Тема 6. Класифікації звуків сучасної української мови

План

1. Поділ звуків на голосні і приголосні. Загальні умови творення голосних і приголосних звуків.

2. Класифікація голосних звуків за рухом язика в горизонтальному напрямі, за ступенем підняття язика та за участю губ.

3. Артикуляційно-акустична класифікація приголосних звуків: за способом творення; за місцем творення; за співвідношенням у їх творенні шуму й голосу; за твердістю і м’якістю.

Література

1. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2006.

2. Вовк П.С. Теорія центрів і периферії фонологічної та акцентологічної систем. – К.: ІЗМН, 1997.

3. Глібчук Н.М. Погляди О. Курило на систему фонем української мови // Мовознавство. – 1990. – № 6. – С.34 – 37.

4. Дудник З.В. Варіанти реалізації голосних українського мовлення та їхнє місце в класифікації МФА // Українське мовознавство. – К.: Видавн. Дім Дмитра Бураго, 2004. – Вип. 29 – 30. – С.18 – 23.

5. Дудник З.В. Сучасна українська літературна мова. Фонетика: Навчальний посібник для студентів-філологів. – К.: Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2002.

6. Жилко Ф.Т. Фонологічні особливості української мови в порівнянні з іншими слов'янськими. – К., 1963.

7. Залеський А.М. Подовжені приголосні у фонологічній і морфологічній системах української мови // Мовознавство. – 1980. – № 2. – С.37 – 43.

8. Залеський А.М. Причини ствердіння шиплячих в українській мові // Мовознавство. – 1982. – № 5. – С.48 – 59.

9. Залеський А.М. Як треба вимовляти шиплячі звуки? // Рідне слово. – К.: Наук. думка, 1974. – С.38 – 45.

10. Карпенко Ю.О. Фонологічна історія українського вокалізму // Мовознавство. – 1998. – № 2. – С.78 – 91.

11. Матвіяс І.Г. Діалектна основа вокалізму в українській літературній мові // Мовознавство. – 2004. – № 4. – С.15 – 25.

12. Наєнко І. Проблема твердості / м’якості приголосних перед голосними переднього ряду в інтерпретації Ю. Шевельова // Українська мова і література. – 2005. – № 36. – С.15 – 17.

13. Німчук В.В. Історія дзвінких африкат і засобів їх позначення в українській мові // Мовознавство. – 1992. – № 2. – С.7 – 14.

14. Огієнко І. Про українські приголосні // Мовознавство. – 1990. – №1. – С.67 – 71.

15. Перебийніс В.С. Кількісні та якісні характеристики системи фонем сучасної української літературної мови. – К.: Наук. думка, 1970.

16. Сучасна українська літературна мова /за ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища шк., 1994.

17. Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За ред. І.К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969.

18. Сучасна українська літературна мова. Фонетика: Навч.посібник / За заг.ред. Н.П. Плющ. – К.: Київський університет, 2002.

19. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А.П. Грищенка. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк., 1997.

20. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова: фонетика, орфоепія, графіка, орфографія: Навч.посібник. – К.: Вища шк., 1981.

Базові поняття: голосні звуки, приголосні звуки, лабіалізовані звуки, нескладотворчі голосні, сонорні і шумні приголосні, свистячі й шиплячі приголосні, африкати, проривні приголосні, фрикативні приголосні, вібранти, тверді звуки, м'які звуки, пом'якшені приголосні звуки.

В основі класифікації голосних (і приголосних) звуків української мови лежать їхні акустичні і анатомо-фізіологічні характеристики, тобто беруться до уваги звучність цих звуків і особливості роботи мовних органів.

Голосними називаються такі звуки нашої мови, при утворенні яких видихуваний струмінь повітря у ротовій порожнині не натрапляє на перепони.

Фонематична система сучасної української мови налічує 6 голосних фонем: /а/, /о/, /у/, /е/, /и/, /і/. Голосні звуки розрізняються за участю губ та за положенням язика у процесі їх творення. За участю губ у творенні голосних вони діляться на лабіалізовані (від лат. labium – губа) і нелабіалізовані.

При вимові лабіалізованих голосних губи беруть активну участь, вони витягуються вперед і заокруглюються. Від цього об’єм і форма ротової порожнини змінюються, що викликає зміну якості голосного звука. В українській мові до лабіалізованих голосних належать [у] та [о], а до нелабіалізованих – [а], [е], [и], [і].

Найактивнішим органом при творенні голосних звуків є язик, положення якого може змінюватися в горизонтальному напрямку і у вертикальному. На основі цього як головні визначаються 2 принципи аналізу голосних фонем: за рядами (положення язика по горизонталі) і за ступенями підняття (положення язика по вертикалі). Під зміною положення язика в горизонтальному напрямку розуміється просування його вперед або відсування назад. Залежно від таких рухів язика змінюється глибина артикуляції голосних у ротовій порожнині. Рухами язика в горизонтальному напрямку умовно визначається місце творення голосних звуків, або ряд. В українській мові розрізняють голосні переднього ([і], [и], [е]) та заднього ([у], [о], [а]) рядів. Голосних середнього ряду в українській мові немає. Інколи виділяють звук [и] як голосний передньо-середнього ряду.

