Виникнення та історичний розвиток людської свідомості.

• Головною передумовою для виникнення людської свідомості є своєрідне ускладнення умов життя, в яких жили людиноподібні істоти . Під впливом умов життя центральна нервова система у них стала набагато складнішою структурно і функціонально. У великих півкулях головного мозку поступово розвивалися тім’яні, скроневі та особливо чолові долі, які здійснювали вищі пристосувальні функції. У процесі біологічного етапу розвитку психіки утворилися передумови для появи вищих, людських форм психіки – свідомості, у прадавньої людини виробляється практичний інтелект, формуються такі компоненти абстрактного інтелекту як мислення і уява, словесна пам’ять іта довільна увага, воля, зростаюча система знань, умінь і навичок.

• Суспільна організація трудової діяльності спонукала до розподілу ролей.- Починається соціальний, історичний період психіки людини, який прийшов на зміну біологічному періодові. Вирішальне значення набуває слово як засіб організації суспільного життя та передання досвіду. Слово виконує функції сигналу – з’являється друга сигнальна система.

• У межах свідомості виникає якісно нове психічне утворення –самосвідомість, внутрішній рефлексивний механізм саморозвитку та саморегуляції психіки людини. Регулятором творчості стає особистість, якій властиві величезний творчій потенціал і реальний вплив на природу, себе та інших людей.

• Особистість стає вершиною філогенезу психіки

• Головними передумовами історичного розвитку людської свідомості є праця, суспільний спосіб життя, які відтворюють ставлення людини до навколишнього середовища, здатність змінювати природу,пристосовувати її до своїх потреб. Цих особливостей психики у тварин немає. Вони не відокремлюють себе з середовища та пасивно пристосовуються до нового.

Тема 4. Діяльність.

• Питання: 1.Поняття діяльність. Діяльнісний підхід в психології. 2.Людина як суб’єкт діяльності. 3.Психологічна побудова індивідуальної діяльності, структура діяльності.

4. 4.Закономірності розвитку діяльності. 5. Основні види діяльності , їх розвиток . Вміння та навички.

• Багатоплановість поняття “діяльність” викликало до життя щонайменьш чотири визначення цієї категорії:

1. Діяльність як сукупність результатів та наслідків – продуктів, досягнень, витворів тощо. В цьому сенсі діяльність – це виробництво.

2. Діяльність як процес подолання труднощів, як рішення проблем та задач, як засіб їх вирішення. З цього боку діяльність – це праця.

3. Діяльність як процес самозмінення людини на шляху змін обставин її життя. Тоді діяльність виступає як самодіяльність.

4. Діяльність(як така, ззовні її результативності) як засіб відношення до умов свого життя, як діяння, вчинок. Така діяльність – це практика. Саме практика є предметом філософського аналізу.

• Особливостями діяльності є: суспільний характер, цілеспрямованість, плановість, свідомість, систематичність.

• Діяльнісний підхід в психології.

• В психології категорія діяльність розглядається у двох функціях: 1)в якості пояснюючого принципу, 2) в якості предмету дослідження.

• Аналіз першої функції був розпочатий Л.С.Виготським та С.Л.Рубінштейном. О.М.Леонт’єв, А.Р.Лурія, В.В.Давидов та інші поглибили цю концепцію, в межах якої вивчався зв’язок індивідуального життя людини з суспільно-історичною та духовною практикою людства. В результаті у систему психологічних знань були введені такі поняття як “сумісна (колективна) діяльність”, “індивідуальна діяльність”, характеристики діяльності (перетворююча, цілеспрямована, чуттєво-предметна, духовна).

• Психологічне вивчення діяльності як особливого предмету (друга функція) розпочато Л.С.Виготським. Але підгрунтя діяльнісного підходу у психології заклав О.М.Лент’єв. Він розглядав діяльність як процес, що притаманний і людині, і тваринам (життєдіяльність).О.М.Леонт’єв визначив зовнішню та внутрішню діяльність. Зовнішня – це чуттєво-предметна, матеріальна діяльність. Внутрішня – це оперування образами, уявленнями, чи ідеальна діяльність свідомості.

• Процес перенесення зовнішньої предметної діяльності у внутрішню психічну діяльність – інтеріоризація. Зворотнє перенесення образів у зовнішню предметну діяльність – екстериоризація.