§109. Культура України на початку XX ст.

На початку XX ст. панівні кола Росії та Австро-Угорщини й далі здій­снювали політику колоніального гноблення українських земель. Особли­во відчутними стали утиски українства з боку російського царизму після поразки революції 1905-1907 pp. Проте українська культура, незважаю­чи на складні умови, досягла певних висот.

Освіта

У зазначений період унаслідок розвитку капіталізму й зростання по­треб у кваліфікованих кадрах кількість на­вчальних закладів, і відповідно учнів та студентів у них, збільшилася. У підросій­ській Україні в 1914-1915 навчальному році налічувалося 26 тис. загаль­ноосвітніх шкіл, у яких навчалося 2,6 млн. учнів. Понад 17 тис. учнів опановували технічні спеціальності в училищах. У 27 вищих навчальних закладах освіту здобували 35,2 тис. студентів.

Найвидатніші діячі доби: А. Білоусенко, Т. Лубенець, П. Залізний, І. Шерстюк

Проте така кількість шкіл не задовольняла зрослих потреб населення в початковій освіті. Через це понад 70% українців не вміли читати й писа­ти. Майже половина тих, що прагнули навчатися в середніх школах, одержувала від їх керівництва відмову. Рух національно-свідомої інтелігенції за відродження української школи зу­мовив появу підручників рідною мовою. У цей час вийшли друком буквар Б. Грінченка, читанка А. Білоусенка, буквар і читанка Т. Лубенця, граматики української мови П. Залізно­го і Т. Шерстюка. Проте навіть у роки революції царський уряд не скасував заборони української мови.

Ще гіршим був стан з освітою на західноукраїнських зем­лях. Тут зовсім неписьменним залишалося 70—75%, а в гір­ських районах навіть 90% населення. У 1911 році в Східній Галичині в 500 селах узагалі не було ніяких шкіл. У гімна­зіях навчалася невелика кількість українців, у закладах такого типу здебільшого викладали польською або німецькою мовами. Здо­бути вищу університетську освіту у Львові та Чернівцях могли лише діти багатих батьків, серед яких українців було дуже мало.

Наука

Усупереч усім труднощам, у зазначений період науковці в Україні досягли значних успіхів у розвитку при­родничих наук. У Харківському та Київ­ському університетах працювали видатні математики Д. Граве, В. Стеклов, фізик Д. Рожанський, хіміки С. Реформат­ський, П. Осипов, біологи О. Сєверцов, С. Навашин, В. Арнольді та ін. На основі новітніх теоретичних знань під керів­ництвом професора М. Делоне активно діяло засноване в 1909 році Київське то­вариство повітроплавання. З ним були пов'язані відомі конструктори й льотчи­ки Д. Григорович, І. Сікорський, П. Нес­теров, Ф. Андерс та ін. І. Сікорський сконструював перші у світі багатомо­торні літаки «Русский витязь» та «Илья Муромец», Д. Григорович — гідролітак. Усього за 1909-1912 pp. в Києві було

збудовано 40 дослідних зразків новітніх літаків.

Найвидатніші діячі доби: Д. Граве, В. Стеклов, Д. Рожанський, С Реформатський, П. Осипов, О. Сєверцов, С Навашин, В. Арнольді, М. Делоне, Д. Григорович, І. Сікорський, П. Нестеров, Ф. Ан­дерс, М. Грушевський, М. Кордуба, С. Томашівський, О. Терлецький, І. Крип'якевич, О. Єфименко, М. Аркас, Д. Багалій, В. Барвінський, Д. Яворницький, В. Гнатюк, А. Кримський, В. Дубровський, Б. Грінченко

Персоналії

Ігор Сікорський (1889-1972)

Авіаконструктор, один з піонерів авіації. Народився в Києві. Під час навчання в Київському політехнічному інституті спроектував та побудував кілька вертольотів. У 1911 р. на лі таку власної конструкції встановив світовий рекорд швидкості з екіпажем. Під його керівництвом збудовані перші у світі багатомоторні літаки «Русский витязь» та «Илья Муромец». У 1918 р. емігрував до Франції, потім до США, де працював над конструюванням літаків. У 1939 р. піднявся в повітря перший у світі вертоліт VC—300, який спроектував І. Сікорський. До 1939 р. збудував близько 15 типів літаків. На його вертольотах уперше здійснено переліт через Атлантику. Помер в Істоні (США). (За «Довідником з історії України»)

На початку XX ст. гуманітарні науки збагатили національну культуру вагомим доробком. Провідне місце у вітчизняній історичній галузі в цей час упевнено по­сідав М. Грушевський, який написав «На­рис історії українського народу», «Про старі часи на Україні», «Ілюстровану історію України». Безсумнівно, найбільшим науковим здобутком видатного історика є десятитомна «Історія України-Руси». М. Грушевський ви­найшов і послідовно відстоював у своїх пра­цях нову схему українського історичного про­цесу. Його заслугою було створення великої наукової школи істориків, до якої увійшли М. Кордуба, С. Томашівський, О. Терлецький, І. Крип'якевич та ін. Поряд з ними у вітчиз­няній історичній науці й далі плідно працювали О. Єфименко, М. Аркас, Д. Багалій, В. Барвінський, Д. Яворницький.

