Література

[2, 19, 22, 24, 32, 24, 35, 36]

4. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

МОДУЛЬ І

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І

СЕМІНАРСЬКЕ заняття № 1

Тема 2: Основи підприємницької діяльності

Мета заняття: закріпити, систематизувати і поглибити теоретичні знання студентів про:

- сутність, мету та напрямки діяльності підприємства;

-законодавче забезпечення підприємництва в Україні;

- форми організації бізнесу;

- підприємницькі договори та структуру їх укладання;

- поняття й значення факторингу.

План заняття

1. Підприємницька діяльність як основна сучасна форма господарювання.

2. Принципи здійснення, форми, типи підприємницької діяльності.

3. Правове забезпечення підприємництва.

4. Підприємницькі договори (контракти, угоди). Структура договорів і порядок їх укладання. Типовий зміст, загальні й специфічні умови договору.

5. Факторинг

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Вивчення цієї теми, й першого питання зокрема, слід розпочати з поняття „підприємництво”.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб′єктами господарювання (підприємцями)з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи – підприємця або юридичної особи – підприємства (організації).

До основних функцій підприємницької діяльності належать: творча, ресурсна, організаційно-супровідна.

Важливо усвідомлювати, що підприємництво (бізнес) завжди має здійснюватися за науково обґрунтованими принципами, а саме:

1) вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

2) самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

3) вільного найму підприємцем працівників;

4) вільного розпоряджання прибутком (доходом), що залишається у підприємця після оплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

5) самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

Підприємництво як форма переважно ініціативної діяльності може започатковуватися й функціонувати у вигляді будь-яких її видів (виробничої та торговельної діяльності, посередництва, надання послуг тощо). Поряд з цим завжди виокремлюються індивідуальна й колективна форми підприємницької діяльності, тобто такі можливі види останньої, як: малий бізнес, спільне підприємництво (партнерство), корпоративне підприємництво.

Практика господарювання підтверджує можливість здійснення двох основних видів (типів) підприємницької діяльності – виробничої та посередницької. Виробнича підприємницька діяльність вважається визначальною, оскільки вона найбільше впливає на ефективність системи господарювання та якість суспільного життя. Загальну типологію виробничої та посередницької підприєм­ницької діяльності, тобто її розчленування на окремі структурні елементи та їх групування в певні блоки.

Підприємницька діяльність у сфері безпосереднього виробництва товарів має орієнтуватися на продукування й просування на ринок традиційних або інноваційних видів цих товарів.

Також при вивченні третього питання слід звернути увагу на класичну та інноваційну моделі підприємництва з альтернативним варіантом їхнього поєднання.

Слід зауважити, що правове забезпечення підприємницької діяльності гарантується насамперед наступними документами:

1. Господарський кодекс України;

2. Цивільний кодекс України;

3. Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.

Розгляд четвертого питання слід розпочати з поняття „договору”.

Договір – (контракт, угода) – це форма документального закріплення партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов’язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосередковує взаємини в процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.

У ринковій системі господарювання застосовуються два види договорів: установчий та підприємницький. Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї. Підприємницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій формі.

Також при вивченні цього питання слід звернути увагу на класифікацію підприємницьких договорів за сферами діяльності.

Взаємини між підприємцями, які оформлені договірними відносинами, характеризують партнерські зв'язки. Спонукальним мотивом встанов­лення партнерських зв'язків є реальний порядок дій для практич­ної реалізації бізнес-проекту. Форму партнерських зв'язків завжди пропонує один з бізнесменів-партнерів, а конкретна форма таких зв'язків залежить від специфічних особливостей даного бізнесу.

До найважливіших форм співробітництва (партнерських зв'язків) за окремими напрямами належать: виробнича кооперація, проектне фінансування, управління за контрактом, підрядне виробництво, спільне підприємництво, бартерні операції (бартер), зустрічна поставка (є різновидом бартеру), звичайна угода, форвардні угоди, угоди на передачу інформації, угоди про встановлення прямих зв’язків, угоди про експорт, угоди про реекспор, комерційний трансферт.

Важливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг, який у широкому розумінні цього терміна означає надання права на виробництво та (або) збут продукції (здійснення послуг), а також практичної допомоги в справі організації бізнесу. Франчайзинг як особлива форма господарювання полягає в такому: незалежна фірма (франчайзодавець), яка виробляє продукцію (надає послуги), передає право використовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзоотримувачу) в обмін на зобов'язання виготовляти або продавати продукцію цієї незалежної фірми (надавати такі самі послуги). За право господарювати від імені і під торговельною маркою франчайзодавця франчайзоотримувач виплачує певний зідсоток від свого доходу як матеріальну (грошову) винагороду.

Особливою формою співробітництва є факторинг, який відображає фінансово-економічні взаємовідносини між підприємцями і так званими фактор-фірмами (найчастіше банками), які за певну винагороду беруть на себе організацію одержання дебіторської заборгованості суб'єктам господарювання з боку інших фірм, або просто купують у них документи (рахунки-фактури), що дають право вимагати в боржників уплати боргу.