Рухаючись у горизонтальному напрямі до передньої або задньої частини піднебіння, язик стосовно піднебіння у вертикальному напрямі може займати високе, середнє і низьке положення. За ступенем підняття спинки язика до піднебіння, або за способом творення, голосні звуки діляться на звуки високого, середнього і низького піднесення. В українській мові до голосних високого піднесення належать [і] та [у], середнього [о] та [е], низького – [а]. Звук [и] належить до високого, але обниженого піднесення – середньо-високого.

Класифікаційна таблиця голосних фонем:

Ряд	передній	середній	задній
піднесення
високе	і и		<у>
середнє	е		<о>
низьке			а

Приголосні звуки творяться шумами, які виникають внаслідок неперіодичних коливань струменя видихуваного повітря при подоланні ним перепони, утворюваної на його шляху мовними органами. Певну участь у творенні приголосних може брати також голос.

Усі приголосні за участю голосу і шуму поділяються на 2 групи: сонорні (лат. sonore – звучні) і шумні. При творенні сонорних голос переважає над шумом. До сонорних належать: [р], [р'], [л], [л'], [н], [н'], [м], [в], [й].

Усі інші приголосні шумні. При утворенні їх шум переважає над голосом або є лише шум. Шумні приголосні, утворені за участю голосу, є дзвінкими, а утворені одним шумом – глухими. Окремі дзвінкі та глухі приголосні звуки виявляються дуже близькими за звучанням, місцем і способом творення. Такі споріднені звуки становлять акустичну пару із дзвінкого та глухого приголосних.

В українській мові є такі пари приголосних за дзвінкістю – глухістю:

дзвінкі:	[б]	[д], [д']	[з], [з']	[ж]	[дз], [дз']	[дж]	[ґ]	[г]	–
глухі:	[п]	[т], [т']	[с], [с']	[ш]	[ц], [ц']	[ч]	[к]	[х]	[ф]

За місцем творення (тобто за місцем утворення перепони) приголосні поділяються на такі групи:

- губні: [б], [п], [в], [м], [ф]. При вимові їх найактивнішу участь беруть губи, які утворюють перепону на шляху видихуваного струменя повітря. Губні приголосні діляться на 2 групи: губно-губні, які творяться в результаті зближення нижньої губи і верхньої губи: [б], [п], [в], [м], – і губно-зубні, що творяться зближенням нижньої губи з верхніми зубами – [ф];

- язикові приголосні, які залежно від того, яка частина язика артикулює до верхнього піднебіння, діляться на:

- передньоязикові, при вимові яких активну участь бере передня спинка язика разом з кінчиком язика. Сюди належать: [д], [д'], [т], [т'], [з], [з'], [с], [с'], [дз], [дз'], [ц], [ц'], [ж], [ш], [дж], [ч], [р], [р'], [л], [л'], [н], [н'];

- середньоязикові (середня частина спинки язика артикулює до середньої частини піднебіння): [й];

- задньоязикові (задня частина спинки язика утворює щілину або зімкнення із задньою частиною твердого піднебіння і м’яким піднебінням): [ґ], [к], [х];

- глоткові, або фарингальні (задня частина язика зближується із задньою стінкою глотки): [г].

При класифікації приголосних за способом творення шуму враховується характер перепони, що утворюється між активними і пасивними мовними органами. За способом творення шуму приголосні поділяються на такі 4 групи:

- проривні (їх називають ще зімкненими, вибуховими): [б], [п], [д], [д'], [т], [т'], [ґ], [к], [м], [н], [н'].

- фрикативні (або щілинні): [ф], [з], [з'], [с], [с'], [ж], [ш], [г], [х], [в], [й], [л], [л'].

- африкати (їх називають ще зімкнено-щілинними): [дз], [дз'], [дж], [ц], [ц'], [ч].

- вібранти (або їх ще називають дрижачими): [р], [р'].

Приголосні звуки української мови розрізняються за твердістю і м’якістю, або за відсутністю чи наявністю їх палаталізації.

Залежно від відсутності чи наявності роботи середньої спинки язика приголосні поділяються на тверді й м’які. В українській мові є такі тверді приголосні звуки: [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [ґ], [к], [г], [х], [б], [п], [в], [м], [ф], [ж], [ш], [дж], [ч], [р], [л], [н]. М’якими є: [д'], [т'], [з'], [с'], [дз'], [ц'], [л'], [н'], [р'], [й]. Звук [й] в українській мові завжди м’який.

У більшості тверді й м’які приголосні утворюють співвідносні пари. В українській мові є 9 пар приголосних, які протиставляються за твердістю – м’якістю: [д] – [д'], [т] – [т'], [з] – [з'], [с] – [с'], [дз] – [дз'], [ц] – [ц'], [л] – [л'], [н] – [н'], [р] – [р'].

