V. Мистецтво: музика, образотворче мистецтво

У XIX ст. українська інтелігенція здійснила велику роботу по зібранню, обробці та збереженню українських, колядок і щедрівок, веснянок, купальських, весільних, колискових, землеробських та іс­торичних пісень.

У першій половині XIX ст. стали популярними такі пісні, як "їхав козак за Дунай", "Віють вітри", "Сонце низенько" (народні); "Думи мої", "Заповіт", "Реве та стогне Дніпр широкий" (Т.Г.Шевчен­ка); "Гуде вітер вельми в полі", "Не щебечи, соловейку" (В.М.Забіли) та ін.

З'явилися нотні збірники відомих українських пісень. Так, на­приклад, до збірника М.О.Максимовича "Голоси українських пісень" (1834) фортепіанний супровід написав О.О.Аляб'єв; до збір­ників "Українські мелодії" (1831) та "Народні українські наспіви" (1840) музику створив М.А.Маркевич. В Одесі у 1842 р. було ство­рено філармонічне товариство, в Києві в 1848 - симфонічне.

Значний вклад у розвиток музичного мистецтва внесли компо­зитори С.С.Гулак-Артемовський ("Запорожець за Дунаєм"), П. П. Сокольський ("Вечори на Україні", опери "Мазепа", "Майська ніч", "Богдан Хмельницький"), П.І.Ніщинський ("Вечорниці", "Закувала та сива зозуля"), М.М.Калачевський ("Українська симфонія", фор­тепіанні п'єси "Романс", "Баркарола").

Найвищим злетом у розвитку української музики XIX ст. стала твор­чість М.В.Лисенка (1842—1912) — композитора, диригента, педагога, вченого-музикознавця. Він опублікував сім випусків народних пісень для голосу в супроводі фортепіано, написав музику до 600 пісень, виступив найкращим му­зикальним інтерпретатором поезій Т.Г.Шевченка, багато зробив для розви­тку української опери («Тарас Бульба", "Різдвяна ніч", "Наталка-Полтавка").

М.В.Лисенко заклав основу для інструментальних жанрів української му­зики. Тільки для фортепіано М. В.Лисенко написав 40 творів.

М.В.Лисенко створив башто романсів на слова І.Я.Франка, Лесі Україн­ки, Л.Міцкевича, Г. Гепне та ін. («Безмежне поле", "Місяцю-князю", "Не за­будь юних днів"). Твори М.ІВ..Лисенка увійшли в золотий фонд національної культури України ²⁹.

Українським темам присвятили багато своїх творів П.І. Чайковський ("Мазепа", "Черевички"), М.П.Мусоргський ("Сорочинський ярмарок"), М.А.Римський-Корсаков ("Ніч перед Різд­вом", "Майська ніч").

В західноукраїнських землях створив чудові музикальні твори М.М.Вербицький ("Гриць Мазниця", "Верховинці", "Підгіряни", "Ще не вмерла Україна" та ін.), А.К.Вахнянин ("Хор норманнів", "Шалійте, шалійте, скажені кати"), І.І.Воробкевич ("Сині очі", "Над прутом у лузі", ЗО хорових творів).

Завершуючи огляд музикального життя, варто додати, що у другій половині XIX ст. центрами музики стали міста.

У м. Києві, наприклад, з концертами виступали такі піаністи, як В.І.Заремба, М.А.Завадський, композитори П.Л.Чайковський, С.В.Рахманінов, М.А.Римський-Корсаков та ін. Особливо багато зробили для популяризації музикальних творів музичні товариства міст Києва, Харкова, Одеси, Полтави, Катеринослава та ін. Товарист­ва влаштовували симфонічні та камерні концерти, відкривали музичні учбові заклади, популяризували твори українських та російських композиторів.

Створений М.Л.Кропивницьким український музично-дра­матичний театр ставив оперу М.В.Лисенка "Різдвяна ніч", С.С.Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм", М.М.Аркаса "Катери­на" та ін.

У XIX ст. знайшло свій дальший поступальний розвиток обра­зотворче мистецтво. В галузі архітектури удосконалилася будівель­на техніка, застосовувалися нові матеріали і конструкції. Так, на­приклад, для України в архітектурній справі переважав еклектизм -суміш елементів різних стилів.

