Тема 2. Походження української мови, її місце серед інших

слов’янських мов

План

Мова як суспільне явище. Функції мови.

Українська мова – національна мова українського народу.

Спорідненість слов’янських мов. Місце серед них української мови.

Тенденції розвитку української мови в період становлення незалежної України.

Література

1. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2006.

2. Бурячок А. Давньоруський період в історії східних слов'ян, їх мов і культур // Дивослово. – 1994. – № 5 – 6. – С.12 – 14.

3. Гуць М. Українська мова на порозі третього тисячоліття // Дивослово. – 1999. – № 2. – С.46 – 49.

4. Залізняк Л. Походження східних слов'ян // Дивослово. – 2002. – №2.

5. Комар Ю. Проблема народження мови в українському мовознавстві // Українська мова та література. – 1998. – Число 16. – С.1 – 2.

6. Маленко О.О. Захищаємо українську // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2005. – № 17–18. – С.2.

7. Про долю української мови: минуле й сучасне. – Українська мова і література в школі. – 1992. – № 9 – 10.

8. Пугач В.М. Українці: проблема самототожності // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2005. – № 17–18. – С.6 – 8.

9. Різниченко О. Спадщина тисячоліть: чим українська мова багатша за інші? // Українська мова та література. – 2000. – Ч.38. – С.9 – 11.

10. Степаненко М. «…Потіснися, українська мово…» // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – № 4. – С.83 – 96.

11. Степаненко М. З історії дослідження витоків української мови // Дивослово. – 2000. – № 7. – С.17 – 18.

12. Сучасна українська літературна мова /за ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища шк., 1994.

13. Сучасна українська літературна мова. Фонетика: Навч.посібник / За заг.ред. Н.П. Плющ. – К.: Київський університет, 2002.

14. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А.П. Грищенка. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк., 1997.

15. Тараненко О.О. Українська мова і сучасна мовна ситуація в Україні // Мовознавство. – 2001. – № 4. – С.3 –19.

16. Ткаченко О. Мовне самоствердження українців на тлі історичного досвіду народів світу// Українська мова і література в школі. – 1994. – № 1. – С.15 –19.

17. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: Док. і матеріали / Упоряд. Л. Масенко та ін. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська акад.», 2005.

18. Ющук І. Про походження української мови// Українська мова і література в школі. – 1995. – № 1. – С.27 – 34.

Базові поняття: мова, мовлення, функції мови, національна мова, слов’янські мови.

Мова – найважливіший засіб людського спілкування і найбільша суспільна цінність.

Мова – це система довільно відтворюваних структурних знаків (звуків, морфем, слів, словосполучень, речень) і правил їх комбінування, що історично склалися на задоволення потреб спілкування й вираження всієї сукупності знань людей про навколишню дійсність.

Мова виконує в суспільстві важливі функції: комунікативну (функція спілкування), мислеоформлюючу, пізнавальну, художню (наше мислення є словесним), об’єднавчу (об’єднує людей, сприяючи перетворенню населення на суспільство), акумулятивну (нагромаджує, зберігає і передає життєво важливий досвід від поління до покоління) тощо.

Будь-яка мова складається з таких основних структурних компонентів (частин):

а) фонетичної (звукової) системи, до якої входять такі мовні одиниці, як звуки, різні поєднання їх, склади слів, наголоси.

б) лексичного (словникового) складу, або лексики, що охоплює наявні в мові слова.

в) фразеологічної системи, до якої входять стійкі сполучення слів (фразеологізми).

г) граматичної будови, що складається з таких мовних одиниць, як форми слів і властиві їм граматичні значення, словосполучення, члени речення і речення всіх типів.

Українська мова є рідною мовою українців, які проживають на території України (за переписом 2001 року рідною її вважали 32,6 млн. осіб – 67,5 % населення України) та поза її межами: в Росії, Молдові, Канаді, США, Казахстані, Білорусі, Польщі, Бразилії, Словаччини та інших країнах.