Помітний слід у розвитку української етно­графи та фольклору залишив у цей період по­слідовник І. Франка В. Гнатюк, плідно працю­вав видатний філолог, сходознавець, історик А. Кримський. Значною подією в розвитку укра­їнського мовознавства стало видання Українсько-російського словника В. Дубровського та Слова­ря української мови Б. Грінченка.

Українське наукове товариство, створене в Києві 1907 року за ініціативою М. Грушевського, координувало вітчизняні дослідження й сприяло поширенню знань українською мовою. Його члени видали в 1908-1918 pp. 18 томів «Записок Українського наукового товариства в Києві», 4 книги «Збірників природничо-технічної секції», чимало науко­вих і популярних праць.

Агатангел Кримський (1871-1942)

Один з найвидатніших учених світу. Сфера його наукової діяльності надзвичайно широка й різноманітна, він відомий як історик, письменник, нау­ковець. Вільно володіючи майже шіст­десятьма мовами, а також знаючи всі діалектні особливості української мови, зробив значний внесок в українське й російське сходознавство та україністику. Унікальність А. Крим­ського як феномена у світовій культу­рі відзначено рішенням ЮНЕСКО про вшанування 100-літнього ювілею вели­кою вченого й митця.

Найвидатніші діячі доби: І. Франко, Панас Мирний, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Махиня, О. Чижик, С. Дальня, А. Тесленко, Степан Васильченко, Г. Хоткевич, Олександр Олесь, В. Винниченко

Література

На початку XX ст. плідно працювали в галузі красного письменства ви­датні українські письменники І. Франко, Панас Мирний, М. Коцюбинський, Леся Українка та ін. Ставши свідками рево­люційних подій 1905-1907 pp. і наступної після них столипінської політичної реакції, вони у своїх творах таврували царизм і всю систему тогочасної держав­ної влади як ворогів простого народу, об'єктивно й правдиво показували бо­ротьбу трудящих за свободу й волю.

Помітним явищем в історії вітчизняної культури цієї доби став літературний доробок письменників нового покоління, як-от: А. Тесленка, Степана Васильченка, Г. Хоткевича та ін. Вони зуміли показати весь драматизм людського існування в умовах загострення соціальної та національної боротьби на початку XX ст.

У цей період в українську літературу впевнено ввійшов та­лановитий поет Олександр Олесь. Протягом 1907-1917 pp. з'явилося п'ять книг його поезій. У двох перших письменник з радістю зустрічає революційні події 1905-1907 pp., закликає до бороть­би за волю, справедливість, оспівує рідну українську природу.

У цей період розпочинається активна літературна діяльність Володи­мира Винниченка, який у своїх ранніх творах 1902—1906 pp. реалістично зображував життя бідноти, показував тодішні соціальні контрасти, різко критикував ліберальних панів, котрі удавали з себе щирих народолюбців.

Найвидатніші діячі доби: П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, Леся Українка, І. Франко, М. Садовський, Г. Хоткевич, Л. Яновська

Театр

Провідне місце в театральному житті України на початку XX ст. належа­ло акторським колективам, які очолювали корифеї української сцени П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, М. Садовський. Періодом найвищого твор­чого піднесення їхньої театральної трупи були 1900-1903 pp., коли в її репертуарі було близько 60 п'єс. У 1907 році М. Садовський заснував у Києві пер­ший український стаціонарний театр. У цей час у Львові й далі успішно працював єдиний український професійний театр «Руської бесіди».

Найвидатніші діячі доби: M. Лисенко, С. Людкевич, К. Стеценко, А. Вахнянин, С. Крушельницька, О. Мишуга

Під впливом Російської демократичної революції 1905—1907 pp. репер­туар українського театру значно збагатився. Його основою, як і раніше, залишалися п'єси українських класиків М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого. Проте в репертуарі театру все частіше з'яв­ляються п'єси Лесі Українки, І. Франка, Г. Хоткевича, Л. Яновської, у яких реалістично зображувалося минуле й сучасне українського народу.

