Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Укр. к-ра ХІХ ст. з і.У.doc
Скачиваний:
133
Добавлен:
11.03.2016
Размер:
5.91 Mб
Скачать

4.4. Наука і культура початку XX ст.

Успіх технічного прогресу на початку XX ст. ознаменували Ф.Андерс - творець першого вітчизняного дирижабля, І.Сікорський - бать­ко вертольотобудування, які творили в Києві. В Одесі відкрито пер­ший аероклуб.

Із науковців у металургії уславився М.Курако, в радіофізиці Д.Ро-занський, в математиці — Л.Кащенко, в геології — Л.Лутугін, в меди­цині — ендокринолог О.Данилевський, терапевт М.Стражеско, в історії - Д.Яворницький, в садівництві - Л.Симиренко.

Закономірним результатом розвитку художнього мислення на рубежі ХІХ-ХХ ст. став модернізм. Він був відбитком у світогляді та культурі глобальних явищ епохи: індустріалізації, лавиною інформацій­ного обміну у зв'язку з появою телефону, радіо, кіно тощо. Люди усві­домлювали свою незахищеність і слабкість перед глобальними пробле­мами, які вже не могло вирішити традиційне світобачення. «Звідки ми, хто ми, куди ми йдемо?», - на це гогенівське питання модерністи відпо­відали новою художньо-естетичною системою, яка об'єднувала, низку ідейно-художніх течій, - експресіонізм, кубізм, конструктивізм, сюр­реалізм та ін. В Україні, незважаючи на її провінційний статус, також ішли інтенсивні творчі пошуки.

В літературі, до ідеї «справжньої запашної поезії» закликав поет М.Вороний та маніфест галицької «Молодої Музи». В архітектурі цей стиль проявився у творчості Г.Гая (Бесарабський ринок), В.Жукова, в скульптурі - у М.Гаврилка, М.Паращука, у живописі - М.Жука, О.Новаківського, А.Куїнджі. Своє вагоме слово в художньо-естетичних по­шуках доби сказали пов'язані з Україною К.Малевич, В.Бурлюк, О.Богомазов та ін. митці.

Українська культура цього часу не втратила національні ознаки, але виходила за рамки провінційності і мала значні досягнення.

Гончарук

ПЛАН ВИКЛАДУ:

1. Загальні зауваження.

2. Освіта та діяльність культурно-освітніх установ.

3. Наука.

4. Література, драматургія і театр.

5. Музика і образотворче мистецтво.

6. Народна творчість.

7. Джерела та література.

1. Загальні зауваження

У XIX ст. капіталістичні відносини, що розвивалися в надрах феодально-кріпосницької системи, дали поштовх зростанню націо­нальної самосвідомості народів, в тому числі й на українських зем­лях, які входили до складу Росії та Австро-Угорщини. Культура України чуйно реагувала на загострення соціальних конфліктів у цих країнах, національно-визвольної боротьби українського народу.

Можна з певністю сказати, що в культурі, як у краплині чистої води, проглядалися класовий антагонізм, боротьба ідеологій, полі­тичних течій і партій. Й визначення В. І. Леніна про "дві національ­ні культури" в середовищі кожної нації не втратило свого значення і на сьогодні '.

Аналіз розвитку української культури XIX ст. дає підставу дійти висновку, що носіями поміщицької та буржуазної культури виступали урядові кола, царська бюрократія, реакційне духовенство та дворянська інтелігенція, які всюди насаджували ідею "самодер­жавства, православ'я і народності", гальмували справжню, глибоко народну українську культуру, заганяли її в прокрустове ложе "Цир­куляру Валуєва" (1863) та "Емського указу" (1876).

Не дивлячись на це, в Україні у всіх галузях національної культури у XIX ст. стали активно пробивати собі дорогу прогресив­ні, глибоко демократичні ідеї, носіями яких стали такі корифеї, як Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок, Микола Гулак, Панас Мирний, Іван Франко, Михайло Грушевський, Сергій Подолинський, Юліан Бачинський, Михайло Павлик, Леся Українка, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Михайло Ко­цюбинський, Іван Труш, Соломія Крушельницька та багато інших діячів української культури.

Особливістю української культури XIX ст. є те, що її розвиток, ідейне формування, удосконалення форм і змісту відбувалося у тіс­ному зв'язку з процесами і явищами, які відбувалися у сфері куль­тури в Росії, Австро-Угорщині та польського народу.

Визвольні ідеї в цих країнах не могли залишати байдужими ді­ячів української культури. Про цей взаємовплив і взаємозв'язок І. Я. Франко в одній із своїх літературно-критичних статей сказав так: "Коли твори літератур європейських нам подобались, порушували наш смак естетичний і нашу фантазію, то твори росіян мучили нас, порушували наше сумління, будили в нас чоловіка, будили любов до бідних та покривджених"2.

Діячам української культури, особливо другої половини ХГХ ст., імпонували ідеї критичного реалізму М.Г.Чернишевського, М.В.Гоголя, І.С.Тургенева, М.О.Некрасова, М.Є.Салтикова-Щедріна, О.М.Островського.

Т.Г.Шевченко, І.К.Карпенко-Карий, М.П.Старицький, М.Л.Кропивницький, М.К.Заньковецька та інші митці тогочасної України своєю творчістю стверджували реалізм, вірність життєвій правді, своєму народові та Україні.

Отже, українська культура XIX ст. не носила хуторянського, відрубного характеру. Вона була тісно переплетена з творчістю прогресивних діячів культури Росії, Австрії, чеського, словацького, польського та інших народів слов'янського світу .

Проблеми української культури XIX ст. знайшли глибоке і всебічне висвітлення у таких узагальнюючих працях, як "Історія української літератури" (1987), "Історія українського мистецт­ва" (1969), "Український драматичний театр: Нариси історії" (1967), "Письменники Західної України 30-50-х років XIX ст." (1965), "Історія української музики" (1989) та багато інших .

Проблемам культури України XIX ст. присвятили свої дослі­дження М.Д.Бернштейн, В.Й.Борисенко, І.О.Волошин, Л.П.Вовк, Я.П.Затенацький, О.Г.Кисіль, З.П.Мороз, І.П.Пільгук, А.П.Пономарьов, В.З.Смірнов, Н.А.Шип, Д.Чалий та ін.5

Зокрема, у згаданих монографічних працях досліджуються про­блеми, що пов’язані з діяльністю журналу "Основа" (М.Д.Бернштейн); боротьбою демократичних сил України за розвиток народної освіти (В.Й.Борисенко, Л.П.Вовк); початком діяльності народних театрів (Ю.Волошин, З.П.Мороз, О.Г.Кисіль); творчістю українського Кобза­ря (І.Пільгук); розвитком українського мистецтва (О.Г.Кисіль, Я.П.Затенацький); взаємозв'язками української та російської культур (Н.А.Шип) тощо.

Вивчення історії культурного розвитку України у XIX ст. засві­дчує, що в українській літературі романтизм став поступатися місцем реалізмові, в мистецтві та архітектурі - утверджувався класицизм, в театральному житті - аматорство витіснялося професіоналізмом. Особливо швидко зростали потреби в освіті та науці. Усе це приму­шувало царизм реформувати навчальну мережу, але ці реформи носи­ли класовий характер і проводилися в інтересах дворянства.