Крім твердих і м’яких, в українській мові є ще пом’якшені варіанти губних, задньоязикових і шиплячих фонем. Звуки [ґ], [к], [г], [х] здавна в українській мові були твердими. Передньоязикові приголосні [ж], [ш], [дж], [ч] в давньоруській мові були м’якими, а пізніше стверділи. Стверділи також в усіх позиціях і губні приголосні. Усі тверді звуки тільки в позиції перед [і] частково пом’якшуються, тобто стають пом’якшеними ([г’ірка], [в’ікно], [ч’ітко].

Характерною особливістю фонетичної системи української мови є наявність довгих м’яких або напівпом’якшених приголосних: [д':], [т':], [з':], [с':], [ц':], [л':], [н':], [ж’:], [ч’:], [ш’:], відсутніх у російській мові. Наприклад, у словах життя, обличчя, ніччю, сіллю. Артикуляційні умови творення цих звуків нічим не відрізняються від звичайних м’яких і пом’якшених.

Приголосні [ж], [ш], [дж], [ч] за слуховим сприйманням дістали назву шиплячих, а приголосні [з], [з'], [ц], [ц'], [с], [с'], [дз], [дз'] з цієї ж причини називаються свистячими.

За способом творення і за участю голосу окремі шиплячі і свистячі приголосні звуки виявляються близькими і становлять пари.

Парні відповідності шиплячих і свистячих приголосних звуків можна показати у таблиці:

шиплячі	[ж]	[ч]	[ш]	[дж]
свистячі	[з], [з']	[ц], [ц']	[с], [с']	[дз], [дз']

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 5

Вступ до фонетики. Фонетичні одиниці мови

План

1. Предмет і завдання фонетики. Зв'язок фонетики з іншими розділами мовознавства. Звуки і склади як фонетичні одиниці мови.

2. Три аспекти вивчення мовних звуків: фізичний, анатомо-фізіологічний і лінгвістичний (фонологічний).

3. Будова мовленнєвого апарату. Робота мовних органів при утворенні голосних і приголосних звуків.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2006.

2. Дорошенко С.І. Звуки чи фонеми вивчають учні? // Мовознавство. – 1990. – № 2. – С.46 – 50.

3. Дудник З.В. Сучасна українська літературна мова. Фонетика: Навчальний посібник для студентів-філологів. – К.: Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2002.

4. Жилко Ф.Т. Фонологічні особливості української мови в порівнянні з іншими слов'янськими. – К., 1963.

5. Перебийніс В.С. Кількісні та якісні характеристики системи фонем сучасної української літературної мови. – К.: Наук. думка, 1970.

6. Сучасна українська літературна мова /за ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища шк., 1994.

7. Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За ред. І.К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969.

8. Сучасна українська літературна мова. Фонетика: Навч.посібник / За заг.ред. Н.П. Плющ. – К.: Київський університет, 2002.

9. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А.П. Грищенка. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк., 1997.

10. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова: фонетика, орфоепія, графіка, орфографія: Навч.посіб. – К.: Вища шк., 1981.

Студент повинен знати: предмет і завдання фонетики, визначення звука як основної фонетичної одиниці мови, аспекти вивчення мовних звуків, будову мовленнєвого апарату, творення звуків мови.

Студент повинен уміти: визначати зв'язок фонетики з іншими розділами мовознавства, характеризувати звуки в різних аспектах, показати на схемі будову мовленнєвого апарату, коментувати роботу мовних органів при утворенні голосних і приголосних звуків.

Базові поняття: фонетика, звук, фонетична одиниця, аспекти вивчення звуків, мовленнєвий апарат, активні й пасивні мовні органи, голосні звуки, приголосні звуки.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: До кожного слова через риску допишіть таке слово, яке відрізнялося б від попереднього лише одним першим звуком (не буквою):

Зразок: лак – бак.

Джаз, джміль, льон, люк, лак, їсти, дзень, юшка, дзявкати, ясно, тяма, цькувати, дзьоб, щенята.

ВПРАВИ ДЛЯ АУДИТОРНОЇ РОБОТИ

1. Розглядаючи звуковий потік, виділіть у ньому найменші, далі вже неподільні одиниці. Виразно вимовте кожну з них. Як ці одиниці називаються?

Мова завжди живе поряд з піснею, сестрою її рідною (П.Тичина).

2. Виразно прочитайте текст і встановіть, які звукові одиниці (їх на письмі відділено одна від одної скісними рисками) окреслюються невеличкими проміжками – паузами, що вловлюються на слух.

За/бри/ні/ли/ брунь/ки/ на/ ви/шнях/, за/я/сні/ша/ли/ даль/ні/ да/лі/, і/ в га/ю/ крізь/ тра/ву/ то/рі/шню/ спа/ла/хну/ли/ сві/чки/ кон/ва/лій/ (В.Соколов).

3. З’ясуйте кількість звуків у поданих словах, які з них голосні і які приголосні.

Біблія, земля, осінь, джміль, щедрий, об’їзд, доля, зілля, тьма, ґедзь, в’ялий.

4. Визначте, якими звуками різняться слова линь – лань, том – там, рис – рись, сік – рік. Поясніть, як змінюються значення слів.

5. Доберіть чотири пари слів, щоб у кожній парі слова різнилися одним звуком. Введіть ці слова у речення, схарактеризуйте їхні морфологічні ознаки, розкрийте лексичне значення.