Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2 курс ФК, ЕП, УП Денне / Економіка підприємства Ден. 10 кр. ЕП.2010.doc
Скачиваний:
35
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
4.08 Mб
Скачать

Література

[20;22,24; 25; 28; 36]

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ V

Тема 18. Витрати на виробництво і реалізацію продукції

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення, узагальнення та систематизація знань про класифікацію витрат на виробництво за окремими ознаками та тенденції зміни структури поточних витрат; зміст і методику обчислення кошторису виробництва; калькулювання та його місце в економічних розрахунках; стратегічні напрямки регулювання поточних витрат на підприємствах України; державне регулювання ціноутворення.

План вивчення теми

  1. Поточні витрати на продукування виробів, їх класифікація та структура.

  2. Кошторис виробництва та механізм калькулювання.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчення цієї теми доцільно розпочати з розгляду поточних витрат як комплексного економічного показника та виявлення його ролі для підвищення ефективності діяльності підприємства, особливо в сучасних умовах господарювання. Для цього потрібно розглянути класифікацію витрат на виробництво за ознаками.

Склад витрат на виробництво продукції регулюється законодавчими нормами (Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств") та типовими галузевими положеннями

Слід розуміти те, що на основі витрат за економічними елементами складається кошторис виробництва. Далі слід показати роль та значення кошторису виробництва, методику його обчислення. При цьому треба засвоїти порядок розробки кошторису виробництва в залежності від стадії і форми прогнозування, наявності інформації, розміру підприємства. Необхідно з’ясувати способи обчислення собівартості товарної продукції:

- синтетичний;

- пофакторний.

Вивчаючи тему, особливу увагу слід приділити таким питанням, як економічна роль калькулювання, його види і методи, особливості калькулювання в одно-, багато продуктовому та сумісному (комплексному) виробництвах, специфіка обчислення собівартості продукції на етапах її розроблення та освоєння виробництва.

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання. При вивченні цього питання, в першу чергу, слід зрозуміти, що, незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції, калькулювання передбачає вирішення таких методичних питань:

- встановлення об’єкта калькулювання;

- вибір калькуляційних одиниць;

- визначення калькуляційних статей витрат;

- визначення методики обчислення калькуляційних одиниць.

Необхідно звернути увагу на те, що при калькулюванні прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з діючими нормами та цінами.

У системі управління витратами важливе місце посідає обчислення собівартості окремих виробів — калькулювання. Обчислюється собівартість виробів як планова, так і фактична. Калькулювання потрібне для обґрунтування ціни і цінової політики підприємства, визначення рентабельності виробів, оцінювання економічної ефективності технічних та організаційних рішень, аналізу роботи підприємства і його підрозділів тощо.

Калькулювання передбачає вирішення таких методичних питань:

    • установлення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць;

    • з'ясування виду калькуляції;

    • вибір методу калькулювання;

    • обґрунтування калькуляційних статей витрат і методики їх обчислення.

Вид калькуляції випливає із особливостей її формування. За видом калькуляції поділяють на проектно-кошторисні (на нові вироби, разові замовлення), планові, нормативні (для оперативного управління) та фактичні.

Під час вивчення теми особливу увагу слід звернути на вітчизняні та зарубіжні методи калькулювання за повними витратами, які характеризуються певними спільними рисами, не'зважаючи на те, що вони застосовувались у різних економічним умовах.

На непрямі витрати спочатку складається кошторис на певний період, після чого витрати розподіляються між різними виробами за встановленою методикою. Студенту слід засвоїти цю методику та вміти застосувати її на практичних заняттях.

На етапах розробки нової продукції частіше її собівартість обчислюється тільки як ймовірна прогнозована величина. При цьому використовуються такі методи прогнозованої оцінки (параметричні методи):

- метод питомих витрат;

- баловий метод;

- агрегатний метод;

  • кореляційний метод.

Перехід України до ринкової економіки вимагає вивчення зарубіжного досвіду обліку витрат і калькулювання з метою вдосконалення вітчизняних методів, які добре зарекомендували себе на практиці і зараз адаптуються до нових умов господарювання Те, що замість повної собівартості продукції П(С)БО 16 «Витрати» передбачено калькулювати виробничу собівартість продукції (тобто без урахування адміністративних і збутових витрат), і справляє відчутного впливу на сутність вітчизняних методів. Під калькулюванням собівартості продукції за повними витратами в даному разі треба розуміти те, що в собівартість включаються всі витрати виробництва без розподілу їх на змінні та постійні.

Під час вивчення теми особливу увагу слід звернути на вітчизняні та зарубіжні методи калькулювання за повними витратами, які характеризуються певними спільними рисами, не' зважаючи на те, що вони застосовувались у різних економічним умовах. Вибір методу залежить від особливостей виробництва, призначення калькуляцій, традицій підприємств тощо.

За повнотою охоплення витрат розрізняють методи калькулювання: за повними витратами та за неповними витратами.

Треба мати на увазі, що обґрунтування ціни на продукцію завжди базується на повній собівартості.

Вибір калькуляційних статей витрат і методів їх обчислення: на одиницю продукції залежить від конкретних умов виробництва і передусім від широти номенклатури продукції і специфіки технологічних процесів.

В однопродуктовому виробництві калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. При цьому враховуються два можливих варіанти однопродуктового виробництва:

  • увесь продукт однорідний, однієї споживчої якості та складності виготовлення (цегла, вугілля тощо);

  • продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк і т. п.).

У першому випадку калькулювання здійснюється за методом прямого розподілу (поділом) витрат.

