Проблеми шкільного радянського виховання

З лекції другої

Дисципліна, режим, покарання та заохочення

...Тепер кілька слів про кари. У нас щодо кари виходить не зовсім гаразд. З одного боку, ми вже визнали, що кара буває і потрібна, і корисна. Кару можна допустити, але,, з другого боку, у нас є така настанова, суто наша, інтелігентська, здебільшого, звичайно, педагогів, що кару можна допускати, але краще обійтися без кари. Карати все-таки можна, але якщо ти караєш, ти поганий педагог. Той педагог добрий, який не карає.

Я переконаний, що така логіка дезорганізує педагога. Треба визначити точно, що таке кара. Я особисто певен, що кара — не таке вже велике добро. Ллє я переконаний у тому, що там, де треба карати, гам педагог не має права не карати. Кара — це не тільки право, але й обов'язок у тих випадках, коли кара необхідна, тобто я запевняю, що педагог може карати, або не карати, але якщо його совість, його технічна кваліфікація, його переконання кажуть, що цін повинен покарати, то він не має права відмовитися від покарання. Кару слід оголосити таким же природним, простим і логічно доцільним заходом, як і всякий інший.

Треба рішуче забути про християнське ставлення до кари, ніби кара — допустиме лихо. Погляд на кару як на лихо, що допускається чомусь певною мірою, и вважаю, не відповідає ні логічним, ні теоретичним нашим поглядам. Там, де кара має дати користь, там, де інших заходів не можна застосувати, там педагог ніяких розмов про лихо не повинен вести, а повинен ночувати своїм обов'язком застосування кари. Таке переконання, така віра, що кара є допустиме лихо, перетворює педагога на об'єкт для вправ у святенництві. Ніякого святенництва не повинно бути. Ніякий педагог не повинен кокетувати, що ось я — свята людина, обходжуся без кари...

А що робити тій людині, яка щиро бачить, що треба покарати?.. Вона бачить і тужить: он такий-то педагог обходиться без кари, а що скажуть про мене? Скажуть, що я педагог другого сорту.

Я вважаю, що таке лицемірство треба відкинути. Там, де кару треба застосувати, де її можна застосувати з користю, там педагог повинен її застосувати.

Проте, це зовсім не означає, що ми стверджуємо бажання карати у всіх випадках і завжди.

Що таке кара?.. В галузі кари я вважаю, що якраз радянська педагогіка має можливість знайти дуже багато нового. Все наше суспільство так організовано: так багато в нас поваги до людини, так багато гуманності до неї, що ми маємо змогу вдатися до тієї щасливої норми, яка може бути в питанні про кару. І ця щаслива норма повинна бути такою. Кара має розв'язати і зліквідувати окремий конфлікт і не створювати нових конфліктів...

Макаренко А. С Про комуністичне виховання. – К., 1978. – С. 64—66.

А. С. МАКАРЕНКО

Комуністична етика і виховання

Що означає виховати дитину?

Що означає виховати дитину? Можна виховати для щастя, можна виховати для боротьби. Можна виховати для індивідуального щастя, можна виховати для індивідуальної боротьби. І можна виховати для загального щастя, і для загальної боротьби. Це все дуже важливі й дуже практичні питання.

У нас багато старих уявлень про цінності людини, про її гідність.

Отже, мета виховання ніби зрозуміла. Яким має бути радянський громадянин? Кілька цілком виразних ознак: активний, діяльний, обачливий, знаючий, колективіст. Але не тільки здатність до дії, потрібна і велика здатність до гальмування, також відмінна від старої здатності. Дуже важлива здатність до орієнтування, широкий погляд і широке чуття.

Шляхи виховання. Звичайно, на першому плані загальна сума правильних уявлень, сума правильних, марксистськи висвітлених знань. Знання приходять з навчання і ще більше з чудового радянського досвіду, з газети, книжки, з кожного нашого дня. Багатьом здається, що цього досить. Це справді багато. Наше життя робить наймогутніший вплив на людину і справді виховує її...

Але ми не можемо спинятися на цих досягненнях, ми прямо повинні сказати, що без спеціального піклування про людину, піклування педагогічного, ми багато втрачаємо. Правда, виходять хороші результати, але ми ними задоволені тільки тому, що не знаємо, якими грандіозними вони можуть бути.

Я — прихильник спеціальної виховної дисципліни, яку ще не створено, але яку створять саме в нас, у Радянському Союзі. Основні принципи цього виховання; 1) повага і вимогливість; 2) щирість і відвертість; 3) принциповість; 4) піклування й увага, знання; 5) вправління; 6) загартування; 7) праця; 8) колектив; 9) сім’я: перше дитинство. Кількість любові і міра суворості; 10) дитячі радощі. Гра; 11) покарання і нагорода.

Макаренко А.С. Про комуністичне виховання. – С. 248-249.

А. С. МАКАРЕНКО