16.Соціальна структура Київської Русі та її юридичне оформлення (х-хііі ст.).

Вільні люди

Верхівку вільних людей становили члени княжої дру¬жини, — зрозуміло, не всі дружинники, а так звані «княжі мужі», еліта, що виступали як дорадники, співучасники всієї діяльності князя. Верства бояр поділялася на різні групи,, але всі вони були привілейованою частиною людності, і всі злочини, заподіяні супроти бояр, каралося вищою мірою, ніж злочини супроти інших людей.Взагалі верства бояр не була чимось ізольованим, кастою. До неї завжди міг пройти смерд за якісь заслуги. Серед бояр були діти й унуки «поповичів», були чужинці — варяги, половці, торки і т. д.Ще яскравіше проходила боротьба міст з боярами — «княжими мужами» та «мужами галицькими», або «великими» боярами ХІІ-ХІІІ ст. у Галицько-волинському князівстві. Показова історія Івана Берладника, князя демократичної частини Галичини, якого «низи» протиставляли князеві Володимирові і який викликав до себе ненависть інших князів (Юрій Довгорукий тримав його у в'язниці і хотів навіть стратити). Перемишль, Ярослав, Звенигород, Городок залишилися в руках старого боярства під час боротьби Данила, що спирався на населення міст.У ХП-ХІП ст. змінюється політична роль міст. В Галицько-Волинському князівстві розцвітають ремесла. Данило засновує нові міста, закликає німців, поляків, українців, і «люди ідяху день и день... и бе жизнь и наполниша дворы окрест града, поле и села»...Середню групу вільних людей давали міста, хоч «ліпші», «вяці» люди, Заможніше купецтво та гості, ще не оформилися й зливалися з боярством. Решта міської людности називалася «чернь» або про¬сто «люди». Юридичне всі вони були вільні, рівноправні з боярами, але фактично залежали від цих патриціїв, капіталістів.Нижчу групу вільного населення становили селяни — смерди. Вони володіли власним сільським господарством,полем, двором, худобою. Смерди платили певні податки та відбували військову по¬винність із власною зброєю та кіньми. «Руська Правда» охороняла особу та господарство смерда, як вільного, але кара за злочин проти смерда була меншою, ніж за злочин проти .боярина чи «княжа му¬жа». В ХІІ-ХІІІ ст. по всій Україні поширюється боярське землеволодіння і в зв'язку з цим зменшується число незалежних смердів. Навпаки: зростає група смердів, залежних від землевласника, які працюють на боярській землі, залишаючись, вільними."'

2.Напіввільні людиВ Україні-Русі Х-ХІП століть існувала досить численна група напіввільних людей — «закупів». Так називали людей, які з різних причин тимчасово втратили свою волю, але могли її знову здобути. Це були насамперед наймити, які, вступаючи на працю, брали плату наперед, або відробляли позичені гроші. «Закуп» міг мати власне господарство, двір, майно, але міг жити на землі пана і працювати на його землі. Закуп відповідав сам за свої вчинки, за злочин проти нього винний відповідав по закону.

3.Невільні люди Невільні люди називалися челяддю або холопами. Джерелами холопства були: народження від холопів, полон на війні, продаж при свідках, шлюб з холопкою — «робою», вступления на службу без «ряда», продаж збанкрутованого купця, втеча закупа та крадіж закупом. Закон застерігав умови, коли холоп міг стати вільним: якщо він викупиться на волю, якщо пан звільнить його, а крім того — для жінки-рабині, якщо пан Зґвалтував рабиню — тоді, після смерті пана, діставали волю і жінка і її діти. Холоп був позбавлений всіх прав, і його трактував закон нарівні з худобою. За зло¬чин, заподіяний холопові, діставав відшкодування пан. Ізгоями вважали людей, які всилу різних причин вибули з тієї групи, до якої належали, але не вступили до іншої. В Церковному Уставі великого князя Володимира перелічено звільнених холопів, збанкрутованих купців, синів священиків, що не навчи¬лися грамоти. Усі ці люди переходили під захист Церкви."' До цих трьох груп Ізгоїв штучно приєднано четверту — «коли князь зав¬часно осиротіє». Про стан і практику, яка встановилася супроти князів-ізгоїв, мова була вище. Звичай вживати терміну «ізгої» у відношенні до князів був тільки аналогією зі становищем справжніх ізгоїв, які перебували під опікою Церкви.

17.Релігійне життя, роль та організація церкви на Русі наприкінці Х - на початку XIV ст. Церква. Представники панівного феодального класу, і передусім сам великий київський князь як глава держави, добре розуміли силу ідейного впливу релігії на людей і намагалися використовувати її в інтересах свого класу. З метою зміцнення держави князь Володимир Святославич запровадив християнство (близько 988 р.) як державну релігію, тому що язичеська релігія слов'ян, яка відбивала ідеологію первіснообщинного ладу, з виникненням класів і держави була неспроможна сприйняти умови суспільного життя і виконувати свою основну функцію — освячувати і зміцнювати існуючий громадський порядок.Запровадження християнства на Русі — показник того, як далеко зайшов тут процес феодалізації, адже християнство запроваджувалося в інтересах феодалів як духовна узда для експлуатоваих. Водночас культурний розвиток Київської Русі, її благополуччя настійно свідчили про те, що Володимир був зобов'язаний якомога тісніше зблизитися із Заходом, з Європою. А найпершим ключем до цього була заміна старої релігії на нову, запровадження християнства.Християнство не могло, звичайно, поширитися відразу. Давньоруський народ завзято чинив опір запровадженню нової релігії, яка несла йому посилення залежності від князів і бояр, збільшення феодальних повинностей. Офіційне запровадження нової релігії вимагало примусових заходів з боку держави. Спочатку християнство було прийняте в середовищі панівного класу, а вже потім поширилося в народі. Руська православна церква створила за XI—ХШ ст. цілу низку повчань проти язичества, котрі свідчать про те, якими міцними й усталеними були язичеські переконання.Уведення християнства на Русі сприяло виникненню в країні могутньої і розгалуженої церковної організації. Досить швидко давньоруська православна церква також стала великим феодалом. Під патронатом церкви опинилася значна кількість людей, що врештірешт призвело до встановлення феодальної залежності. До них, крім служителів церкви, належали деякі категорії мирського населення — «задушні люди», тобто селяни маєтків, відданих церкві на спомин душі, персонал, який обслуговував церковні та монастирські богодільні, разом з людьми, котрі жили в них, і, нарешті, ізгої, що віддавалися церкві цілими селами. На користь церкви ще за князя Володимира Святославича була встановлена десятина — десята частина з доходів князя. Великі прибутки церковники одержували також з монастирських вотчин. Важливими були церковні права, що надавалися церкві князівською владою. Єпископам доручався нагляд за точністю торговельних мір і вагів — контроль, який став джерелом значних доходів церкви.Запровадження в Київській Русі християнства як державної релігії було подією неоднозначною. Органічно поєднавшись з феодальною державою, християнство, наприклад, позитивно вплинуло на розвиток зв'язків Русі з країнами середньовічної Європи, Візантією. Водночас воно сприяло розвитку культури, писемності. Боротьба за утвердження християнства супроводжувалася розпадом дохристиянської культури. Християнство позитивно вплинуло на мораль ранньофеодального суспільства Давньоруської держави. Церква активно й наполегливо домагалася пом'якшення стосунків між людьми, засуджувала звичаї родової помсти, рабство, сороміцькі слова, багатоженство.