим звуком, за початковим звуком, за відношенням до наголосу.

3. Визначити основний і побічний наголоси; з’ясувати тип основного наголосу за здатністю переміщуватися з одного складу на інший.

4. Охарактеризувати голосні звуки: ряд, піднесення, лабіалізація, наголошеність, яким варіантом фонеми є.

5. Охарактеризувати приголосні звуки: за співвідношенням голосу і шуму, за участю голосу, за активним мовним органом, місцем творення, способом творення, палатальністю, акустичним сприйманням; вказати, яким алофоном фонеми є.

6. З’ясувати фонетичні зміни в слові: асиміляція, дисиміляція, спрощення, чергування голосних чи приголосних тощо.

Зразок:

1. Вінок – [в’інóк]; 5 букв, 5 звуків.

2. [в’і/нóк]; 2 склади:

[в’і] – відкритий, прикритий, ненаголошений;

[нóк] – закритий, прикритий, наголошений.

3. Наголошений другий склад, наголос рухомий: [в’інкá];

4. Голосні:

[і] – переднього ряду, високого піднесення, нелабіалізований, ненаголошений, інваріант /і/;

[о] – заднього ряду, середнього піднесення, лабіалізований, наголошений, інваріант /о/.

5. Приголосні:

[в’] – сонорний, губний, губно-зубний, фрикативний, пом’якшений, комбінаторний варіант /в/;

[н] – сонорний, язиковий, передньоязиковий, проривний, твердий, інваріант /н/;

[к] – шумний, глухий, язиковий, задньоязиковий, проривний, твердий, інваріант /к/.

6. У слові можливе чергування [о] з нулем звука: вінок – вінка.

2. Підготувати письмове повідомлення на одну з тем:

«Виникнення і розвиток письма»;

«Становлення писемності в Україні»;

«Значення письма в житті людини».

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ, УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗНАНЬ

• Що вивчає графіка?

• Які види письма передували звуковому?

• Скільки букв в українському алфавіті? Назвіть усі букви.

• Чому літера ґ була вилучена з українського алфавіту? Яким правилом нині визначається вживання цієї букви?

• Які засоби письма є нелітерними?

• Яке звукове значення букв я, ю, є, ї?

• Яка буква звука не позначає?

• Які звуки позначаються двома буквами?

• Які букви завжди позначають два звуки?

• Чим відрізняються устав, півустав і скоропис?

• Які зміни відбулися в українському алфавіті під впливом російської реформи письма 1708 – 1710 років?

• Чим відрізняється сучасний український алфавіт від кирилиці?

Змістовий модуль 12. Орфографія теоретичний блок Лекція 20. Орфографія як система загальноприйнятих правил написання. Принципи українського правопису

План

1. Українська орфографія як розділ мовознавчої науки. Поняття орфограми, орфографічного правила.

2. Принципи українського правопису: фонетичний, морфологічний, історичний, смисловий.

3. Розвиток орфографії української мови у ХХ ст. «Український правопис» 1993 р. видання: основні зміни і доповнення.

4. Правописні проблеми кінця ХХ – початку ХІ ст. Проект найновішої редакції «Українського правопису».

ЛІТЕРАТУРА

1. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2006.

2. Бурячок А.А. Що змінилося в «Українському правописі»? – К.: Наук. думка, 1997.

3. Видайчук Т.Л. З історії формування фонетичного принципу сучасного українського правопису // Сучасні мови і світ. – К.: Київський університет, 2000. – С.34 – 44.

4. Видайчук Т.Л. Історичний розвиток орфографічної системи // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. – К.: Київський університет, 2001. – Вип.2. – С.150 – 160.

5. Гнатюк І.С. Про зміни в українському правописі. – Українська мова і література в школі. – 1991. - №8.

6. Німчук В.В. Проблеми українського правопису ХХ – початку ХХІ ст.ст. – К., 2002.

7. Самар Н. Чи знаєте ви, що пишете «кулішівкою»? // Українська мова. – 1998. – № 41. – С.1.

8. Стоян Л.М. Українська мова: Посібник з орфографії та пунктуації. – 2-ге видання, допов. – К.: Наук. думка, 2000.

9. Сучасна українська літературна мова /за ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища шк., 1994.

10. Сучасна українська літературна мова. Фонетика: Навч.посібник / За заг.ред. Н.П. Плющ. – К.: Київський університет, 2002.

11. Українська мова: Практикум: Навчальний посібник / О.М. Пазяк, О.А. Сербенська, М.І. Фурдуй, Л.Ю. Шевченко. – К.: Либідь, 2001.

12. Український правопис. – К.: Наук. думка, 1993. – Вид. 4.

13. Фаріон І. Правопис – корсет мови? Український правопис як культурно-політичний вибір. – Львів: Свічадо, 2004.