Українська мова посідає за кількістю її носіїв, відповідно до різних джерел, 25 або 22 місце у світі. Вона є також третьою або другою за поширеністю серед слов’янських мов. За різними оцінками, загалом у світі українською мовою говорить від 41 до 45 млн. осіб, вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

Національна мова – це спільна мова всієї нації, одна з форм вияву національної культури. Поняття «національна мова» охоплює і літературну мову, і територіальні діалекти, і соціальні жаргони тощо. Воно ширше за поняття «національна літературна мова».

Усі слов’янські мови вийшли з одного джерела – праслов’янської (або спільнослов’янської) мови-основи, що існувала у вигляді близькоспоріднених слов’янських племінних діалектів приблизно з середини 3-го тисячоліття до н.е. до 5 століття н.е. Результатом цього є наявність у сучасних слов’янських мовах великої кількості спільних рис і явищ.

За лексичними, фонетичними і граматичними особливостями мови слов’янських народів поділяються на 3 групи:

- східнослов’янська – українська, російська, білоруська;

- західнослов’янська – польська, чеська, словацька, верхньо- і нижньолужицька;

- південнослов’янська – болгарська, сербська, хорватська, словенська, македонська.

Слова, що належать до спільнослов’янської лексики, становлять основне ядро лексичної системи кожної сучасної слов’янської мови. Найбільше спільних рис мають східнослов’янські мови. Це пояснюється тим, що вони вийшли з одного безпосереднього джерела – давньоруської мови епохи Київської Русі і сформувалися на базі її територіальних діалектів. Давньоруська мова до 13 ст. на всій території стародавньої Київської Русі була єдиною мовою східнослов’янської народності. З 14 – 15 ст. російська, українська і білоруська народності виступають як окремі, але дуже близькі етнічні одиниці, які склалися на основі єдиної давньоруської народності, а їх мови виникли з діалектів давньоруської мови.

Ця теорія щодо походження української мови існувала протягом багатьох років і вважалася незаперечною. Однак здобуття Україною незалежності дало змогу вченим вільно висловлювати свої погляди, зокрема й щодо джерел української мови. Більшість науковців України обґрунтувала положення про те, що «давньоруської народності як певної етносоціальної одиниці насправді не було, а існували східнослов’янські племена зі своїми близькими за структурою, але не тотожними мовами»¹. Серед них можна виділити саме ті племена, в яких виявляються протоукраїнські етнічні риси. Щодо початку їхнього існування однозначного визначення немає. Одні дослідники відносять його до V ст. н.е. (час розкладу східнослов’янської єдності), інші – до Х – ХІІ ст., ще інші – навіть до пізніших часів.

Протягом століть українська мова зазнавала всіляких утисків у своєму розвитку. У часи Російської імперії українську мову забороняв царський уряд (циркуляр Валуєва 1863 року, Емський указ 1876 року). На початку ХХ ст. більшовицька партія, зосередивши в своїх руках всю повноту влади, підпорядкувавши тотальному контролю всі сфери життя, здійснювала мовно-культурну асиміляцію в значно жорстокіших формах, ніж колишня царська адміністрація, а володіння всіма засобами масової інформації давало їй можливість приховувати злочинні методи нищення національних мов і культур під лицемірними гаслами «єдиної сім’ї народів», «братерської дружби», «пролетарського інтернаціоналізму» ² тощо.

У 1989 р. Верховна Рада прийняла закон «Про мови в Українській РСР», у якому проголошувался державність української мови й гарантувався її всебічний розвиток і функціонування в різних сферах суспільного життя. Прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України,

______________________

¹ Бурячок А. Давньоруський період в історії східних слов'ян, їх мов і культур // Дивослово. – 1994. – № 5 – 6. – С.12.

² Масенко Л. Мовна політика в УРСР: історія лінгвоциду// Українська мова та література. – 2005. – Ч. 41. – С.4.

десята стаття якої утверджує державний статус української мови, знаменує собою завершення першого періоду в розвитку мовної ситуації в країні – боротьби за державність української мови.

З цього часу активізувалася діяльність виконавчої влади у сфері мовної політики на загальнодержавному рівні, здійснюються заходи, спрямовані на зміцнення позицій державної мови й розширення сфер її функціонування.

