Необхідно знати природу дитини

Досвідчений наставник передусім повинен вивчити розум та природу дорученої йому дитини.

Треба з'ясувати собі, як слід поводитися з дитячою душею. Деякі діти, коли не бути з ними наполегливим, швидко стануть розбещені. Інші не терплять наказів. Одних страх збуджує, інших – знесилює. Одні виявляють успіхи в зв'язку з безперервною роботою, інші воліють поривчастої діяльності.

Небезпідставно вважають за перевагу вчителя, коли він намагається помічати відмінність розуму кожного і прагне дізнатися, до чого кожен здібніший від природи. І тут є різноманітність, і різниця між розумом кожного не менша, як між тілом.

Як досвідчений викладач фізичних вправ, прийшовши в наповнене дітьми гімнастичне приміщення, всіляко досліджує їхнє тіло й душу, щоб кожному призначити певний вид змагання, так мусить поводитись і викладач красномовства. Він мусить вдумливо спостерігати, чий розум має більші здібності говорити стисло й добірно, чи поважно, чи м'яко, чи суворо, чи блискуче, чи шанобливо. Він повинен так пристосовуватись до кожного, щоб просунути його далі в тому напрямі, який має той від природи, бо природа буває сильніша, коли ми допомагаємо їй. Коли ж повести учня в невластивий йому бік, він не зможе досягти успіху і в тому, до чого він менш здібний від природи, а також через певну недбалість послабить і те, що, очевидно, в ньому яскравіше виявлене від природи.

Про відпочинок

Усім дітям треба давати певний відпочинок. Це необхідно не тільки тому, що ніхто не може зносити безперервної праці і що навіть неживі речі можуть зберігати свою силу, перебуваючи деякий час у спокої, але й тому, що охота до навчання залежить від доброї волі, яку неможливо створити примусом. Таким чином, діти, відпочивши й відновивши свої сили, з більшою охотою беруться до навчання, і їхній дух стає бадьорішим, ставлячи опір всьому зовнішньо примусовому. Я не засуджую і дитячих ігор. Вони свідчать про жвавість дітей, і я не можу сподіватися, що смутна й завжди похмура дитина, млява навіть в іграх, властивих її рокам, буде пильно займатись науками. Однак і в цих перепочинках між роботою треба додержуватися певної міри, щоб від нестачі їх не з'явилася зненависть до навчання, а від надміру їх не утворилася звичка до неробства.

Проти тілесних покарань

Я найменше бажав би, щоб учні зазнавали тілесних покарань, хоч вони загальноприйняті, і Хрісіпп не відкидав їх. Насамперед такі покарання ганебні й принизливі, і те, що властиве одному вікові, може бути образливим для іншого віку. Далі, якщо у кого-небудь душа настільки низька, що не виправляється доганами, – така людина звикне й до побоїв, як це спостерігається в найгірших рабів. Нарешті, зауважу, що й не було б потреби застосовувати таке покарання, коли б пильний наставник близько стояв до учнів. В наші часи це недбале ставлення педагогів, очевидно, силкуються виправити таким способом, що дітей не примушують робити те, що слід, проте карають їх, коли вони не зробили цього. Нарешті, якщо можна ударами чи різками примусити вчитись маленького учня, то що ж робити з юнаком, якого не можна залякати і який повинен навчитися більшого? Додайте до цього, що від побоїв, у зв'язку зі страхом та болем, трапляються непристойні речі, про які незручно говорити, і незабаром після того з'являється соромливість, і при цьому почуття сорому, що виникає, надломлює душу, і учень вдається в тугу та віддаляється від товаришів.

Та я не буду більше спинятися на цьому питанні: зайве розтлумачувати те, що й без того зрозуміло. Досить сказаного. Не слід нікому дозволяти зайвого щодо віку слабкого, якого легко скривдити.

Коваленко Є. І., Бєлкіна Н. І. Історія зарубіжної педагогіки : хрестоматія: навч. посібник / уклад. і автори вступних статей Є. І. Коваленко, Н. І. Бєлкіна. За заг. ред. Є. І. Коваленко. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – С. 48–57.

ПЛАТОН