48. Держ устрій Габсбург імперії та адміністративно-територіальний поділ українських земель (кін. XVIII – поч. XX ст.).

За формою правління Австрія була абсолютною монархією (до 1848 р.). Монарх зосереджував усю законодавчу, виконавчу і судову владу. Крім того, він вважався єдиним джерелом права. Нормативні акти імператора: найвищі постанови, патенти, а також були мандати, едикти, резолюції. При монарху діяла особиста канцелярія. Придворна канцелярія — дорадчий орган при імператорі (до 1848 р.). У 1774—1776 і 1797—1802 рр. існувала також канцелярія для Галичини.

Австрійський уряд скасував польські шляхетські сеймики. Замість них у Галичині патентом від 13 червня 1775 р. був створений галицький становий сейм з центром у Львові. Він мав дуже обмежену компетенцію, фактично з 1782 р. діяв як дорадчий орган при губернаторові. Складався галицький сейм із представників трьох соціальних груп. До першої групи входили князі, графи й барони, а також вище духовенство. До другої — всі інші дворяни. До третьої — міські депутати. Сейм обирав Становий комітет з 7 членів, який діяв на постійній основі.

Губернатор вважався фактичним керівником краю. Призначався він імператором і мав широкі повноваження. Губернатор спирався в своїх діях на губернське правління, що складалося з окремих департаментів.

Революція 1848 року, що привела до тимчасового падіння абсолютизму в Австрії, викликала зміни і в західноукраїнських землях. Так, у Закарпатті було проголошено закон угорського сейму про ліквідацію кріпацтва і феодальних повинностей селян від 27 березня 1848 року, а 22 квітня 1848 р. був оголошений патент імператора про скасування панщини в Галичині. Дія даного указу на Буковину була розповсюджена тільки 9 серпня 1848 року.

Адміністративно територіальний устрій – після захоплення Гал Австр скасовувався колишн адмін. Поділ на воєводства і повіти і ввод.новий дещо відмінний від інших австр.провінцій поділ на циркуляри і дистрикти. Спочатку Галич поділ. На 6 циркулярів в межах колишніх польських воєводств, які, в свою чергу розпадалися на 18 дистриктів. У 1772 поділ на дистрикти скасув., залишили поділ на циркуляри. У 1786 р 19 циркуляром стала Буков. І лише у 1849 р. вона відокремилася в окремий край. Циркуляри очолювали призначені імпер.окружні старости. У 1846 проведено новий адмін.-територ. Поділ згідно з яким усю територію Галичини розділили на 74 повіти. Місцями вони називалися староствами. На чолі із старостами і начал.повітів. Австр.уряд. низкою послід. Заходів зводив нанівець самоврядув. В містах. У вересні 1850 р. було видано новий крайовий статут, що передбачав поділ на три округи і ств.трьох окруж. Сеймів, а також центр. Та крайового комітетів. Угорське королівство: основними адмін..територ.одиницями були поділ на жупи і комітати. На чолі стояли жупани. Жупи підрозділялися на комітати та управління.

70. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні\

Україну можна віднести до змішаного типу держав, які поєднують неокапіталістичні елементи із модернізованими казармено-соціалістичного типу розвитку, так звані держави, які переходять від одного типу розвитку до іншого також сюди можна віднести і майже всі колишні соціалістичні держави - соціалістичного табору. На сучасному етапі розвитку нашого суспільства часто вживають термін «правова держава». При цьому одні автори виходять з бажання підкреслити, що, проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала і правовою державою, а інші — з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.[4-90] Згідно зі ст. 1 Конституції нашої держави Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. [1-4] Проте це лише загальні конституційні засади. Таку державу необхідно ще побудувати. Правовою є така суверенна держава, яка функціонує в громадянському суспільстві і в якій юридичними засобами реально забезпечено захист основних прав і свобод людини та громадянина. Вона ґрунтується на певних принципах, найважливішими з яких є верховенство права, поділ влади, реальність прав і свобод людини та громадянина, законність, наявність у громадян високої правової культури. Принцип верховенства права визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто створення і функціонування державних органів та громадських організацій, ставлення до них, а також стосунки між окремими громадянами. У нашій державі наукове осмислення і аналіз цього принципу розпочалися лише після його закріплення у ст. 8 Конституції України. З урахуванням цього Верховна Рада України повинна приймати закони, що мають відповідати принципам справедливості, гуманізму; забезпечувати права, свободи і законні інтереси громадян; відображати суспільні відносини, які склалися у нашій країні. Досвід засвідчив, що взаємозв'язок держави і права може діставати вияв або у верховенстві держави над правом (у такому разі держава стає тоталітарною), або у пріоритетності права щодо держави (відображенням цього є демократична держава). Нині більшість вчених-правознавців вважають, що формування правової держави у нашій країні буде складним і тривалим процесом, який зумовлює необхідність кардинального реформування економічної, політичної, правової та інших систем суспільства. Доводиться констатувати, що поки що у нашій державі не досягнуто панування принципу верховенства права. Зокрема, приймаються нестабільні та недосконалі закони, видаються підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать вимогам законів. Принцип реальності прав і свобод людини та громадянина передбачає, що вони мають бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, а й забезпечені та гарантовані усіма соціальними суб'єктами, насамперед державою. Цей принцип закріплено у ст. З Конституції України, яка встановлює, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються у нашій державі найвищою соціальною цінністю. [1-4] Однак нині в Україні через об'єктивні і суб'єктивні причини існує проблема реальності прав і свобод людини та громадянина, яка має не тільки правовий аспект, а й тісно пов'язана з політичним і економічним станом суспільства, рівнем його духовності та консолідованості. Однією зі складових принципу реальності прав і свобод людини та громадянина є гласність, для забезпечення якої необхідне вирішення проблеми відкритості органів державної влади і місцевого самоврядування. Уявляється, що доцільно прийняти закон про відкритість органів державної влади, в якому закріпити певну періодичність їх звітів, розмір штатів, суму коштів, використовуваних на їх утримання. Платники податків повинні знати, на що йдуть їх кошти. Важливим принципом правової держави є принцип законності, який означає, що державою керує закон, усе здійснюється згідно з законом, ніхто не підноситься над ним. Закон сам панує, виражаючи загальну волю. Наслідком реалізації цього принципу стає правопорядок, тобто система правовідносин, яка складається в результаті реалізації режиму законності. Ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави є юридична відповідальність та вжиття у межах закону справедливих заходів у разі вчинення того або іншого правопорушення. А будь-яка несправедливість викликає невдоволення людей і може призвести до соціальних конфліктів. Крім зазначених вище принципів правової держави, існують й інші, які до деякої міри характеризують її сутність, зокрема такі, як взаємовідповідальність особи і держави; високо значуща роль у суспільстві та державному житті судових органів; наявність чинної конституції. Для функціонування правової держави необхідні усі ці принципи. Коли ж Україна стане правовою державою? Фахівці (правознавці і політологи) вважають, що за сприятливих обставин це може статися не раніше ніж через 40—45 років. Треба наголосити на тому, що основою створення і функціонування правової держави є громадянське суспільство [3-14] , тобто об'єднання вільних рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником та брати активну участь у політичному житті. Між державою і суспільством має бути певна дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб'єктів громадянського суспільства. Бо якщо держава повністю узурпує суспільство, вона знищує людину як вільну особистість. Не держава визначає громадянське суспільство, а останнє створює і контролює державу. Саме у такий спосіб забезпечується відносно самостійне існування демократичного громадянського суспільства і правової держави. Отже, громадянське суспільство — це суспільство демократії, що надає кожній людині можливість жити на гідному рівні; суспільство, де відсутнє відчуження людини від засобів виробництва і знарядь праці, насамперед — від приватної власності. Дане суспільство має пріоритет щодо держави, яка становить його складову частину. Складовими громадянського суспільства є: власність і підприємництво; національна та екологічна безпека; сім'я; наука і культура; об'єднання громадян; засоби масової інформації; пряме народовладдя (референдуми, вибори, місцеве самоврядування) та інші форми демократії. Для побудови громадянського суспільства в Україні необхідно забезпечити компроміс між різними політичними партіями, спрямувати зусилля політиків та економістів на об'єднання суспільства для пошуку шляхів виходу з економічної кризи, вирішити проблему міжнаціональних і міжконфесійних відносин, енергійніше проводити реформування національного законодавства з урахуванням вимог міжнародного права. Не треба орієнтуватись на швидку побудову в Україні правової держави і з економічних міркувань: нині у нашій державі національний прибуток знизився більше, ніж за часів Другої світової війни. Вчені-економісти вважають, що лише відновлювальний процес становитиме понад 25 років, і то за умови сприятливої політичної обстановки в суспільстві. На нашу думку, нині необхідно переглянути повноваження Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, чіткіше врегулювати повноваження і штатну структуру обласних та районних державних адміністрацій і відповідних рад, взаємовідносини між ними. Отже, Україна продовжує перебувати в економічній кризі, яка пов'язана з кризою духовності. Низький рівень правосвідомості, неврахування менталітету українського народу — це те, що перешкоджає здійсненню у нашій державі перетворень. Водночас великої актуальності набуває питання про підвищення ефективності дії законів. Без цього здійснення економічних та інших реформ, формування правової держави і громадянського суспільства, посилення боротьби зі злочинністю є досить проблематичним.