Тема 3. Еволюція розвитку психіки в тваринному світі. Свідомість людини.

• Питання: 1.Виникнення психіки. 2.. Розвиток механізмів психіки. 3.Розвиток психіки на різних етапах еволюції тваринного світу. 4.Вища нервова діяльність. Рефлекторна природа психічного. 5.Виникнення та історичний розвиток людської свідомості.

• Виникнення і розвиток психіки – одне з найскладніших питань в науці. Перш за все треба відмітити, що існує певна ієрархія форм руху матерії: 1 рівень – рух елементарних часток; 2 рівень – фізичний рух; 3 рівень – хімічний рух; 4 рівень – органічне життя ; 5 – психіка, свідомість; 6 рівень – суспільне життя.

• Таким чином психіка виникає як досить складна система відображення живих істот.- Згідно з сучасними поглядами вчених на певному етапі розвитку природи завдяки взаємодії механічних, термічних, хімічних, акустичних, світлових властивостей матерії з неорганічних речовин виникла органічна матерія – білкова речовина. В органічному світі процес відображення набув нових властивостей. Якщо в неорганічній матерії процес відображення має пасивний характер (фізичне відображення), то в живій матерії – активний, рисою якого є здатність організму реагувати на відображене явище чи предмет. Першими проявами такого біологічного відображення є процеси обміну речовин – асиміляція та дисиміляція,- що відбуваються і є необхідною умовою біологічного життя.(Коацервати - складні білкові молекули, що здатні реагувати на впливи, пов’язані з обміном речовин).

• Досягнення сучасної біології свідчать, що коацервати реагують на корисні і шкідливі впливи для засвоєння речрвин і тих умов, за яких вони відбуваються, та ігнорують індиферентні впливи. Це виявляється під час переходу від неоганічної матерії до органічної.Подразливість характерна для рослинної стадії розвитку життя.

Розвиток механізмів психіки.

• Матеріальним субсиратом психіки є нервова система та її периферійні органи – рецептори.

• Поведінка – це своєрідна активність, прояв життєдіяльності живих істот, завдяки якій вони пристосовуються до свого оточення та задовольняють свої біологічні потреби. Механізми регуляції поведінки живих істот та їхні функції закріпилися в процесі пристосування в організмах і передаються спадково наступним генераціям, забезпечуючи їм виживання.

• Розрізняють такі головні етапи розвитку нервової системи: 1) дифузна нервова система; 2) ганглієва нервова система; 3) трубчаста нервова система.

• Дифузна, або сіткоподібна нервова система – це елементарна форма нервової системи, властива таким багатоклітинним живим істотам як медуза, антинія, морська зірка. Провідність збудження з появою дифузної нервової системи набагато прискорюється, досягаючи 0,5 метра за секунду, втой час як провідність протоплазми найпростіших (які не мають нервової системи) не перевищує 2 мікронів за секунду. Прискорення провідності дифузної нервової системи дає можливість живим істотам краще пристосовуватися до оточення, але при цьому стані ще нема постійного нервового центру, який би зосереджувавав одержану інформацію і керував нею, створював програму поведінки.

• Ганглієва нервова система виникла як результат ускладнення умов життя. З’явилася необхідність у централізованих апаратах для переробки інформації та регуляції рухів.Таким апаратом стали нервові вузли, ганглії, які почали зосереджувати в собі збудження, що виникли в об’єднаних нервових вузлом нервових волокнах, і спрямовувати рухи, відповідні цим збудженням.Вузлова нервова система – це перший етап централізації нервових процесів.

• Вищим етапом вузлової нервової системи є ланцюгова система, при якій в організмі виникає низка об’єднаних у ланцюг вузлів, серед яких головний ганглій зосереджує в собі збудження, переробляє їх і здійснює регуляцію рухів окремих частин організму.Вже у кільчастих хробаків можна помітити дію ганглієвої нервової системи, а найвищого розвитку вона досягає у ракоподібних, павуків, комах.

• При ланцюговій системі виникає новий принцип діяльності нервової системи – інтеграція нервових імпульсів та централізоване керівництво життєдіяльністю організму. На цьому етапі розвитку з’являються рецептори – сприймачі інформації.

• Процес інтеграції та централізації дій нервової системи хребетних тварин виявився в утворенні цереброспінальної нервової системи (у складі спинного та головного мозку). Головний мозок утворився з мозкової трубки, тому нервову систему хребетних тварин називають трубчатою. В процесі розвитку хребетних під впливом умов життя утворився довгастий мозок і мозочок, середній і проміжний мозок, великі півкулі головного мозку, в яких розвинулась найскладніша формація – кора великих півкуль головного мозку, яка об’єднує і регулює діяльність всього організму. Вищі відділи головного мозку утворюються поступово і їхні структура та функції у різних хребетних не однакові. – Тварини, що стоять на вищому щаблі еволюції , мають більш розвинений головний мозок. Так якщо порівняти співвідношення головного та спинного мозку , то вага головного мозку стосовно спинного буде така: у черепахи – 2, у півня – 1,5, у коня – ,5, у кішки – 3, у собаки –5, у шимпанзе – 15, у людини – 49. З еволюцією тваринного світу питома вага кори головного мозку зростає, набуваючи провідної функції.