41.Судочинство Гетьманщини в сер. XVII – кін. XVIII ст.

Система злочинів і покарання за них скорочується за рахунок виключення з неї замахів на королівську владу і магнатсько-шляхетський порядок управління, а також злочинів проти католицької церкви. Але з'явилися нові склади злочинів: зрада повсталому українському народові, невиконання вимог старшинської адміністрації, ненадання допомоги під час бою.Міри покарання в умовах війни було ужорсточено. Дисципліна серед козаків підтримувалась суворими покараннями в разі порушення її. Зрадників страчували усіх без винятку (вже згадувалося про страту Худолія — ватажка козаків, які у 1650 р. повстали проти Б.Хмельницького). Безпощадно було страчено й тих старшин, які наприкінці 1651 р. — на початку 1652 р. створили опозицію Хмельницькому (це були полковники С.Герасимов, М.Гладкий, Л.Мозиря, С.Підібайло та ін.). Суворо карали осіб (здебільшого це були селяни), які нападали на старшинсько-шляхетські маєтності.У той же час спостерігається чимало випадків, коли смертна кара замінювалася штрафами. Процес в генеральному, полкових, сотенних і курінних судах відбувався за нормами звичаєвого права. Зберігалося шлякування чи гоніння слідом. Це був засіб досудового слідства. Засідання були публічними. Допускалося оскарження рішень і вироків у суди вищої інстанції. Вироки, винесені за злочини, вчинені у бойових діях, оскарженню не підлягали. Вищою судовою інстанцією був гетьман. На місцях – міські старшини , або сільські атамани.Генеральний уряд був головним розпорядчим, виконавчим та судовим органом.Головна мета покарання полягала в залякуванні. Тому пока¬рання здійснювалося публічно. Інша мета покарання — попере¬дження (загальне і спеціальне), кара мученнями злочинця за вчи¬нене. Нарешті, цілями покарання були примусова праця і відшко¬дування збитків, заподіяних злочинцем.

Система покарань була досить складною. У більшості норм за¬значався вид покарання, але не визначалися його межі. Допускала¬ся множинність покарань, тобто одночасне застосування кількох видів покарань за один і той самий злочин. Покарання поділялися на основні й додаткові.Визначаючи міру покарання, суди, як правило, спиралися на писані закони з вельми суворими санкціями, але тут же, посилаю¬чись на «незвиклість», призначали м'якше покарання, враховуючи практику (прецеденти) і норми звичаєвого права, що склалися, кот¬рі за юридичною силою ставилися вище «старих» законів. З другої половини XVII ст. набуває сили новий вид покарання — заслання, котре замінило стару форму — вигнання («виволання»). Спочатку заслання використовувалося рідко, переважно за злочини проти релігії. Незабаром за наказом царя до Сибіру стали засилати й окремих неугодних Москві високопоставлених чиновників україн¬ської адміністрації. Але їхнє становище відрізнялося від умов жит¬тя інших засланих. Гетьман Многогрішний з сім'єю і прихильника¬ми був спочатку відправлений до Тобольська і зарахований на слу¬жбу козаком, а пізніше в Селенгінську приписаний до «боярських дітей». Уже як воєвода він разом із сином Петром придушив повс¬тання східних бурятів.

Серед видів покарання практикувалося і позбавлення волі. В'язниць, як правило, не було, засуджених тримали в сараях, бу¬динках при військовій адміністрації, пушкарнях, у камерах при ра¬тушах. Ув'язнення часто поєднували із «заковуванням у залізо», приковуванням до стовпа або гармати. Засуджені мусили самі себе утримувати, випрошуючи милостиню у населення. Строк перебування в ув'язненні визначався від чотирьох тижнів до року, але найчастіше він не зазначався. Вважалося, що злочинець буде «поз¬бавлений волі до покірності».Від покарання могли бути звільнені (або воно значно полегшу¬валося) розумово відсталі або ті, хто мав фізичні вади, а також осо¬би похилого віку. Страта не застосовувалася до вагітних жінок, під¬літків до 16 років, до людей похилого віку.На остаточне рішення суду могла вплинути громадська думка. Це стосувалося, зокрема, суворих вироків щодо людей доброї сла¬ви. Так, від покарання смертною карою на прохання полтавчан бу¬ла звільнена відома народна поетеса Маруся Чурай, яка з ревнощів отруїла свого коханого. У Запорізькій Січі могла врятувати козака від смертної кари жінка, яка побажала його взяти собі за чоловіка.

Судова практика другої половини XVII ст. має багато прикла¬дів пом'якшення покарання з причин особистої заінтересованості суддів у вигляді сплати штрафів на користь суду, місцевої адмініс¬трації або передачі цим органам майна, земельних ділянок. Значна частка зазначених штрафів і майна опинялася в руках самих суд¬дів і чиновників.Процесуальне право. У другій половині XVII ст. домінує об¬винувально-змагальний процес. За особливих обставин — в спра¬вах, пов'язаних з державною таємницею, вищими посадовими осо¬бами, які перебували під «протекцією» гетьмана тощо, — застосо¬вувався слідчий (інквізиційний) процес. Чіткого поділу на цивільний і кримінальний процес не було, хоча в практиці кінця XVII ст. та¬кий поділ уже намітився. Усі мешканці України вважалися право¬здатними. Дієздатність наставала з досягненням певного віку. Не¬дієздатними за чинним правом визнавалися малолітні діти, марно¬трати, психічно хворі, німі, жінки без чоловіків або опікунів.Позови та інші заяви, як правило, викладались усно. Дізнан¬ня, попереднє слідство провадив сам позивач, або потерпілий за сприяння родичів, громадськості. Слідчі дії з кінця XVII ст. адмініс¬трація або органи стали виконувати у справах особливої важли¬вості і у справах про тяжкі злочини. Такі дії в судових документах називалися «ш л яку вання», «розшук», «інквізиція».