На Хрещатику будинок міської думи, наприклад, побудований архітектором О.Шілле в стилі бароко; Володимирський собор — архі­тектором О.В.Беретті в російсько-візантійському стилі; Львівський оперний театр — архітектором З.Горголовською в стилі паризької Гранд-Опери; будинок Київського університету та Інститут шляхетних дівчат В.І.Беретті — в стилі російського класицизму; значна частина будинків Одеси та Севастополя - давньогрецькому стилі (Одеський оперний театр, Воронцовський палац та ін.); палац К. Розумовського - Ч.Камереном, маєток П. Г. Галагана - П.А.Дубровським, парк "Олександрія" в Білій Церкві, "Софіївка" в Умані — в стилі палацово-паркової архітектури. Подібні приклади можна було б продовжити.

В скульптурному мистецтві академічний канонізм уступав мі­сце реалістичним напрямкам.

Скульптор Л.В.Позен, наприклад, у своїх творах малих форм, від­творював реалістичні соціальні типи - "Шинкар", "Кобзар", "Переселе­нці", "Жебрак"; П.П.Забіла працював у жанрі портрета - бюста М. Є. Салтикова-Щедріна, М. В. Гоголя, Т. Г. Шевченка; Б.В.Едуардс (м. Одеса) був автором яскравих жанрових скульптур — "Катерина", "Жит­тя невеселе", "Шурка", "Пустунка"; М.Й.Микешин створив яскраві мо­нументальні твори - пам'ятник Богдану Хмельницькому та ін.

Середовище живопису XIX ст. позначилося дальшим розвит­ком реалістичного мистецтва, створенням творів, в основу яких покладені визвольні ідеї.

У ХГХ ст. жили і працювали такі живописці, як: В.А.Тропінін ("Портрет українця", "Дівчина з Поділля", "Весілля в Купавці"); І.М.Сошенко ("Портрет бабусі", "Жіночий портрет"), Т.Г.Шевченко ("Кара колодкою", "У в'язниці", "Кара шпіцрутенами", графічні твори); І.І..Соколов ("Погорільці", "Проводи рекрутів"); К.К.Костанді ("У хво­рого товариша", "Рання весна", "В люди"); М.К.Пимоненко ("Проводи рекрутів", "Жнива", "Жертва фанатизму"); І.Ю.Репін ("У волосному правлінні", "Запорожці пишуть листа турецькому султанові"); М.Д.Куз­нецов ("Мировий посередник", "На заробітки"); С.І.Васильківський (автор 3,5 тис. творів. Серед них: "Степ на Україні", "Отара в степу" та ін.); М.С.Самокиш ("Повернення російської кавалерії"); Т.Д.Копестинський ("Гуцул в Липовиці", "Гуцулка"); І.І.Труш (прихильник кри­тичного реалізму, видатний майстер живопису) та інші художники.

Найяскравішим явищем першої половини XIX ст. в галузі графі­ки стали твори Т.Г.Шевченка ("Живописна Україна", портрет М.С.Щепкіна, Айри Олдріджа та ін.). "Из всех изящных искусств, -писав Т.Г.Шевченко у своєму "Щоденнику", — мне теперь более всего нравится гравюра. И не без основания. Быть хорошим гравером значит быть распространителем прекрасного и поучительного в обществе, значит быть распространителем света истины. Значит быть полезным людям... Божественное призвание гравера!"

У другій половині ХІХ ст. роботи художників-графіків набули но­вого піднесення, особливо тих, що працювали в галузі портрета, істори­чного жанру, книговидавництва, журналістики, газетної справи тощо.

Так, наприклад, К.О.Трутовський у своїх малюнках висмію­вав духовне зубожіння поміщиків ("Поміщики-політики", "Сцена з поміщицького побуту", "Мироїд"); М.І.Мурашко виконав технікою автолітографії портрет Т. Г. Шевченка; І.С.Їжакевич став одним із популярних ілюстраторів масових журналів - "Живописное обозре­ние", "Солнце России", "Нива"; А.Ф.Красовський видав серію ка­рикатур - "Одеська вудочка".

Отже, протягом XIX ст. образотворче мистецтво України зро­било помітний крок вперед. Сформувалася національна реалістична школа живопису, графіки, скульптури. Кращі твори були присвяче­ні трудовому народу.