Психологічні характеристики групи(структура її психології).

• Виявляють групові: норми, погляди, взаємовідносини, прагнення, інтереси, цінності, настрої, традиції.

Взаємовідносини ( принципи): 1)поваги та субординації; 2)згуртованості; 3)гуманізму.

Прагнення групи - це цілі, задачі, потреби і мотиви, які є підгрунтям поведінки і сумісної діяльності групи.(Д/з – дати визначення поданих понять).

Функції прагнень: 1) ціннісно-нормативна, 2)організаційно-функціональна, 3)індивідуально-мотиваційна.

Групові погляди – це сукупність оціночних суджень членів групи щодо соціальних явищ та діяльності. Функції: 1)інформаційна, 2)впливу, 3)оцінки.

• Особистість у соціумі обумовлена взаємовідносинами діяльності та спілкування з іншими членами суспільства, включена у систему груп та групових відносин. Складність такої взаємодії вимагає від особистості досить цільної позиції до себе (“Я”-концепція), механізму привласнення соціального досвіду (соціалізація) та адекватних “програм” реагування на соціальні відносини (соціальні ролі, статус, позиція).

• “Я”-концепція – відносно стійка, сприймаєма суб’єктом як унікальна, система уявлень індивиду до себе. На її підгрунті людини будує свою взаємодію з іншими та ставлення до самого себе. Це цілісний (хоча інколи і суперечливий)образ власного Я. Він є настановою стосовно себе і має такі компоненти:

1. Когнитивний – образ своїх якостей, здібностей, зовнішньості, соціальної значущості (самосвідомість);

2. Емоційний – самоповага, самолюбство та інші;

3. Оціночно-вольовий – прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу до себе тощо.

• “Я”- концепція залежить від соціального досвіду, її складові: 1) реальне Я (уявлення про себе у теперішньому часі), 2) ідеальне Я (те, яким суб’єкт повинен бути, орієнтуючись на моральні норми), 3) динамічне Я (яким людина має намір стати) та інші Я особистості (суб-Я, фантастичне Я та інші).

Особистість і колектив. Стратометрічна концепція А.В.Петровського (діяльнісного опосередковання міжособистісних відносин концепція) виявляє таку закономірність: чим ближче за рівнем свого розвитку група наближується до колективу, тим більш кращі умови вона створює для прояву ліпших боків особистості и заторможує розвиток її гірших властивостей. Навпаки, чим далі група за розвитком від колективу та ближче до корпорації, тим більше можливостей для прояву у людини гірших властивостей (в першу чергу, за рахунок конкуренції, слабкої координації групи у міжособистісних стосунках, заохочення індивідуалістичного нахилу, змушення людей захищати власні інтереси).

• Спілкування – складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, що породжується потребами у спільній діяльності та включає у себе обмін інформацією, кристалізацію стратегій взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини. За посередництвом спілкування діяльність організується та розвивається.

• Г.М.Андрєєва виділяє у структурі спілкування три його боки: комунікацію, інтеракцію, перцепцію. Ці боки можуть сприйматися і як головні функції спілкування.

• Комунікація – це обмін інформацією людьми, що спілкуються.

• Інтеракція – організація взаємодії між індивідами, що спілкуються (передача дій).

• Перцепція – взаємосприйняття одне одного, взаєморозуміння людей.

• Отже узагальнене визначення (за Б.Д.Паригіним) спілкування таке: спілкування – це складний багатоплановий процес, який в один і той же час може бути процесом взаємодії індивідів, інформаційним процесом, відношенням людей одне до одного, процесом їх взаємовпливу один на одного, процесом співчування та взаємного розуміння один одного.

• Види спілкування:

1. За кількістю учасників: міжособистісне та групове;

2. За засобом: вербальне, невербальне. Вербальне – внутрішнє та зовнішнє (письмове та усне). Невербальне – кінетичне, пара-екстралінгвістичне, проксемічне, візуальне;

3. За умовами спілкування: офіційне та неофіційне;

4. За задачами: настановче та інформаційне.

• Функції спілкування:

1. Контактна – встановлення контакту як стан готовності людей до прийому та трансляції повідомлень.

2. Інформаційна – обмін повідомленнями, думками, рішеннями.

3. Спонукальна – стимуляція активності партнера за спілкуванням.

4. Координаційна – взаємне орієнтування та координація, узгодження дій людей у сумісній діяльності.

5. Розуміння – інформації та партнера (намірів, настанов тощо).

6. Амотивна – збудження у партнері потрібних емоційних переживань та зміна з його допомогою власних.

7. Встановлення відносин – фіксування людиною свого місця в системі соціальних відносин.