Музика

Як і в театральному мистецтві, у музиці початку XX ст. спостерігалися відчутні якісні зміни. Провідні українські композитори М. Лисенко, С. Людкевич, К. Стеценко та ін. у своїх музичних творах відображали проблеми, сповнені глибокого соціального й громадянського змісту. М. Лисенко під впливом революцій­них подій 1905-1907 pp. написав хор-гімн «Вічний революціонер», драма­тичний монолог «В грудях вогонь», кантату «До 50-х роковин смерті Т. Шевченка», опери «Тарас Бульба» та «Енеїда». Ці твори мали глибоке пат­ріотичне, громадянське, революційне звучання.

У 1904 році М. Лисенко заснував музично-драматичну школу, яка в 1913 році була реорга­нізована в консерваторію. Водночас у Львові з ініціативи А. Вахнянина був заснований Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка. Поява цих нових навчальних закладів сприяла значній ак­тивізації музичного життя в Україні.

Поряд з ними активно популяризували націо­нальну музику українські театри. Київський му­зично-драматичний театр М. Садовського поряд з драматичними виставами в 1907-1915 pp. поста­вив близько півтора десятка опер і оперет («Натал­ка Полтавка», «Енеїда», «Різдвяна ніч» М. Лисен­ка; «Катерина» М. Аркаса; «Роксолана» Д. Січин-ського; «Продана наречена» Б. Сметани та ін.). У цей час здобули світову славу видатні українські співаки С. Крушельницька та О. Мишуга.

Соломія Крушельницька (1872-1952)

Співачка. Закінчила Львівську консерваторію, вдосконалювала майстер­ність у Мілані. Мала світову славу як майстер співу бельканто. Співала на сценах провідних театрів світу: в Одесі, І Іотербурзі, Варшаві, Римі, Парижі, Мі­лані та ін. У її творчому доробку понад (іО оперних партій. Пропагувала за кордоном українські народні пісні, тво­ри українських композиторів. З концертами виступала у Львові, Тернополі, Чернівцях. У 1939 р. повернулася до Львова, де викладала в консерваторії.

Найвидатніші діячі доби: М. Пимоненко, С. Васильківський, К. Костанді, І. Труш, М. Самокиш, М. Беркос, О. Мурашко, К. Жуков, М. Верьовкін, 0. Вербиць кий, Г. Гай, П. Альошин, В. Осьмак, О. Бекетов, В. Кричевський

Образотворче мистецтво й архітектура

Як і в попередній період, на початку XX ст. активно працювали худож­ники М. Пимоненко, С. Васильківський, К. Костанді, І. Труш та ін. Наприклад, С. Васильківський у 1901-1908 pp. разом з М. Самокишем та М. Беркосом написав для будинку Полтавського земства три мо­нументальні композиції «Козак Голота», «Вибори полковника Мартина Пушкаря», «Чумацький шлях на Ромодан». Справжнім майстром високохудожніх творів у цей час став О. Му­рашко. Львівський художник І. Труш найкраще зарекомендував себе в пейзажному, жанровому та портретному живописі.

На початку XX ст. в архітектурі поряд з еклектизмом поширився стиль модерн, прихильники якого, відходячи від принципів класичної архітекту­ри, прагнули до логічного, зручного планування, використовували нові залізні конструкції, різнома­нітні оздоблювальні матеріали (ліплення, прикра­си з витого заліза тощо). Яскравим його прикла­дом є Бессарабський критий ринок у Києві. У цьо­му ж стилі побудовано залізничні вокзали Києва, Львова, Харкова, Жмеринки. Найяскравішими по­статями архітектурного модернізму були К. Жу­ков, М. Верьовкін, О. Вербицький, Г. Гай та ін.

Поряд з модерном виділяється й класичний стиль, пам'ятками якого є Педагогічний музей (нині Київський будинок учителя) (П. Альо­шин), бібліотека Київського університету на вул. Володимирській (В. Осьмак), Харківський комерційний інститут (О. Бекетов) та ін.

Характерною особливістю архітектури по­чатку XX ст. є поєднання модерну з елементами народного дерев'яного зодчества й ужиткового мистецтва {український модерн). У цьому стилі збудовано будинок Полтавського губернського земства (В. Кричевський), Харківське художнє училище (К. Жуков).

Василь Кричевський (1872-1952)

Художник, архітектор, графік. Автор архітектурних проектів в оригінально­му стилі українського модерну в Пол­тавській області, проекту й худож­нього оформлення Канівського музею заповідника «Могила Т. Шевченка». Писав пейзажі та жанрові картини, працював у галузі книжкової графіки, над художнім оформленням вистав для театру М. Садовського, кінофіль­мів «Тарас Шевченко», «Сорочинський ярмарок» та ін. Брав участь у створен ні державної символіки УНР. Викладав у Київському художньому інституті.

Савченко