Психологічна структура особистості за с.Д.Максименко:

1. Спрямованість особистості (потреби, мотиви, переконання, ідеали, інтереси, звички, світогляд, настанови);

2. Індивідуально-типологічні особливості (темперамент, характер);

3. Психічні процеси (пізнавальні, емоційно-вольові);

4. Можливості особистості (здібності, знання, вміння, навички);

5. Система саморегуляції.

Спрямованість особистості – це система стійких приоритетів та мотивів особистості, яка задає головні параметри її поведінки.

Її схема: потреби → мотиви →світогляд → настанови → цілі.

Головні сфери особистості: 1)Мотиваціонна (мотиви та потреби); 2)Емоційно-вольова; 3)Когнітивно-пізнавальча; 4)Моральна; 5)Екзістенційно-буттєва; 6)Практично-дійова;

7)Міжособистісно-соціальна;

Можливо стверджувати, що особистість визначається тим, що вона знає, що цінує, що і як створює, з ким і як спілкується, які її моральні, духовні та естетичні потреби, як вона їх задовільняє.

Активність особистості.

Активність людини суттєво відрізняється від активності тварин. У тварин вона є проявом інстинктивних біологічних потреб організму, а у людини провідними активності є свідомі та цілеспрямовані прагнення.

Активність людини та форми її виявлення розвинулись історично і мають соціально спрямований характер. Вперше питання про активність особистості було порушене австрійським психіатром З.Фрейдом – фундатором психоаналізу. На його думку джерелом активності людини є інстинктивні спонукання, які передаються спадково. Це світ інстинктів, потягів, неусвідомлених імпульсів, визнання пріоритету біологічного в людині. Позитивним у вченні З.Фрейда є звернення до підсвідомого в психіці людини.

Вітчизняна психологія спрямовує свій розгляд проблеми на визнання того, що джерелом активності особистості є її органічні та духовні потреби – в їжі, одязі, праці,знаннях.

Потреба – це нужда, в якій виявляється залежність людини від певних умов життя та діяльності. В потребах завжди відображаються стійкі життєво важливі залежності організму та середовища. Людські потреби розвиваються в діяльності, разом з зміною суспільних умов життя та виробництва. Внутрішніми спонуками до дій стають мотиви, що є результатом усвідомлення особистістю своїх потреб і виявляються в конкретних прагненнях .

Мотив – це реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації. Поширеними мотивами людської активності є інтереси. Інтерес – це стійке, вибіркове, емоційно забарвлене прагнення особистості до життєво значущих об’єктів. Інтереси виникають на підгрунті потреб, але не зводятьсядо них. Потреба виражає необхідність, а інтерес пов’язаний з особистою зацікавленістю об’єктом, з прагненням більше пізнати, оволодіти ним. Інтерес може виявлятись в симпатії та прихильності до людини,в захопленні певною діяльністю тощо.

Жорсткими регуляторами поведінки є переконання. Переконання – це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до своїх поглядів та принципів.Особливістю переконань є те, що в них знання постають в єдності з почуттями, захоплюючи всю особистість.

Важливим усвідомленим мотивом є ідеал. Ідеал – це образ реальної людини або створеного особистістю взірця, яким вона керується в житті протягом певногочасу і який визначає програму її самовдосконалення на майбутнє.

У ролі мотивів можуть поставати установки. Установка – це неусвідомлений особистістю стан готовності до діяльності, за допомогою якої може бути задоволена певна потреба. Установка виявляється в стандартизованих судженнях, некритично засвоєних людиною,в упередженості, у викривленні подій чи явищ. Саме тому особистість може бачити в об’єктах та явищах життя те, що вона хоче бачити, а не те, що є в дійсності.

Інтегрованим показником соціальної цінності орієнтацій особистості є її спрямованість. Спрямованісь особистості – це система домінуючих цілей і мотивів діяльності, які визначають її самоцінність та суспільну значущість. Спрямованість разом з світоглядом є вищим регулятором поведінки і дій людини.

Світогляд людини- це система переконань, поглядів на природу, суспільство, людських відносин, яка відтворюється у свідомості особистості у вигляді певних життєвих цілей та інтересів, позицій, відносин.

Важливу роль у формуванні спрямованості особистості відіграє її самосвідомість. Самосвідомість – це усвідомлення людиною себе самої у своєму ставленні до зовнішнього світу та інших людей.Вона має багато форм свого прояву. Одна з них пов’язана з пізнавальним боком психічної діяльності і виявляєьься в самовідчутті, самоспостереженні, самооцінці, самоаналізі. Самоусвідомлення особистістю змін і процесів, що вній відбуваються, сприяє глибшому самопізнанню, критичності та об’єктивностіїх оцінки.З емоційним боком самосвідомості пов’язані такі прояви як самолюбство, самовихваляння, скромність, самоприниженість, почуття власної гідності.Вольовим боком самосвідомості є такі прояви як самоконтроль, самодисципліна, ініціативність.