Проте незважаючи на певний поступ у цій сфері, впровадження української мови в суспільне життя помітно відстає від темпів, передбачених у відповідних програмах, а ті чи інші заходи, які реально починають виконуватися, не досягають своєї мети.

Мовна ситуація, що склалася в Україні у зв’язку з поширенням на її території двох мов – української та російської, призвела до виникнення ряду соціолінгвістичних проблем, що впливають на мовну орієнтацію особистості. Міжособистісне спілкування різними мовами, навіть у випадках комунікації білінгвів, ускладнює порозуміння. Тому двомовність спричиняє витіснення зі сфер комунікації тієї мови, яка перебуває в слабшій позиції. Така ситуація створює психологічно дискомфортні умови для тих, хто спілкується рідною мовою. Як зауважують Г. Залізняк та Л. Масенко, «говорити українською в ситуаціях міських контактів означає повсякчас долати опір мовного середовища» ¹.

Невизначеність позиції багатьох високих посадових осіб у розв’язанні мовно-культурних проблем, відсутність національного інформаційно-культурного простору, а також чітких механізмів упровадження Закону «Про мови в Україні» та контролю за його дотриманням ускладнюють становище мовної особистості².

Треба розуміти, що спільна для всього суспільства мова дає змогу об’єднати весь його інтелектуальний потенціал і в процесі історичного розвитку вона може стати могутньою рушійною силою суспільного прогресу.

________________________

¹ Залізняк Г., Масенко Л. Мовна ситуація Києва: день сьогоднішній та прийдешній. – К., 2001. – С. 13.

² Черемська О.С. Мовна особистість у період українського державотворення // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2005. – № 15. – С.3.

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1

Загальні відомості про українську мову

План

1. Мова – найважливіший засіб пізнання, спілкування і впливу.

2. Мова і мовлення.

3. Українська мова – мова державна.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2006.

2. Дзюба І. Доля мови – доля народу // Сучасність. – 1999. – №4.

3. Кучерява З. Мово рідна, слово рідне // Дивослово. – 2000. – № 4. – С.21 – 24.

4. Погрібний А. За мовою – Україна // Дивослово. – 1998. – №10. – С.5 – 7.

5. Степаненко М. «…Потіснися, українська мово…» // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – № 4. – С.83 – 96.

6. Сучасна українська літературна мова /за ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища шк., 1994.

7. Сучасна українська літературна мова. Фонетика: Навч.посібник / За заг.ред. Н.П. Плющ. – К.: Київський університет, 2002.

8. Сучасна українська літературна мова: Підручник /За ред. А.П. Грищенка. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк., 1997.

9. Таланчук П. Наша державна мова – українська // Дивослово. – 2000. – №9. – С.12 – 14.

10. Ткаченко О.Б. Чи можуть бути в Україні дві загальнодержавні мови // Мовознавство. – 1999. – № 4 – 5. – С.3 – 9.

11. Ткаченко О. Якщо держава хоче жити … (Про сучасну мовну ситуацію в Україні) // Урок української. – 2001. – №2. – С.2 – 3.

12. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2007.

13. Ющук І.П. Українська мова: Підручник. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2006.

Студент повинен знати: визначення понять «мова», «мовлення», функції мови, значення мови як основного засобу спілкування, формування думки та пізнання; усвідомлювати значення державної мови для зміцнення української державності та згуртування громадян.

Студент повинен уміти: розрізняти мову і мовлення, дотримуватися основних вимог до мовлення; виявляти обізнаність з проблем розвитку та функціонування української мови як державної на сучасному етапі; характеризувати мовну ситуацію в регіонах України; обґрунтовувати роль української мови в житті держави та необхідність володіння нею кожним громадянином України.

Базові поняття: мова, мовлення, функції мови, державна мова.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Доберіть і запишіть 3-4 вислови письменників, учених, громадських діячів про українську мову, про значення мови в житті суспільства.

2. Законспектувати з рекомендованої літератури статті П. Таланчука і О. Ткаченка.

ВПРАВИ ДЛЯ АУДИТОРНОЇ РОБОТИ

1. Прочитайте тексти. Як ви розумієте зміст прочитаного?

