Формування особистості в діяльності та спілкуванні.

Активність особистості виявляється у формі поведінки та діяльності. За О.М.Лєонт’євим основою особистості є сукупність її суспільних за своєю природою відношень до світу, що реалізуються в розмаїтті діяльностей людини. Тільки завдяки діяльності особистість стає суб’єктом пізнання та перетворення об’єктивної дійсності. Однією з головних ознак розвитку особистості є її здатність до творчості, проуктивної діяльності, досягнення суспільно і особистісно значущих результатів. Саме діяльність є формуючою силою розвитку особистості. Так, дитина розпочинає свою діяльність з гри (дивись попередню тему), яка розвиває її і фізично і психічно. Поява нової провідної діяльності – навчання, знов змінює дитину, формуєнові вміння та навички, знання та світогляд особистості. Праця є слідуючим кроком в здобутті дорослою людиною місця в суспільстві, закінчення розбудови власного соціального організму – особистості, як свідомого та відповідального члена соціуму.

Але формування особистості неможливе без спілкування. – Мова є другою сигнальною системою людини і вся сукупність накопиченої людством інформації передається саме за допомогою мови. Тому процес спілкування є особливим видом діяльності людини.(Без нього колективна діяльність взагалі неможлива).

Важливим інститутом формування та розвитку особистості є соціолізація. Соціолізація – це засвоєння індивідом соціального досвіду людства та відтворення його у діяльності при залученні індивіду в соціальні відносини. Соціалізація має ряд факторів: 1) цілеспрямоване виховання; 2) навчання і соціальні впливи в діяльності та спілкуванні, пізнанні та творчості. Соціалізація – це процес, у якому індивід активно сприймає соціальний досвід, відносини, розвиває свою психіку та свідомість.

Проведні феномени соціалізації : засвоєння соціальних стереотипів поведінки, діючих соціальних норм, інтересів, традицій, ціннісних орієнтацій.

Головні інститути соціалізації : сім’я, дошкільні та шкільні заклади, інші заклади освіти, культури, неформальні об’єднання, трудові колективи.

Тема 6. Соціально-психологічні явища.

Питання: 1. Поняття про групи та колективи. 2. Рівні розвитку колективу. 3. Особистість та колектив. 4. Поняття спілкування .5. Види спілкування.

6. Міжособистісні відносини. Конфлікти та психологічна сумісність.

Група – дві чи більше осіб, які взаємодіють один з одним, впливають одне на одного та сприймають себе як “ми” (Д.Майєрс).Група – це стійка соціальна спільнота, яка обмежена у розмірах, включена у систему сумісної діяльності, має налагоджені відносини її членів, які регулюються спільними інтересами, цінностями, нормами.

Класифікація соціальних груп:

1. За розміром: великі, середні, малі, мікрогрупи.

2. За організованістю: організовані, неорганізовані (групи членства).

3. За соціальним статусом: формальні та неформальні.

4. За рівнем розвитку: слаборозвинені, високорозвинені, колективи.

5. За значенням: референтні, не референтні.

6. За безпосередністю взаємодії: реальні, умовні, первісні, вторинні.

Великі групи – це спільності людей, існуючи у масштабах країни, соціуму та засновані на соціальних зв’язках з необов’язковими особистими контактами. До них належать: нації, класи, релігіозні конфесії, партії та громадські об’єднання тощо.

Підприємства, територіальні та місцеві спільноти - це середні соціальні групи.

Малі групи – це групи, члени яких мають безпосередні контакти та ієрархізовані відносини.

Мікрогрупи – це групи, які виникають у середовищі малої групи і відрізняються особливо тісними відносинами між її членами.

Організовані групи – це групи зі стійкою внутрішньою організацією.

Формальні і неформальні групи : перші мають задану ззовні структуру, другі складають її самі. Формальна група функціонує у відповідності з встановленими, офіційно фіксуємими цілями, положеннями, інструкціями; неформальна складається на підгрунті особистих симпатій та антипатій.

Референтна група – це соціальна спільнота, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном і на норми, цінності і оцінки якої він орієнтується у своїй поведінці та самооцінці.

Колектив – група об’єднаних спільними цілями та задачами людей, яка досягла у процесі соціально цінної сумісної діяльності високого рівня розвитку.

У колективі формуються особливий тип міжособистісних відносин – висока згуртованість, як ціннісно-орієнтована єдність, колективне самовизначення, колективістська ідентифікація, висока референтність членів у відносинах, колективна відповідальність за дії та рішення (колектив має чітку ієрархію структури, ролей тощо).

Групові процеси у колективі мають багаторівневу стратометричну структуру, ядром якої є сумісна діяльність. Рівні цієї структури:

1. Відношення членів до змісту та цінностям колективної діяльності, що забезпечує згуртованість та ціннісно-орієнтовану єдність;

2. Міжособистісні відносини, опосередковані сумісною діяльністю (колективне самовизначення, колективна ідентифікація);

3. Міжособистісні відносини, опосередковані ціннісними орієнтаціями, не пов’язаними з діяльністю.

Види малих груп: умовні: вікові, статеві та інші;

Реальні: лабораторні, природні ( ф ормальні - неформальні,слабо – високорозвинені, диффузні, колективи, референтні – нереферентні).

Структура малої групи, її підструктури:

1. Композиційна – сукупність соціально-психологічних характеристик членів групи (кількісний та якісний склад групи, статус, позиції, соціальне погодження тощо);

2. Міжособистісних переваг (у виборі) (реальні міжособистісні зв’язки членів, симпатій та антипатій);

3. Комуникативна;

4. Функціональних відношень (взаємозалежності членів, їх ролі та функції).

Структура малої групи ( з позиції стратометричної концепції).

Шар В – безпосередні емоційні контакти; Шар Б – ціннісно-орієнтована єдність (ЦОЭ);

Шар А – “ядро” – сумісна групова діяльність та її цілі.