- •Тема 17. Культура України 19 - початку 20 ст.
- •80-Ті роки в росії й галичині
- •XIX. Відрожденнє в Галичині». Драгоманов.
- •XX. Нові часи.
- •6. Культурний процес в Україні на початку XX ст.
- •5.3. Українське національне відродження
- •8.3. Розвиток культури України в першій половині XIX ст.
- •9.3. Розвиток культури України у другій половині XIX ст.
- •10.3. Розвиток культури України в 1900-1917 pp.
- •5.1. Українське національне відродження XIX ст.
- •1. Політика російського та австрійського урядів
- •2. Історичні корені
- •3. Формування національної інтелігенції
- •4. Зовнішні впливи
- •4. Національно-культурне відродження українців у Російській імперії
- •4.1. Етапи національною відродження.
- •4.2. Тарас Шевченко.
- •4.3. Освіта. Наука.
- •4.4. Мистецтво.
- •4. Культура українського народу на зламі хіх-хх ст.
- •4.1. Освіта. Наука.
- •4.2. Література.
- •4.3. Мистецтво.
- •4.4. Наука і культура початку XX ст.
- •1. Загальні зауваження
- •2. Освіта та діяльність культурно-освітніх установ
- •3. Наука
- •IV. Література. Драматургія і театр
- •V. Мистецтво: музика, образотворче мистецтво
- •VI. Народна творчість
- •VII. Запитання та завдання
- •1. Загальні зауваження.
- •3. Формування наукових центрів українознавства
- •12.6. Розвиток науки і культури
- •13.4. Розвиток культурного життя
- •14.4. Розвиток української культури
- •1. Формування української нації
- •2. Національне пробудження Східної України
- •4. Кирило-Мефодіївське товариство
- •6. Активізація студентського громадівського руху в 90-х роках
- •XXXIV. «весна народів» у галичині
- •1848 Рік
- •1848 Рік. На Буковині й Закарпаттю
- •XXXV. Народництво і українофільство
- •XXXVI. Галичина українським піємонтом
- •§95. Український національно-визвольний рух
- •§97. Український національно-визвольний рух на території Наддніпрянської України в другій половині XIX ст.
- •§98. Адміністративні зміни на території Австрійської імперії
- •§99. Політичний рух на західноукраїнських землях
- •§100. Формування політичних партій на західноукраїнських землях
- •§109. Культура України на початку XX ст.
- •7.5. Початок національного відродження. Кирило-Мефодіївське товариство
- •7.9. Суспільні течії та рухи в Україні другої половини XIX ст.
- •7.10. Культура України другої половини XIX ст.;
- •II. Розвиток Наддніпрянщини
- •IV. Підсумки
- •117. Початки відродження в Західній Україні.
- •118. Початки відродження в Східній Україні.
- •119. Ідеї народності. Початки свідомішого демократизму.
- •120. Українські гуртки російської України 1830—1840-х років.
- •124. Новий рух на Україні російській.
- •2. Українська церква під окупацією австро-угорщини а) українська католицька церква в галичині
- •2. Освіта
- •6) Середня освіта в кінці XVIII ст.
- •Культура україни кінця хviii -першої половини XIX ст.
- •Основні здобутки
- •4. Театр.
- •5. Музика.
- •6. Архітектура.
- •7. Живопис.
- •Культура україни другої половини хіх ст.
- •Основні здобутки
- •Початкова освіта
- •Середня освіта
1848 Рік. На Буковині й Закарпаттю
Куди слабшим відгомоном, як по Галичині, прокотилися революційні події 1848 р. по Буковині. Правда, й тут життя заворушилося, а звільнене з панщизняної неволі селянство прийшло до голосу. Воно то, устами своїх парляментарних послів, заявилося проти відокремлення української частини Буковини бід Галичини й домагалося усунення румунської супремації над цілістю краю. Але румуни були політично більш підготовані й подібно як поляки в Галичині мали більше доріг до ціли, як українці, що всю свою надію поклали на... цісарську справедливість. Щойно народовецький рух 60-их pp. у Галичині вспів розбурхати сонне плесо українського життя на Буковині. Григорій та Іси-дор Воробкевич і Осип Федькович, оце репрезентанти того життя й носії культурно-національного обєднання маленької Буковини з рештою України. Позатим Буковина має в білянсі всеукраїнського національного руху одну безсумнівну заслугу — в ній розвинулося москофільство найслабше.
На Закарпаттю, що пережило бурхливі моменти мадярського повстання й австро-московської пацифікації, зявився в 1848 р. «чоловік провидіння» Адольф Добрянський; він мав усі дані на те, щоби створити нову добу в історії країни, але для цього забракло йому витревалости в раз обраній політичній лінії. Як один з низки українських патріотів, що особисту карієру й національну політику сперли на посторонній допомозі уряду, Добрянський був зразу завзятим австрофілом. Підчас мадярського повстання він утік до Галичини, а вернув на Закарпаття щойно з військом царя Миколи, як австрійський комісар при московській армії. Осмілені авторитетом «двох царів», закарпатські українці, вислали до цісаря депутацію, яка домагалася виділення українських територій в окремі комітати, заведення української мови в урядах і школах, заснування в Ужгороді української академії й т. п. Льояльне становище українців і їх протимадярські домагання були тоді по нутру австрійському урядові й він старався зробити все можливе, щоби скріпити український елемент на Закарпаттю. Уряд пішов по лінії українських домагань, але попсував справу сам Добрянський. Ставши наджупаном чотирьох українських комітатів Закарпаття, він, замісць ширити національну свідомість і розбудовувати українську культуру, почав класти підвалини під москвофільство Закарпаття. Його особисті нахили та вражіния, яке серед мас зробила царська армія, приборкавши мадярів, зробило своє. Закарпаття, що скорше від Галичини пробудилося, тепер скорше й послідовніше як Галичина покотилося по похилій площі москвофільства. Скористали з цього мадя-ри, як тільки прочуняли від перших пацифікаційних ударів. Добрянський втратив своє керівне становище в краю, а українське громадянство Закарпаття опинилося на поліційному індексі. Це мало свої катастрофальні наслідки. Створене Добрянським москвофільство пішло в підземелля, а на поверхні життя залишилася тільки та інтелігенція, що вспіла проміняти свою австрофільську орієнтацію на мадярофільську. З того теж часу, мало не до самого вибуху світової війни в 1914 р. національне життя Закарпаття завмерло, а коли й давало про себе знати, то тільки в формі проводжених на ньому москвофільських експериментів.