Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2 курс ФК, ЕП, УП Денне / Економіка підприємства Ден. 10 кр. ЕП.2010.doc
Скачиваний:
35
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
4.08 Mб
Скачать

Література

[2; 15, 20; 23; 24; 34]

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ IV.

СЕМІНАРСЬКЕ заняття5

Тема 16: Матеріально-технічне забезпечення і виробнича логістика

Мета заняття: закріпити, систематизувати і поглибити теоретичні знання студентів про:

  • сутність і значення матеріально-технічного забезпечення підприємства;

  • основні форми матеріально-технічного забезпечення;

  • сутність і значення запасів у формуванні матеріально-технічних планів;

  • методи розрахунку потреби в матеріально-технічних ресурсах.

План заняття

1.Економічне значення матеріально-технічного забезпечення підприємства.

Матеріальні ресурси.

2. Форми і системи матеріально-технічного забезпечення.

3. Основні показники і обчислення потреби в матеріалах.

4. Запаси, їх види і регулювання їх розмірів.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Вивчення цієї теми доцільно розпочати з поняття „матеріально-технічне забезпечення”.

Матеріальнотехнічне забезпеченняяк одна з галузей сфери товарного обігу, що виконує функції обігу засобів виробництва, виконує велику роль у підвищенні ефективності виробництва. Воно виступає в якості опосередкованого зв'язку між виробництвом та виробничим споживанням продукції виробничо-технічного призначення та його діяльність з розширенням масштабів виробництва непреривно зростає.

Основним завданням плану матеріально-технічного забезпечення є визначення оптимальної потреби підприємства в матеріальних ресурсах для здійснення виробничо-господарської і комерційної діяльності.

Забезпечуючи міжгалузеві зв'язки по поставках продукції, структури матеріально-технічного забезпечення сприяють скороченню часу виробництва, підвищенню його ефективності та якості продукції за рахунок ритмічного, своєчасного забезпечення підприємств, економічними партіями різних видів сировини, матеріалів та обладнання.

Вплив структур матеріально-технічного забезпечення на режим використання ресурсів в народному господарстві проявляється практично через усі сторони їх діяльності: розподіл продукції, координацію процесів виробництва та споживання, оптимальне розміщення замовлень у промисловості, організацію збуту продукції виробничо-технічного призначення та її рух від виробника до споживача.

Отже економічне значення матеріально-технічного забезпечення підприємства заключається в тому, щоб забезпечити:

  • безперебійне забезпечення підприємства необхідними засобами виробництва;

  • оптимізацію господарських зв'язків між підприємством та постачальником;

  • створення економічно обґрунтованих матеріальних запасів та маневрування матеріальними ресурсами;

  • застосовування прогресивних шляхів та засобів транспортування вантажів з метою прискорення та здешевлення процесу обміну;

  • раціональне і економічне використання засобів виробництва у виробництві;

  • зменшення витрат щодо матеріально-технічного забезпечення підприємства.

У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси: сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо. В процесі виробництва вони перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному поповненню. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним відповідно до витрат.

Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купити у посередників - оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіальне розміщуються неподалік від підприємств та організацій-споживачів. Нерегулярна або періодична ку­півля матеріально-технічних ресурсів, передусім із однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.

Між постачальником та споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін поставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору.

Ціна матеріальних ресурсів – одна із суттєвих умов договору. Вона зазначається в угоді або у специфікації, або в окремому протоколі, який є частиною угоди.Ціна в угоді може бути твердою (фіксованою) або змінною.

Розглядаючи друге питання семінару, зазначимо, що існують різні форми забезпечення споживачів матеріальними ресурсами: транзитна, складська, через гуртові бази, за прямими тривалими зв’язками.

Основними формами матеріально-технічного забезпечення підприємства є транзитна та складська.

Транзитна форма забезпечення вигідна у тих випадках, коли матеріал надходить до споживача у кількостях не менше транзитної норми відвантаження.

Складська форма постачання матеріальними ресурсами передбачає відпуск цих ресурсів споживачам із складів підприємств-постачальників. Ця форма постачання забезпечує підвищення мобільності матеріальних ресурсів.

Організаційно-складська форма забезпечення може здійснюватися різними шляхами, з яких найбільше значення має гуртова торгівля.

Гуртова торгівля збуту забезпечує мобільність матеріальних ресурсів і можливості маневрування ресурсами при забезпеченні ними багатьох споживачів продукцією різноманітної номенклатури.

Однією з прогресивних форм матеріально–технічного забезпечення підприємства різними видами ресурсів є система постачання точно в термін – система поставки матеріальних ресурсів до місця виробничого споживання у певній кількості та у потрібний час. Ця система постачання матеріальних ресурсів точно в термін у світовій практиці є однією із найсучасніших і найпопулярніших виробничих розробок.

При плануванні потреби в матеріально-технічних ресурсах для основного виробпицтва використовуються різні методи розрахунку. Найбільш загальними з цих методів є метод прямого розрахунку; методи, що ґрунтуються на обліку даних про рецетурний склад продукції, нормативних строках зносу, формулах хімічних реакцій. Методи визначення потреби в ресурсах – це способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, потрібних для здійснення виробничої та іншої діяльності підприємства. Основні дані для визначення потреби - це погоджені з попитом пропорції підприємства щодо вироб­ництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення.

Метод прямого розрахунку дозволяє одержати науково обґрунтовані дані про величину планових витрат матеріалів. Суть його полягає в тому, що розрахунки планової потреби матеріальних ресурсів проводяться шляхом множення норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи роботи у плановому періоді. Цей метод має багато різновидів залежно від норм, які використовуються (на де­таль, на виріб), а також від виробничої програми.

Розглядаючи четверте питання семінару, зазначимо, що складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів.

Запаси це матеріальні активи, які: утримуються для подальшого продажу; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції.

У господарській діяльності запаси поділяють на:

- сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання по­слуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

- незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакіичених технологічних процесів.

- готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року.

Створення та зберігання запасів потребують значних витрат, і щорічна їх сума перевищує чверть вартості самих запасів. Тому важливо керувати запасами, щоб зазначені витрати були мінімальними, і щоб забезпечувався той рівень обслуговування та задоволення запитів, який сприяє економічному розвитку підприємства.

Виробничі запаси це продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємствах, що вже вступила в сферу виробництва, але ще не використовується безпосередньо у виробничому процесі. Виробничі запаси розраховують в натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках.

На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий, технологічний, поточний (складський), резервний (страховий).

Поточний (складський) запас призначений для безперервного забезпечення ви­робництва в період між двома поставками матеріалів. Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умови сезонного ви­користання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.

Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року.

Підготовчий запас необхідний на час підготовки доставлених на підприємство матеріалів для виробничого споживання. Він створюється тоді, коли перед викорис­танням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розробки, правки тощо.

Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів постачань. Він потрібний на випадок можливої затримки надход­ження чергової партії матеріалів.

Управління запасами– це встановлення моментів подачі замовлень на закупку чи виробництво товарів для поповнення запасів, і прийняття рішень про кількість замовлень чи їх обсяг. Воно включає розробку норм запасів, їхнє планування, облік, аналіз, контроль за фактичним станом та оперативне регулювання. Центральне місце в системі управління запасами відводиться нормуванню.

Регулювання запасів може здійснюватися за системами "максимум-мінімум", "стандартних партій", "стандартних інтервалів" тощо.

Найбільш відома система –"максимум-мінімум", згідно з якою запаси поповнюють­ся до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточно­го запасу, якої вистачить для роботи, поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається точкою замовлення.