- •Тема 17. Культура України 19 - початку 20 ст.
- •80-Ті роки в росії й галичині
- •XIX. Відрожденнє в Галичині». Драгоманов.
- •XX. Нові часи.
- •6. Культурний процес в Україні на початку XX ст.
- •5.3. Українське національне відродження
- •8.3. Розвиток культури України в першій половині XIX ст.
- •9.3. Розвиток культури України у другій половині XIX ст.
- •10.3. Розвиток культури України в 1900-1917 pp.
- •5.1. Українське національне відродження XIX ст.
- •1. Політика російського та австрійського урядів
- •2. Історичні корені
- •3. Формування національної інтелігенції
- •4. Зовнішні впливи
- •4. Національно-культурне відродження українців у Російській імперії
- •4.1. Етапи національною відродження.
- •4.2. Тарас Шевченко.
- •4.3. Освіта. Наука.
- •4.4. Мистецтво.
- •4. Культура українського народу на зламі хіх-хх ст.
- •4.1. Освіта. Наука.
- •4.2. Література.
- •4.3. Мистецтво.
- •4.4. Наука і культура початку XX ст.
- •1. Загальні зауваження
- •2. Освіта та діяльність культурно-освітніх установ
- •3. Наука
- •IV. Література. Драматургія і театр
- •V. Мистецтво: музика, образотворче мистецтво
- •VI. Народна творчість
- •VII. Запитання та завдання
- •1. Загальні зауваження.
- •3. Формування наукових центрів українознавства
- •12.6. Розвиток науки і культури
- •13.4. Розвиток культурного життя
- •14.4. Розвиток української культури
- •1. Формування української нації
- •2. Національне пробудження Східної України
- •4. Кирило-Мефодіївське товариство
- •6. Активізація студентського громадівського руху в 90-х роках
- •XXXIV. «весна народів» у галичині
- •1848 Рік
- •1848 Рік. На Буковині й Закарпаттю
- •XXXV. Народництво і українофільство
- •XXXVI. Галичина українським піємонтом
- •§95. Український національно-визвольний рух
- •§97. Український національно-визвольний рух на території Наддніпрянської України в другій половині XIX ст.
- •§98. Адміністративні зміни на території Австрійської імперії
- •§99. Політичний рух на західноукраїнських землях
- •§100. Формування політичних партій на західноукраїнських землях
- •§109. Культура України на початку XX ст.
- •7.5. Початок національного відродження. Кирило-Мефодіївське товариство
- •7.9. Суспільні течії та рухи в Україні другої половини XIX ст.
- •7.10. Культура України другої половини XIX ст.;
- •II. Розвиток Наддніпрянщини
- •IV. Підсумки
- •117. Початки відродження в Західній Україні.
- •118. Початки відродження в Східній Україні.
- •119. Ідеї народності. Початки свідомішого демократизму.
- •120. Українські гуртки російської України 1830—1840-х років.
- •124. Новий рух на Україні російській.
- •2. Українська церква під окупацією австро-угорщини а) українська католицька церква в галичині
- •2. Освіта
- •6) Середня освіта в кінці XVIII ст.
- •Культура україни кінця хviii -першої половини XIX ст.
- •Основні здобутки
- •4. Театр.
- •5. Музика.
- •6. Архітектура.
- •7. Живопис.
- •Культура україни другої половини хіх ст.
- •Основні здобутки
- •Початкова освіта
- •Середня освіта
2. Національне пробудження Східної України
Зовнішні впливи
Пробудження національної свідомості українців почалося наприкінці XVIII ст. і набрало сили в першій половині XIX ст. на Лівобережній і Слобідській Україні, де ще не згасла пам'ять про славні часи Гетьманщини, де концентрувалися високоосвічені інтелектуальні сили.
Важливим фактором національного пробудження стали зовнішні впливи європейського життя. У XVIII-XIX ст. завершилося формування національних держав. Відбувається національне відродження слов'янських народів, перш за все чеського (в боротьбі з німецькою експансією), сербського і болгарського - у боротьбі з османським ігом, розгортається драматична боротьба польського народу за відродження втраченої державності.
Але першопричина лежала глибше - це, по-перше, глибокі історичні корені (спадщина Київської Русі і Гетьманщини), по-друге - динамічна зміна умов життя.
Етапи національного руху
В історії українського національного руху можна виділити три періоди: 1) музейний - збирання історичних документів,
фольклору, старожитностей; 2) культурницький - відродження національної мови, активне впровадження її в літературу, освіту, театр, започаткування наукового національного мовознавства, фольклористики, історіографії; 3) політичний - створення політичних організацій, одним із завдань яких була реалізація самовизначення українського народу.