14. Фурдуй М.І. Українська мова. Практикум з правопису: Навчальний посібник / За ред. В.В. Різуна. – К.: Либідь, 2004.

15. Шевелева Л.А. Український правопис: Практикум: Навчальний посібник. – Харків: Світ дитинства, 1998.

16. Широков В.А. Оцінка точності фонетичного принципу в українському правописі // Мовознавство. – 2005. – № 5. – С.41 – 47.

17. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2007.

18. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. – К.: Освіта, 2000.

19. Ющук І.П. Українська мова: Підручник. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2006.

Базові поняття: орфограма, орфографічне правило, орфографія, принципи правопису.

Орфографія (гр. orthos – правильний і grapho – пишу) – це історично сформована система загальноприйнятих правил про способи передачі мови в писемній формі.

Орфографія української мови встановлює, зокрема, правила написання окремих слів і їх значущих частин, правила написання слів разом, окремо і через дефіс, вживання великої букви, апострофа, правила переносу слів з рядка в рядок тощо.

Центральним поняттям правопису є орфограма (гр. orthos – правильний і gramma – літера), під якою розуміють написання слова, що вибирається з кількох можливих і ґрунтується на сформульованому і закріпленому в системі орфографії правилі.

Орфографія кожної мови будується на певних принципах: фонетичному, морфологічному, історичному та смисловому.

За фонетичним принципом слова пишемо так, як чуємо їх у літературній вимові: птаство (від птах), проїзний (від проїзд), запорізький, серце, сонце тощо.

Морфологічний принцип вимагає, щоб та сама морфема завжди писалась однаково незалежно від її вимови. Наприклад, вимовляємо [агенство], [рос:ада], [хилис':а], [хилиц':а], але пишемо агентство (бо агент), розсада (бо префікс роз-), хилишся (бо хилиш), хилиться (бо хилить).

Історичний (або традиційний) принцип полягає в тому, що слова передаються на письмі так, як вони писалися раніше. Наприклад, за традицією звукосполучення шч позначаємо буквою щ (дощ, кущ); вживаються букви я, ю, є, ї тощо. У словах кишеня, лиман пишемо букву и, а в словах левада, леміш – букву е, хоч написання цих букв ніяк не перевіряється.

За смисловим (або розрізнювальним) принципом написання однозвучних слів залежить від їхнього значення: орел (птах) і Орел (місто), любов і Любов (ім’я), по-нашому (прислівник) і по нашому (прийменник із займенником) тощо.

Основу української орфографії складають два головні принципи – фонематичний і морфологічний. Певну роль відіграють також історичний і смисловий принципи.

На початку ХХ ст. з відновленням української державності виникла потреба удосконалення правил орфографії. У 1918 р. надруковано «Найголовніші правила українського правопису», які наступного року були схвалені та затверджені урядом для використання на всій території України. У 1928 р. було видано новий розширений «Український правопис», який не тільки містив правила орфографії та пунктуації, а й кодифікував фонетичну й морфологічну структури української писемної мови. Цей правопис був побудований на компромісі двох правописних систем, які склалися в Україні на її різних територіях: українські за походженням слова писалися згідно зі східноукраїнськими орфографічними традиціями, а запозичені – відповідно до західноукраїнських. Однак партійно-державне керівництво заборонило його (проте ним і досі послуговується українська діаспора), і наступне видання «Українського правопису» (1933 р.) було зорієнтоване тільки на східноукраїнські правописні традиції і здійснене на засадах максимального наближення української мови до російської. Наступні видання правопису не відновили заборонених правил, а ще більше наблизили написання українських слів до російських (1946 р., 1960 р.). У 1990 році опубліковано 3-ю редакцію «Українського правопису», найпомітнішим досягненням якої є повернення до абетки літери ґ, назви «кличний відмінок» замість «клична форма». Останнє видання (4-та редакція) «Українського правопису» опубліковано 1993 р. У ньому уніфіковано написання власних назв, уточнено правила написання складних слів. Переглянуто правопис іншомовних слів.

На сучасному етапі розвитку орфографії української мови виникла потреба створення єдиного для всіх українців світу правопису. Нині українські мовознавці працюють над розв’язанням правописних проблем. У 1999 році робоча група Національної правописної комісії підготувала «Український правопис. Проєкт найновішої редакції», основою якого є правопис 1928 р. Проте в українському суспільстві до нього поставилися неоднозначно, тому запропоновані нововведення не було прийнято. У 2003 році українські мовознавці розробили нову орфографічну систему – «Український правопис» (проект), який також досі не ухвалено. Тому сьогодні ми маємо чинний «Український правопис» (1993 р.), який потребує серйозного доопрацювання.