Види мовлення.

Різновиди мовлення: внутрішнє та зовнішнє. Зовнішнє поділяєть на усне та письмове. В свою чергу усне буває діалогічне та монологічне.

Головний різновид мовлення – усне мовлення. Воно є звучним мовленням і сприймається іншими за допомогою слуху.

Діалогічним називається мовлення між двома або кількома співрозмовниками, які міняються ролями в системі – один каже – інші слухають.Діалогічне мовлення тісно пов’язане з ситуацією, в якій ведеться розмова і тому його називають ситуативним. Водночас воно і контекстуальне, бо кожне висловлювання пов’язане з попереднім. Діалогічне мовлення здійснюється простими мовними конструкціями (шаблони).

Монологічне мовлення -це мовлення, коли говорить одна особа, а решта слухає (доповідь, лекція, виступ). Це відносно розгорнутий різновид мовлення, воно є організованим (свідомим) та спланованим.

Письмове мовлення – найбільш організований різновид мовлення, який дає можливість спілкуваться з відсутніми співрозмовниками, навіть крізь віки (книги).Письмове мовлення здійснюється як писання та читання (прослуховування ) у вигляді письмових знаків (слів). Характерними його властивостями є відсутність інтонації, міміки, жестів, оскільки нема безпосереднього контакта з співрозмовником; воно більш розгорнуте (пояснення наприклад), структурно складне, найбільш довільне.

Внутрішнє мовлення спрямоване на спілкування людини з самою собою.Головним його показником є те, що воно беззвучне, хоча може бути і озвученим. Внутрішнє мовлення скорочене, уривчасте бо ми і так розуміємо про що міркуємо.

Мовні особливості особистості.

Мовлення у різних людей має індивідуальні особливості, що виявляються в темпі, ритмі, емоційності, виразності, точності, плавності, голосності, логічній послідовності, образності висловлювання думок. Індивідуальні особливості мовлення залежать від вміння людини володіти своїм мовленням, використовувати та регулювати його. Залежно від віку, характеру діяльності, середовища мовлення людини набуває певних особливостей. Так, молвлення однієї людини образне, яскраве, виразне, переконливе, а іншої – навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле.В цьому вже виявляється відмінність в володінні мовою. Кожній людині властивий свій індивідуальний стиль мовлення, відмінність в артикуляції звуків, інтонуванні, логічній виразності.

Значення мови та мовлення в професійній підготовці учителя-мовника.

Характер діяльності позначається на мовленні і разом з тим вимагає володіння певними його особливостями. Так, мова вчителя повинна бути змістовною, зрозумілою, виразною, впливовою. Змістовність мови вчителя – це перш за все, вміння передати словами визначений учбовий матеріал в найбільш стислому і, одночас, істотному вигляді.

Зрозумілість мови виявляється у вмінні пояснити матеріал найбільш доступно та логічно – послідовно. Виразність та впливовість мови – один з найвжливіших компонентів мовлення педагога. Його мова повинна бути не просто стилістично та логічно досконалою, а й переконливою, емоційно- образною. Так, як стверджує Д.Карнегі, добре сприймається не та промова, що досконало побудована та логічно обгрунтована, а та, де оратор експресивними засобами зміг схвилювати аудіторію. Існує психологічний закон, за яким люди майже на 80 % довіряють паралінгвістичним засобам спілкування і лише на 7 % - змісту повідомлення.

Вольова саморегуляція мовлення є важливим компонентом вдосконалення мовлення. Тому вчитель повинен навчитися регулювати темп, ритм, голосність та емоційність мови вольовими зусиллями. Від яскравості та образності мови , багатства прикладів мови вчителя залежить орієнтація учнів на предмет, взагалі на навчання . Тому вчителю важливо мати широку обізнаність як у професійній сфері, так і соціально-культурній. Мовлення вчителя ще і засіб спілкування, за рахунок якого він виховує та навчає молодь. Тому вчитель повинен добре знати психологію дітей, їх звички та вікові особливості.У спілкування вчителя з школярами мова виступає як діалог.