Становлення українознавства
На перших етапах національно-духовного відродження аматорський підхід до відтворення історії та культури народу поєднувався з науковим. У першій половині XIX ст. започатковуються окремі галузі українознавства. Від загальноісторичних досліджень відгалужуються етнографічні, фольклористичні та мовознавчі дисципліни.
На цей час українська народна мова була багатою, виразною і витонченою. Однак нею користувались переважно простолюдини, а більшість заможної верхівки, чиновництва, вважаючи її грубою і непридатною для вираження тонких думок і почуттів, користувалася переважно російською.
Щоб змінити таке ставлення до рідної мови, треба було проявити не тільки громадянську мужність, а й наукову потугу і професійну вправність. Найкращі сили національної інтелігенції взялися за це нелегке завдання. Національно свідомі інтелектуали захищали рідну мову від нападок реакціонерів і невігласів, демонстративно користувалися нею в повсякденному житті, а головне - своєю творчою працею доводили її високі якості. Письменник Іван Котляревський започаткував перетворення народної мови на літературну високу мову. Вже перші частини опублікованої у 1798 р. поеми "Енеїда", написані "мужицькою" мовою, продемонстрували світові багатство і мелодійність, виразність і колоритність української мови, її здатність до чіткого і яскравого виразу думок не тільки в розмові, а й на письмі.
Перетворенню української мови на "високу", формування літературної сприяло розвитку наукових мовознавчих студій, створенню граматик, словників, виданню збірок фольклору. Здійснювалися спеціальні експедиції з етнографічного вивчення населення різних областей і куточків України. Пантелеймон Куліш впровадив нову систему передачі української мови на письмі - кулешівку, здійснив переклад Біблії українською мовою. Формуються видатні центри українознавства - навколо Харківського і Київського університетів, у Полтаві, Одесі. Під впливом активності українців розвивається українська тематика в творчості російських і польських письменників, поетів, живописців.
З. Початок національно-духовного відродження на західноукраїнських землях
Національне відродження захопило і Східну Галичину. Але тут воно проявилося менш потужно. Інтелігенція була представлена переважно сільським духовенством, яке не наважувалось на рішучі дії. Престиж німецької і польської мов в освіті й офіційній сфері витісняв українську мову виключно у побутову сферу. Однак під впливом національного відродження у Чехії та Польщі західноукраїнська інтелігенція дедалі більше переймалась національною ідеєю.
"Руська трійця".
Епіцентр народознавчого руху в 30-ті роки переміщується до Львова, де чимало студентів були захоплені ідеєю міжслов’янського єднання і пробудження національної самосвідомості. Визначними лідерами патріотично настроєної молоді на початку 30-х років стали студенти Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький. їх співдружність була названа "Руською трійцею". У 1832 р. вони згуртували навколо себе однодумців, метою яких було відродження престижу рідної культури. Вони працювали над очищенням мови від надуманих "вишуканостей" і перетворенням її на зрозумілу мову, а також над пробудженням національної свідомості народу.
"Руська трійця" розгорнула велику фольклористично-збиральницьку роботу. У 1836 р. Вагилевич зробив перший переклад "Слова о полку Ігоревім" на живу українську мову. Шашкевич склав "Читанку для діточок", готував граматику та словник української мови. В трьох церквах "трійчани" проголошували релігійно-моральні проповіді українською мовою. Діячі "Руської трійці" популяризували славні сторінки минулого. Вони зображували козацтво як символ національно-визвольної боротьби народу, наголошували на тому факті, що Богдан Хмельницький розглядав Волинську, Галицьку, Львівську та Берестейську землі невід'ємною частиною всієї України.
Головацький активно листувався з відомими діячами слов'янського відродження на Заході й насамперед з Павелом Шафариком. Через листування з М. Максимовичем, Й. Бодянським, І. Срезневським "Руська трійця" збагачувалася кращими надбаннями національного піднесення на Лівобережжі та Слобожанщині. Під впливом загальнослов'янського піднесення "Руська трійця" внесла в програмні документи ідею возз'єднання всіх українських земель у складі майбутньої федерації.