Суд здебільшого був гласний, відкритий. Судочинство було усним. У процесуальних діях активну участь брали усі заінтересо¬вані сторони, а також громадськість. Процес провадився переважно українською мовою, але допускалося використання польської, ро¬сійської та латині.Суди всіх інстанцій мали свободу широкого вибору порядку ведення процесу. Судова практика другої половини XVII ст. знала часті відступи суддів від писаних процесуальних норм, що свідчить про великий вплив на судочинство звичаєвого права. Про широку компетенцію судів свідчить і той факт, що смертний вирок міг ви¬нести сотенний суд. Так само вирок полкового суду не вимагав за¬твердження вищим судом.У процесі дізнання і судового слідства з кримінальних справ для одержання достовірних показань обвинуваченого, а інколи й свідків застосовувалися тортури у вигляді так званої «спроби», «квестії», «муки». Судовий процес завершувала судова постано¬ва— «декрет».Судді, проголошуючи суворі «декрети», не завжди розглядали їх як остаточні. Дуже часто на прохання сторін, їхніх родичів, беру¬чи до уваги думку присутніх, суди змінювали «декрети» на м'якші. Сторони, незадоволені вироком чи рішенням суду, мали право на подання апеляційної скарги до вищого суду.Одна з особливостей судових органів України другої половини XVII ст. — це не тільки широка компетенція в межах судочинства, а й виконання функцій нотаріату, адміністративних органів і по¬ліції. Серед функцій суду, що грунтувалася на нормах звичаєвого права, слід назвати примирливу. Особи, які мали одна до одної пре¬тензії, між якими був спір або суперечка, з метою примирення мог¬ли звернутися до суду з так званою «угодою», «добровільним про¬щенням». Суд без порушення справи приймав документ про при¬мирення, вписував його в актову книгу, встановлював «заруку» (штраф за порушення миру) і, зрозуміло, одержував плату за пра¬цю. Така процедура дозволяла уникати тривалих, виснажливих су¬дових процесів, які розоряли сторони, між якими був спір, і збага¬чували адміністрацію й суд.

45. Спроби кодифікації права в XVIII–XIX ст. та поширення на Україну Зводу законів Російської імперії. Кодифікація права. Всі роботи по кодифікації українського права проводилися паралельно та з огляду на кодифікацію права Російської держави.Офіційний привід кодифікації місцевого права України пов'язувався з необхідністю упорядкування норм, що діяли в Лівобережній і Правобережній Україні, а також максимально наблизити правові системи України і Росії шляхом поширення на Україну загальноімперського законодавства. Загальне керівництво кодифікаційними роботами з 1804 по 1808 рр. здійснював М.Сперанський. Головою Української кодифікаційної комісії був граф П.Завадовсь-кий. Групу кодифікаторів права Правобережжя очолював А. Повстанський, Лівобережжя — Ф.Давидович. Їх зусиллями були складені "Свод местнмх законов губерний й областей, присоединенньіх от Польши" та "Собрание гражданских законов, действующих в Малороссии" ("Собрание малороссийских прав 1807 г.")."Собрание малороссийских прав" стало першою в Україні систематизованою збіркою реально діючих норм цивільного права. Наприкінці 1807 р. його відредагований примірник було передано для перевірки у II експедицію кодифікаційної комісії, де він і залишився на довгі роки.У 1826 р. "Комиссию составления законов" перетворено у друге відділення власної його імператорської величності канцелярії, яке повинно було постійно займатися кодифікаційними роботами. Результатом діяльності відділення стали "Полное собрание законов Российской империи", публікація якого почалася у 1830 р., та "Свод законов Российской империи", що почав виходити з 1833 р. У 1830—1833 рр. у складі відділення працювала група під керівництвом І.Даниловича, яка підготувала "Свод местнмх законов запад-ньіх губерний") (Правобережної України та Білорусії). У 1838 р. проект Зводу затвердила Державна рада, але юридичної сили чинного джерела права він так і не набув. За своїм характером Звід був збіркою цивільного матеріального та процесуального права.У процесі запровадження єдиної правової системи на усій території Російської імперії на Україну в 1840—1842 рр. було поширено загальноімперське цивільне та кримінальне законодавство. При підготовці другого видання "Свода законов Российской империи" у 1842 р. було затверджено до включення в 10-й том Зводу ряду норм "Свода законов западньіх губерний" для застосування їх лише у Чернігівській та Полтавській губерніях.На Правобережну Україну поширювалося виключно російське законодавство. У двох зазначених губерніях законом допускалася дія норм місцевого цивільного права, але лише тих, що увійшли до "Свода законов Российской империи". Таких норм налічувалося 53 з 3979 статей.

27.081728 була створена перша коди комісія очолювана .Ця комісія створила «права по котрим судиться малорос народ».

1758р.-Чуйкевич –Суд і розправа в правах малоросийских»

1767р. «Екстракт малорос прав»-збірник норм держ .адмін,та судов права.