Людина як суб’єкт діяльності.
Суб’єктивність людини пов’язана з здібністю індивіду перетворювати власне життя у предмет практичної діяльності. Суттєвими властивостями цього процесу є здібність людини керувати своїми діями, реально-практично перетворювати дійсність, планувати засоби дій, реалізувати програми, контролювати шлях та оцінювати результати своїх дій.
Практичне відношення людини до дійсності має три складові:
Суб’єкт, що має активність та спрямовує її на об’єкти чи інших суб’єктів;
Об’єкт, на який спрямована активність суб’єкту;
Активність, яка виявлена у засобі дій суб’єкта з об’єктом.
У ролі суб’єктів діяльності виступають: а) конкретний індивід, б) соціальна група, в)суспільство, спільнота. В залежності від цього відокремлюють індивідуальну, групову та колективну, суспільно-історичну діяльність (практику).
Психологічна побудова індивідуальної діяльності
Психологічна структура діяльності: (за о.М.Лєонт’євим)
Потреба
Задача
Мета
Умови
Мотив
Діяльність
Дія
Операція
Перший шар діяльності – потреби, мотиви, цілі, умови досягнення цілі (єдність цілі та умов складає задачу) її предметним змістом діяльності. Це внутрішній план її виконання, її образ, підгрунтя. Другий шар діяльності (окрема діяльність, дії, операції) складають її структурні елементи. Це реалізація діяльності. У своїй єдності перший і другий шар діяльності складають її психологічний зміст.
В діяльності є ще третій шар – взаємні перетворення її окремих структурних елементів (мотива у ціль, діяльності у дію, цілі в умову). Це вже динаміка діяльності, її трансформація.
Зміст цілісної діяльності має співвідношення з поняттями потреби і мотиву, з процесом визначення їх предметного змісту.Тому аналіз конкретної діяльності людини можливий лише тоді, коли будуть визначені потреби та мотиви цієї діяльності, зформульований їх предметний зміст.
Джерелом активності людини є потреби. Потреба – це стан людини, що виявляє її залежність від матеріальних та духовних предметів та умов існування, що лежать ззовні індивіду. В психології потреби людини – це переживання нестатків у тому, що необхідно для життя її організму та розвитку її особистості.
Переживання людиною нестатків (потреб) штовхає її до дії (діяльності), до пошуку предмета її задовільнення. Предмет потреби є її мотив. Мотив – це форма прояву потреби, спонукання до певної діяльності, той предмет, задля якого впроваджується діяльність. Мотив призводить до встановлення людиною свідомої цілі. Ціль – це уявляємий результат діяльності (продуманий, викрісталізований). Структурні елементи діяльності: діяльність → конкретна діяльність → дії → операції.
Дія – одиниця діяльності, свавільна навмистна опосередкована активність, спрямована на досягнення усвідомленої цілі. Дія має певну ціль, але може виконуватись різними засобами в залежності від умов, в яких відбувається діяльність. Засоби виконання дій – операції.
Закономірності розвитку діяльності за в.В.Давидовим:
Існує процес виникнення, формування і розпаду будь-якого конкретного виду діяльності;
Структурні елементи діяльності постійно змінюють свої функції, перетворюються одне в одне (зсув мотива на ціль);
Різні види діяльності взаємопов’язані у житті людини (тому їх треба розглядати в цілісності, розуміти певну штучність відокремлення конкретних видів діяльності);
Кожний вид діяльності виникає спочатку як система розгорнутих взаємовідносин між людьми. На цій базі виникають внутрішні форми діяльності окремої людини.
Загальнопсихологічним механізмом розвитку дій є зсув мотива на ціль.За О.М.Лєонт’євим дії, збагачуючись, “переростають” у сферу діяльності, яку вони реалізують, протирічать з народившими їх мотивами. У результаті відбувається зсув мотива на ціль – зміна ієрархії та народження нових мотивів та нових видів діяльності. Дитина може своєчасно виконувати домашнє завдання спочатку для того, щоб піти гуляти. Але при систематичному отриманні позитивних відмиток за свою працю підвищується її “імідж” (престиж), вона починає старано готуватися за-для добрих відміток. Дія виконання уроків отримала новий мотив.