Мова – це не просто засіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу (О. Гончар)

Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови… (М. Рильський)

Мова – одне з чудес, за допомогою якого люди передають найтонші відтінки думок і почуттів. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Збагнути таємницю мови, прочитати історію слів, а звідси предметів та явищ, може тільки той, хто знає мову. А щоб знати мову, вправно користуватися дзвінким і гучним рідним словом, треба цікавитися ним, вивчати і аналізувати кожне слово, словосполучення і речення. Глибокі знання мови – одна з ознак освіченості.

Мово рідна! Красо моя! У тобі мудрість віків, пам'ять тисячоліть. І зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів твоїх у днину погідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого. У тобі, мово, неосяжна душа народу – його щирість і безсмертя його. …Скарбе мій єдиний, із тобою я найбагатший і найдужчий у світі, без тебе – перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття. Твердиня моя, захисток і гордість, розрада у годину смутку (За С. Плачиндою).

2. Прочитайте і запам'ятайте афоризми, прислів'я. В яких із них говориться про мову як засіб спілкування? як засіб пізнання? як засіб впливу?

• Мрію я словами відмикати людське серце… Цю скарбницю мрій… (Л.Забашта).

• Чудова думка втрачає всю цінність, коли вона погано висловлена (Вольтер).

• Хто ясно думає, той ясно і говорить (Н. Буало).

• Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив (Сократ).

• Слово – зброя. Як усяку зброю, його треба чистити і доглядати (М.Рильський).

• І від солодких слів буває гірко (Нар.тв.).

• Слово – не стріла, а глибше ранить (Нар.тв.).

• Вола в'яжуть мотуззям, а людину словом (Нар.тв.).

• Язик до Києва доведе (Нар.тв.).

3. Прочитайте тексти. З’ясуйте, які функції мови розкриває кожен текст.

• Слово – наше найрізкіше око, наймогутніша сила. Через слово людина пізнає те, що недоступно було (або й залишається таким!) безпосередньому сприйманню. У цьому диводійному дзеркалі відображаються всі «айсберги» світу. У слові постають перед нашим зором сторінки давньої історії і здобутки майбутнього. Промовляють до нас високі снігові вершини гір, водоспади Америки й Африки, льодові пустелі Арктики, глибінь космосу. Стають зримими найдрібніші частинки всесвіту (І. Вихованець).

• Слово – найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодіваймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса! (В. Сухомлинський).

• Рідна мова – то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. У рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу. Слово рідної мови – могутній засіб передачі від покоління до покоління історичного, культурного, морального, естетичного, побутового досвіду народу… у кожному слові рідної мови – не тільки звукове позначення явища, події, речі, а й найтонші відтінки почуттів і переживань (В. Сухомлинський).

4. Запишіть речення. Про яку роль мови йдеться в кожному із записаних речень?

1. Хто не знає, хай людей спитає. 2. Читання – найкраще навчання (Нар.тв.). 3. Мова – втілення думки (М. Рильський). 4. Через мову щиро і правдиво одкривається нам білий світ (Д. Білоус). 5. І на землі немає більших втіх, ніж слово, що єднає нас усіх (О. Довгий).

5. Прочитайте прислів’я. В яких із них ідеться про мову, в яких – про мовлення. Чи може розвиватися мова, не спираючись на мовлення? Чи можливе існування мовлення без мови?

1. Хто своєї мови цурається, той сам себе встидається. 2. Якщо знаєш – кажи, не знаєш – мовчи. 3. Спочатку спитай, а потім працюй. 4. Без знання чужої мови сиди собі вічно вдома. 5. Менше говори, то більше почуєш. 6. Скажеш – не вернеш, напишеш – не зітреш.

6. Виразно прочитайте вірш. Дайте відповіді на запитання: Як треба ставитись до державної мови? Чому?

Як нема без зірок небозводу,

Як блакиті без неба нема,

Так і мови нема без народу,

І народу без мови нема.

Для народу свойого велика

Кожна з мов, як творіння вінець,

Люд без мови – то глина безлика,

Без’язика отара овець (В. Забаштанський)