40.Військо та органи управління української козацької держави (Гетьманщини) 1648–1782.

Формування української держави здійснювалося у обстановці бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена практикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. Що ж до Запорізької Січі, то вона зберігала здавна встановлену форму правління.Створення української національної держави вперше одержало правове оформлення та закріплення у Зборівському (серпень 1649 р.), а потім і у Білоцерківському (вересень 1651 р.) договорах, які Б.Хмельницький уклав із Річчю Посполитою.Повноваження публічної влади було передано органам управління козацтвом. Система цих органів складалася з трьох урядів:генерального, полкового, сотенного.Вищий ешелон влади — генеральний уряд. Його повноваження поширювалися на усю територію вільної України. Над ним стояли тільки збори всього війська — військова, або генеральна, або чорна рада. Проте вона не була постійно діючим органом. Її скликали для вирішення найважливіших питань життя України, ведення війни, а також виборів генерального уряду. Поступово її замінила старшинська рада, яку здебільшого складали генеральні старшини та полковники.Генеральний уряд очолював гетьман з його найближчими помічниками, які складали раду генеральної старшини при гетьмані. Гетьман був правителем, главою України, він наділявся широкими державними повноваженнями для виконання політичних, військових, фінансових функцій. Він видавав універсали — загальнообов'язкові нормативні акти. Багато з них присвячувалося організації та діяльності державних інституцій. Від нього також залежало скликання рад — військової і генеральної старшини. Він був вищою судовою інстанцією і верховним головнокомандувачем.Найближчими помічниками гетьмана були генеральні старшини, які керували окремими галузями управління. Генеральний обозний, генеральний осавул, генеральний хорунжий керували військовими справами, відповідали за боєздатність збройних сил, їх матеріальне забезпечення. Генеральний уряд був головним розпорядчим, виконавчим та судовим органом української держави. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд складався з полковника і полкової ради, яка обирала полкову та сотенну старшину. Полкова рада спочатку мала значні владні повноваження. При нагоді вона могла класти край проявам сваволі полковника і, навіть, усунути його. Сотенний уряд був репрезентований сотником і його помічниками.Містами управляли виборні міські старшини, а в селах — сільські отамани.У великих привілейованих містах влада належала магістратам, а у дрібних з таким же статусом містах правили отамани з виборними особами від міського населення.Колишні польські воєводства, звідки була вигнана польська адміністрація, поділялися на полки та сотні. Формування національної держави дуже впливало на формування права, що діяло в Україні. Але воно розвивалося дещо іншим чином, ніж державність. Якщо апарат польської влади був ліквідований, то у праві скасовувалися лише ті норми, які закріплювали панування в Україні польських магнатів, — "Статут на волоки", королівські і сеймові конституції, ординацію війська запорізького.Зберегли чинність основні джерела права, що діяли в Україні до 1648 р. — Литовські статути, магдебурзьке право та інші, оскільки їх норми відповідали характеру феодальних відносин і захищали, особливо III Литовський статут, інтереси українських феодалів. Саме тому дія цих джерел поступово розширюється. У III Литовський статут вносяться нові положення, що зміцнюють пануючу роль українських феодалів. Оскільки збільшується число привілейованих міст, розширюється також і сфера застосування магдебурзького права. Серед його актів варто, перш за все, виділити "Порядок прав цивільних".Право України вирішує нове для себе завдання — оформлює і закріплює розбудову української держави. Будучи звичаєвим правом, воно протягом 1648—1654 років регулює широке коло відносин, і насамперед організацію полково-сотенної системи як основи державності, систему судочинства і багато іншого, аж до порядку ведення бойових дій.Виникають й нові джерела права, які є прямим результатом створення української держави-універсали гетьмана Б.Хмельицького. Це були розпорядчі акти вищої влади,.загальнообов'язкові для всього населення України. Щоправда, нерідко універсали видавали і полковники.Зміст універсалів відбивав зміни у суспільно-політичному і економічному ладі України, які вимагали свого правового регулювання, а також звичаї. В розглядуваний період Україна в особі гетьмана приступає до укладення міжнародних угод. Ними оформлювалося і утверджувалося становище України як суб'єкта міжнародно-правових відносин і разом з тим закріплювався процес розвитку і міжнародного визнання української держави. В ряд з міжнародними актами варто поставити й Березневі статті, оскільки вони були відповіддю на статті Б.Хмельницького і врешті-решт оформили обопільну угоду України з Росією.