На базі своїх фольклорних записів та публіцистичних творів члени "Руської трійці" в обхід львівської цензури у 1827 р. видали в Будапешті альманах "Русалка Дністрова". У ньому були вміщені народні пісні, думи, перекази, історичні документи, що розкривали героїчне минуле, заняття, побут і культуру українського народу. Ці матеріали і публіцистичні статті звеличували боротьбу українського народу за своє визволення, опоетизовували народних героїв і проголошували необхідність возз'єднання всіх українських земель. Вихід "Русалки Дністрової"" був своєрідним викликом демократичної молоді державній і клерикальній реакції, протестом проти денаціоналізації і розз'єднання українських земель. Тому не дивно, що власті вороже зустріли альманах, конфіскували й знищили майже увесь тираж (крім 250 примірників), а його авторів притягай до судової відповідальності й тривалий час переслідували. Шашкевич помер у 1843 р.; Вагилевич зазнав нових переслідувань після революції 1848 р. і відійшов від активної громадської діяльності. Головацький фактично до смерті в ] 899 р. залишився вірним справі, яку обрав замолоду.
Вплив революції 1848 р.
Революційні події 1848 р. політизували національно-духовне життя Галичини. Львівські українці від імені всього українського населення краю 19 квітня надіслали австрійському цісарю петицію з вимогами кардинальних перетворень у культурній сфері. Наголошуючи на автохтонності й давній державності українського населення Галичини, вони вимагали запровадження в школах української мови, видання законів українською мовою та її знання всіма чиновниками, зрівняння у правах духовенства всіх конфесій, надання українцям права доступу до всіх державних установ.
Покладаючи надії на добру волю австрійського уряду, галицька інтелігенція одночасно переходила до розуміння активізації власних зусиль у політичній сфері. Світська і нижча духовна інтелігенція 2 травня 1848 р. створила національно-політичну організацію Руська рада. Вона мала представляти й відстоювати в австрійській імперії інтереси українського населення Галичини. У виробленій програмі обґрунтовувалася приналежність українського населення Галичини до єдиного українського народу, наголошувалось на глибоких історичних державницьких традиціях краю. Програма закликала українців до національного пробудження, активної діяльності щодо поліпшення становища народу в межах австрійської конституції.
Революційне піднесення охопило й провінцію. За прикладом Львова виникло близько 50 місцевих рад, у тому числі 12 окружних. Посилився тиск на центральні органи влади. Під впливом масового політичного і національно-культурного руху галичан австрійський уряд 9 травня 1848 р. пообіцяв задовольнити вимоги. Це була значна перемога патріотичних українських сил.
До національно-визвольної спрямованості Руської ради неприхильно поставилася польська Рада народова. Вона виступала проти її самостійності, прагнення виділити національний рух української громади із загальногалицького, в якому брали участь і поляки. Під впливом Ради народової частина ополяченої української шляхти, яка не бажала відокремлюватись від вищої верстви польського суспільства, утворила власну організацію - "Руський собор", яка була покликана обстоювати ідею незалежності Польщі, до складу якої мала входити і Галичина, під егідою Габсбургів.
Національне протистояння в краї загострилося й загрожувало перерости у збройну боротьбу. Воно стало особливо загрозливим, коли пропольськи настроєні сили почали створювати власну гвардію, а проукраїнські - загони руських стрільців.
З метою зняття конфронтації на початку червня у Празі відбувся Слов'янський з'їзд, у роботі якого брали участь представники Руської ради, Ради народової і "Руського собору". З'їзд ухвалив рішення про рівноправність української мови у школах і державних установах, рівність всіх національностей і віросповідань, створення спільної українсько-польської гвардії та керівних органів. Гостру дискусію викликали пропозиція української депутації поділити Галичину па українську і польську одиниці.
Своїми активними діями українське населення здобуло право на своє представництво в першому австрійському парламенті, що почав роботу 10 липня. Інтереси українців представляли 39 депутатів. Абсолютна більшість з них (27) були селянами. Українські депутати запропонували парламентові розглянути питання про територіально-національний поділ Галичини. Пожвавилася практична діяльність Руської ради. Влітку 1848 р. вона затвердила рішення про створення "Галицько-руської матиці", яка мала відати організацією видання шкільних підручників українською мовою. Під тиском національних сил власті наприкінці року відкрили у Львівському університеті кафедру української мови і літератури. Першим її завідувачем став Я. Головацький.
Національно-політичне піднесення в Галичині тривало недовго. Воно пішло на спад після переходу реакції в наступ. 7 березня 1849 було розпущено австрійський парламент, потім скасовано конституцію й відновлено колишню централізаторсько-бюрократичну адміністративну систему. Влітку 1851 р. власті заборонили діяльність Головної руської ради, але витравити з свідомості патріотично настроєної української громадськості пам'ять про свої успіхи в революційний 1848 рік вони були не в силі.