8. Функція впливу – вплив та зміна поведінки, настанов тощо партнера за спілкуванням.

• Спілкування як обмін інформацією.

• Спілкування як комунікація включає обмін, трансляцію та процес здобування нової інформації. Інформація у процесі спілкування не лише передається, але і формується, уточнюється, розвивається.

• Модель комунікативного процесу за Г.Лассуелом.

• Хто? (передає повідомлення) - комунікатор

• Що? (передається) - повідомлення (текст)

• Як? (виконується передача) - канал

• Кому? (спрямоване повідомлення) – аудиторія (адресат)

• З яким ефектом? - ефективність.

• Складові переконання: 1) комунікатор – переконливим вважається той, що сприймається як компетентний та надійний. Впевнений комунікатор завойовує довіру. Порушення комунікатором власних інтересів у процесі спілкування призводить до сприйняття його як щірого. Чим вище темп мови, тим більше шансів впевненити слухачив. 2) зміст повідомлення – добре аргументоване повідомлення більш вплине на інтелектуальну аудиторію, а емоційне – на емоційну. 3) канал комунікації – повідомлення виграє від повторення. 4) аудиторія – найбільш довірливі молоді люди.

• Спілкування як взаємодія (інтеракція).

• В психології є два полюси взаємодії: кооперація та конкуренція. Кооперація – це взаємодія, що сприяє організації сумісної діяльності та досягненню групової цілі. Конкуренція (конфлікт) – це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, поглядів та позицій суб’єктів взаємодії. Але слід сказати, що конфлікт має і свої позитивні боки.

• Форми організації сумісної діяльності за Л.І.Уманським:

1. Сумісна-індивідуальна діяльність (кожний учасник робить свою частку спільної праці незалежно від інших)

2. Сумісно-послідовна діяльність – конвейєр

3. Сумісно-взаємодіюча діяльність – одномоментна взаємодія кожного учасника з усіма іншими.

• Спілкування як взаєморозуміння. Взаєморозуміння у процесі спілкування має два боки: 1)розуміння мотивів, цілей, настанов партнерів; 2) приняття іншого, приняття його цілей, мотивів, настанов. У цьому випадку (2) розуміння дозволяє не лише узгодити дії, але й встановити особливого роду відносини (близкості), що мають вираження у почуттях дружби, симпатії, любові. Сприйняття людини людиною має свої специфічні процеси – ідентифікацію та рефлексію.

• Ідентифікація – уподоблення іншому (ставлення себе на місце іншого, намагання зрозуміти його внутрішній стан тощо). Близьким за значенням є механізм емпатії. Емпатія – це емоційне розуміння іншого (співчування).

• Рефлексія – усвідомлення індивідом того, як він сприймається партнером по спілкування. Це вже не просто знання іншого чи розуміння його, але і знання того, як цей інший розуміє тебе. В процесі сприйняття та розуміння іншого важливу роль відіграють настанови – ефект оріолу, ефект новини, ефект стереотипізації.

• Ефект оріолу – перше враження про людину “накладається” на усю іншу інформацію про суб’єкта (кумир). “Оріол” заважає бачити справжні риси людини.

• Ефект новини – більш нова інформація про людину сприймається як найбільш значуща.

• Всі ці ефекти є проявами більш значного явища – явища стереотипізації. Стереотип – це певний стійкий образ явища чи людини, яким користуються у спілкуванні як засобом “скорочення” процесу опізнавання.

• Соціальна перцепція–це процес сприйняття соціальних об’єктів(людей і соціальних груп)

• Особливості соціальної перцепції.

1. Активність суб’єкту соціальної перцепції. –Об’єкт і суб’єкт соціального сприйняття впливають один на одного, прагнуть трансформувати уявлення про себе у кращій бік.

2. Цілісність сприйняття – увага суб’єкта соціальної перцепції спрямована, передусім, на смислових та оціночних інтерпритаціях об’єкту сприйняття.

3. Мотивованість суб’єкту соціальної перцепції – сприйняття соціальних об’єктів характеризується злиттям пізнавальних інтересів суб’єкта з емоційними відносинами до сприймаємого, певною залежністю соціальної перецепції від мотиваційно-смислової орієнтації суб’єкта.

Міжособистісні відносини – це суб’єктивно відчуваємі взаємозв’язки між людьми, об’єктивно проявлені в характері та засобах взаємних впливів людей, які відбуваються у сумісній діяльності та спілкуванні. Це система настанов, орієнтацій, очикувань, стереотипів та інших диспозицій, через які люди сприймають та оцінюють одне одного.Ці диспозиції опосередковані змістом, цілями, цінностями та організацією сумісної діяльності та виступають основою формування соціально-психологічного клімату у колективі.