Про постійність ігор, танців і навичок у дітей

По всіх державах, запевняю я, нікому невідомо, що характер ігор надзвичайно впливає на встановлення законів у тому розумінні, чи будуть встановлені закони міцними, чи ні. Якщо ігри встановлено так, що одні й ті ж особи беруть участь в одних і тих же іграх, так само додержуючись при цьому одних і тих же правил і радіючи з одних і тих же забав, – то все це дає змогу лишатися непохитними також і серйозним узаконенням. Але коли молодь порушує цю одноманітність ігор, запроваджує щось нове, раз у раз вдається до різних змін, і не одне й те ж завжди вважає для себе за приємне, не згодна сама з собою щодо свого зовнішнього тілесного вигляду й іншого убрання, не визнає раз і назавжди встановлених правил про те, що гоже, а що негоже, але ставиться із надзвичайною пошаною до тієї людини, хто ненастанно запроваджує які-небудь сучасні новини, вносить щось інше, незвичне у зовнішній вигляд, у кольори й у все до того подібне, – то ми маємо цілковите право сказати, що для держави нема нічого більш згубного, ніж усе це. Справді, все це непомітно змінює звичаї молоді і примушує її ганьбити старе й шанувати тільки нове. Я знов повторюю: для всіх держав нема більшої кари, як такий погляд чи думка.

Отже, наша постанова в цьому питанні нехай буде така: ніхто не повинен співати чи танцювати нічого іншого, крім священних, загальнонародних пісень і всіх у сукупності танців молоді. Цього треба стерегтися ще більше, ніж порушень першого-ліпшого іншого закону. Хто цього додержується – лишається некараним; неслухняного ж карають, як було зараз сказано, законоохоронці, жреці та жриці.

Художні твори мають бути спеціально дібрані й виправлені для юнацтва

Співи ж і танці треба встановлювати так. Музичне мистецтво має багато прекрасних старовинних творів древніх поетів, а для тіла також є багато танців. Ніщо не заважає вибрати з них те, що личить і підходить до встановлюваного державного ладу. За оцінювачів будуть обрані особи, не молодші за п'ятдесят років. Вони зроблять вибір із старовинних творів, вони допустять ті, що підходять, зовсім невідповідні твори вони цілком відкинуть; твори, що мають хиби, вони багато разів виправлять. До цього вони залучать поетів і музикантів, використовуючи їх творчий хист; при цьому вони не зважатимуть на їхній смак і пристрасті – хіба лише в небагатьох випадках, – а якнайкраще розтлумачать їм наміри законодавця і в дусі цих намірів складуть танці, пісні, та все для танців. Те заняття Музами, де безладдя замінено порядком, завжди незрівнянно краще, навіть якщо тут і немає солодкої Музи. А приємність – це спільна властивість усіх Муз. Людина, що змалку й аж до літнього і розумного віку зжилася з розсудливою і впорядкованою Музою, почувши протилежну їй Музу, відчуває до неї зненависть і вважає її неблагородною; хто ж вихова­вся на Музі звичайній і солодкій, той каже, що протилежна їй Муза холодна і неприємна. Тому, як і було зараз сказано, приємністю чи неприємністю жодна з них анітрохи не переважає іншу. Зате одна з них надзвичайно поліпшує людей, вихованих на ній, а друга псує.