46.Державний устрій Російської імперії та адміністративно-територіальний поділ українських земель (кін. XVIII – поч. Xіx ст.).

Політика царського уряду, спрямована на анулювання автономії приєднаних до Росії українських земель, найбільш яскраво проявилася у сфері організації влади. Гетьманство як система управління було скасоване спочатку (1734 р.) тим¬часово, а згодом (1764 р.) остаточно. Монаршим маніфестом від 1765 р. ліквідовувалося козацьке самоврядування і в Сло¬бідській Україні, а її територія оголошувалась губернією з аналогічною назвою (з 1780 р. — Харківське намісництво). У 1775 р. російська армія, повертаючись з турецької кампанії, вдруге зруйнувала Запорозьку Січ, її землі перейшли до Катеринославщини.

До 1835 р. тривав процес реорганізації та перейменувань, кінцевою метою якого було повне впровадження на українських землях загальноімперських структур влади. Україну бу¬ло поділено на дев'ять губерній: Київську, Волинську, По¬дільську, Чернігівську, Полтавську, Харківську, Херсонську, Катеринославську і Таврійську. Адміністративно-територі¬альне управління здійснювали відповідні структури загально¬державних та відомчих органів. Створені в 1802—1811 рр. галузеві міністерства мали свої служби в системі місцевого управління.

На чолі місцевої адміністративної системи стояв губерна¬тор, який призначався царем із середовища вищих військо¬вих чинів або відомих дворян. До складу губернського прав¬ління входили також віце-губернатор, канцелярія, прокурор, радники. Існувала низка установ галузевого призначення — казенна палата, рекрутське присутствіє, присутствіє поліції. Всі ці органи також підпорядковувались губернаторові, влада якого була практично необмеженою завдяки підтримці ста¬нового дворянського зібрання на чолі з предводителем (маршалом).У підпорядкуванні губернського апарату перебували пові¬тові правління, так звані земські суди на чолі з капітанами-справниками. Справник обирався дворянами повіту терміном на три роки, а з 1862 р. — вже за призначенням губернатора. Разом з помічником та членами-засідателями справник здійс¬нював загальне управління повітом.Повіти ділилися на волості, а ті, в свою чергу, складалися із сіл. У волостях і селах існували органи місцевого самовряду¬вання: волосний сход, який складався з волосних і сільських службових осіб та виборних від кожних 10 дворів (на сході обирали старшину та інших штатних працівників); волосне правління, до якого входили волосний старшина, .засідателі, писар з помічником; волосний суд, створений після реформи 1864 р. для розгляду дрібних кримінальних та цивільних справ селян. Волосному старшині були підпорядковані сільські ста¬рости, він фактично виконував і поліцейські функції. У селах вищим органом була сходка (збори) дорослих членів громади, що обирала старосту села.Таким чином, у першій половині XIX ст. в шести губер¬ніях України структуру адміністративного апарату складали: губернська, повітова, волосна та сільська адміністрації. Три губернії — Київська, Подільська та Волинська — мали ще своєрідну надбудову у вигляді генерал-губернаторської влади.1 січня 1864 р. імператор Олександр II затвердив «Поло¬ження про губернські та повітові земські установи» з метою удосконалити досить давній механізм керівництва місцевим життям. У відповідності з цим «Положенням...» в губерніях та повітах створювалися виборні (на три роки) самоврядні уста¬нови — земські зібрання (розпорядчі органи) та земські управи (виконавчі органи).

Вибори членів («гласних») до земських зібрань відбували¬ся за куріальною системою з урахуванням майнового цензу. Виборці поділялися на три курії (розряди): землевласників, мешканців міст, представників від сільських громад. Перші дві курії вибирали своїх представників до повітових зібрань безпосередньо. Для сільських жителів вибори були багатосту¬пеневими. Сільські громади направляли своїх представників на волосні сходи, де обирали виборців на повітові з'їзди, які, в свою чергу, обирали членів повітових земських зібрань. Гу¬бернські земські зібрання обиралися членами повітових зем¬ських зібрань. Як бачимо, виборча система була побудована таким чином, щоб забезпечити дворянству фактичну біль¬шість в органах самоврядування.

Протягом 1865—1870 рр. земське самоврядування упрова¬джувалося в Лівобережній та Південній Україні, де було утво¬рено 6 губернських та понад 60 повітових управ. На Правобе¬режжі через повстання поміщиків-шляхтичів реформу було проведено лише у 1911 р.До компетенції земств належало: влаштування, утриман¬ня і будівництво місцевих шляхів; здійснення заходів щодо піднесення хліборобства, торгівлі, місцевої промисловості; опіка медицини, освіти, ветеринарної справи, налагодження місцевого зв'язку та протипожежного захисту, визначення грошових і натуральних повинностей для земських потреб.