47.Еволюція суспільного устрою на українських землях Російської імперії в кінці XVIII – на початку xіx ст.

Переломний етап в історії України — кінець 50-х — початок 60-х рр. У цей час, коли очевидною стала неможливість подальшого збереження феодально-кріпосницьких відносин, відбулося скасування кріпосного права, почав встановлюватися новий, буржуазний лад.реформою 1861 р. було створено певні умови для швидкого розвитку промислового капіталізму, обумовленого попитом на продукцію чорної металургії та машинобудування, кам'яне вугілля, залізну руду. Інтенсивному зростанню промисловості сприяли якісні зміни в засобах виробництва в металургійній, паперовій, цукровій та інших галузях. Розвиток промисловості, товарного хліборобства, транспорту зумовлював значний попит на робочу силу і сприяв припливу сільського населення у промислове виробництво.Селянство. Скасування кріпосного права внесло серйозні зміни у правове становище селян. Положення 19 лютого 1861 р. оголошувало селян, які вийшли з кріпосної залежності, "вільними сільськими обивателями" і в наступному наділило їх особистими та майновими правами: вступати в шлюб "без дозволу поміщика" і самостійно вирішувати свої сімейні та господарські справи, прид-бавати у власність нерухоме майно, здійснювати торгівлю і тримати "промислові та ремісничі заклади", укладати угоди, вступати в купецькі гільдії.За селянами закріплювалися також права у сфері судочинства — вони могли подавати позови і відповідати на суді, виступати як представники сторін. Однак внаслідок характеру реформи 1861 р. селяни фактично були позбавлені економічної бази для реалізації своєї правоздатності. Дворянство. Еволюційний шлях перетворення у пореформе-ний період суспільної структури зумовив збереження економічних привілей та політичної влади за старим правлячим класом — дворянством.Після звільнення селян дворянство, як стан феодального суспільства, вступило у період кризи і розкладу. Суб'єктивна неспроможність швидко переорієнтуватися, відмовитися від зручного, побудованого на даровій праці, життя, в сукупності з об'єктивними труднощами, сільськогосподарською кризою, нарешті, з політикою протекціонізму, що досягла свого апогею з введенням у 1861 р. заборонного тарифу, — все це мало своїм наслідком втрату дворянством наприкінці століття великої кількості земель.У пореформений період клас дворян-поміщиків розколовся на дві верстви. Дворянство, яке вело своє господарство на капіталістичній основі, являло собою велику землевласницьку буржуазію, а поміщики, що поклали в основу господарювання відробіткову систему, складали клас дворян-напівкріпосників. Обидві ці верстви були тісно взаємопов'язані, оскільки їх економічний достаток грунтувався на привілейованому феодальному землеволодінні. Разом з тим в їх інтересах простежувалися й істотні відмінності.Робітничий клас. У пореформений період пролетаріат України складався з фабрично-заводських робітників. У 1900 р. їх налічувалося 448 тис. чоловік. За національною ознакою робітничий клас складався переважно з українців (за даними перепису 1897 р., уродженці України становили близько 75% усіх робітників). Значний процент припадав на вихідців із великоруських губерній.Протягом тривалого часу у правовому становищі робітників не було ніяких змін. Капіталісти на свій розсуд встановлювали умови найму, тривалість робочого дня і розміри заробітної плати. Лише з початку 80-х рр. під впливом масового страйкового руху, особливо у 90-х рр., уряд вдався до регулювання відносин між робітниками і фабрикантами шляхом прийняття фабрично-трудового законодавства. Закони 3 червня 1886 р. і 2 червня 1897 р. були в Росії основними фабричними законами.Буржуазія. Однією з важливіших змін у соціальній структурі суспільства було формування класу буржуазії; цей процес відбувався в межах загальних для всієї країни закономірностей. Разом з тим формування буржуазії в Україні мало свої особливості, які визначалися рівнем розвитку економіки, спеціалізацією виробництва, положенням регіону в системі всеросійського капіталізму.Промислова буржуазія поповнювалася вихідцями із різних станів — дворянства, купецтва, заможного капіталізованого селянства. До складу промислової буржуазії входили також представники технічної інтелігенції і частковокапіталісти-іноземці, які переселялися в Україну, вкладаючи капітали у важку промисловість: вугільну, металургійну, машинобудівну. Загальновизнано, що реформи 60—70-х років означали перший крок на шляху перетворення феодальної монархії в Росії у буржуазну монархію.Перетвореннями 60—70-х рр. в державний устрій Російської імперії було запроваджено окремі елементи буржуазної державності: створено виборні представницькі установи місцевого адміністративно-господарського управління (земські та міські органи самоврядування), виборні органи суду (мирові судді), закладено основи буржуазного судоустрою і судочинства, більш гнучкі форми фінансового контролю і цензури, закріплено принцип всестановості в комплектуванні армії і діяльності органів народної освіти тощо. Ці реформи є буржуазними і тому, що вони враховували інтереси буржуазії і приватної власності, створювали сприятливі умови для розвитку торгівлі, промисловості та кредиту. Нові риси спостерігаються і в діяльності, успадкованих від кріпосницької епохи установ:в міністерствах було проведено децентралізацію, яка супроводжувалася деяким розширенням повноважень місцевих органів; урядовий апарат все більше рахувався з думками дворянської та буржуазноїгромадськості, що висловлювалися через періодичну пресу. Певні зміни відбулися і в складі бюрократії, її кількість зросла.. Це, зокрема, виявилося в тому, що деякі важливі зміни в соціальному та політичному ладі хоча і підготовлялися, але так і не набрали чинності. Хитання уряду між прогресивними перетвореннями і реакційними заходами розширювали і зміцнювали опозицію старому ладу*. Відбивши революційну хвилю на рубежі 70—80-х рр., уряд, очолюваний Олександром III, переходить до відвертої реакції. Царський маніфест від 29 квітня 1881 р. проголошував непохитність самодержавства і встановлення режиму політичної реакції. У 80-х і на початку 90-х років здійснюється ряд контрреформ, які значною мірою відмінили найпослідовніші буржуазні реформи і повернули деякі дореформені порядки. Цей курс намагався продовжувати у перші роки свого правління і останній імператор Росії Микола II.