У другому випадку, тобто коли продукт має різні властивості чи рівні якості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтам»; еквівалентності.

Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування. Поширенішим є багатопродуктове виробництво, коли од­ночасно або в одному розрахунковому періоді виготовляються різні вироби. У такому разі собівартість окремих виробів обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють прямі та непрямі витрати.

Прямі планові витрати безпосередньо обчислюються на одиницю продукції за простим алгоритмом на основі норм витрат ресурсів і цін (тарифів). Фактичні калькуляції складаються згідно з чинним на підприємстві методом обліку. Залежно від конкретних умов виробництва щодо об'єктів формування витрат застосовуються метод обліку та калькулювання за замовленнями та попроцесний метод. Для обчислення і поділу витрат широко вживаються методи «стандарт-кост» і «директ-кост».

Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві – розподіл непрямих витрат. Це стосується передусім загальновиробничих витрат, що охоплюють витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування і на організацію та управління виробництвом, оскільки згідно з вимогами чинних положень (стандартів) бухгалтерського обліку собівартість продукції з 2000 р. в Україні визначається за виробничою собівартістю.

У практиці поширеним є метод розподілу загальновиробничих витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників.

За високих вимог до точності калькулювання, особливо у машиномістких галузях, розподіл загальновиробничих витрат можна здійснювати окремо за їх частинами, тобто витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування розподіляти за однією базою (наприклад, за собівартістю машино-години роботи конкретного устаткування), решту витрат — за іншою базою (трудо- або машиномісткістю виробів). Але це істотно ускладнює калькулювання і підвищує його трудомісткість.

Окрема проблема калькулювання – визначення собівартості виробів у сукупному (комплексному) виробництві. Специфікою такого виробництва є те, що з однієї і тієї ж сировини в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів (хімічна промисловість, нафтопереробка, виробництво кольорових металів із поліметалевих руд тощо). За цих умов точне визначення собівартості окремих виробів є неможливим, оскільки немає відповідної бази для об'єктивного розподілу сукупних витрат.

Тут найпростішим видається досить поширений метод розподілу сукупних спільних витрат пропорційно обсягу продукції в цінах продажу.

Дуже важливе прогнозне визначення собівартості виробів на етапах розроблення їх та освоєння виробництва.

До параметричних методів обчислення собівартості продукції нале­жать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний.

Вивчений матеріал дозволяє зрозуміти, яким чином можна зробити зниження поточних витрат.

Тести

/. Основним об'єктом калькулювання на виробничому підприємстві є:

а) внутрішні транспортні послуги;

б) ремонтні роботи;

в) продукція, що виготовляється для продажу на ринку;

г) інструмент власного виробництва;

д) контролінгові операції.

2. У разі визначення собівартості продукції за виробничими витратами операційний прибуток обчислюється як різниця між: доходом від продажу і:

а) собівартістю виготовленої продукції;

б) собівартістю виготовленої продукції та адміністративними витратами;

в) собівартістю виготовленої продукції та витратами на збут;

г) собівартістю реалізованої продукції та витратами на збут;

д) собівартістю реалізованої продукції, адміністративними витратами і витратами на збут.

3. В однопродуктовому виробництві з коротким виробничим циклом собівартість одиниці продукції визначається:

а) діленням усіх витрат за певний період на обсяг виробництва продукції за цей же період;

б) безпосереднім обчисленням прямих витрат і розподілом за певною базою непрямих витрат;

в) розподілом усіх витрат пропорційно кількості машино-годин;

г) розподілом усіх витрат пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників;

д) розподілом усіх витрат пропорційно цінам продажу продуктів.

4. Розподіл загальновиробничих витрат пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників за умов різного рівня механізації робіт призводить до:

а) заниження собівартості трудомістких виробів;

б) завищення собівартості трудомістких виробів;

в) точного розподілу зазначених витрат;

г) завищення собівартості машиномістких виробів;

д) заниження собівартості машиномістких виробів.

5.У сумісному (комплексному) виробництві внаслідок виконання одного технологічного процесу одержують два кінцевих продукти: один рідина, другий газ. Спільні витрати на виготовлення цих продуктів можна розподілити між: ними пропорційно:

а) обсягу продукції в натуральному вимірі;

б) обсягу продукції в цінах продажу;

в) обсягу продукції в нормо-годинах;

г) зарплаті основних робітників;

д) матеріальним витратам.

6. Найобтрунтованішим методом обчислення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування на одиницю продукції у багатопродуктовому виробництві є їх розподіл пропорційно:

а) основній зарплаті виробничих робітників;

б) прямим витратам;

в) кошторисним ставкам витрат на одну машино-годину;

г) трудомісткості продукції;

д) прямим матеріальним витратам.

7. У разі визначення собівартості одиниці продукції в однопродуктовому виробництві загальновиробничі витрати обчислюються:

а) пропорційно основній зарплаті виробничих робітників;

б) за кошторисними ставками на одну машино-годину;

в) пропорційно прямим матеріальним витратам;

г) шляхом ділення їх кошторису на кількість виробів;

д) пропорційно трудомісткості продукції.

8. У період освоєння виробництва нових складних виробів їх собівартість:

а) знижується рівномірно (лінійно) в міру зростання кількості виробів від початку їх освоєння;

б) знижується на ту саму відносну величину за подвоєння кількості виробів від початку їх освоєння;

в) рівномірно підвищується;

г) залишається незмінною;

д) не має певної закономірності динаміки.

9. Попроцесний метод визначення фактичної собівартості продукції застосовується у виробництві:

а) індивідуальному;

б) одностадійному;

в) багатостадійному;

г) потоковому;

д) непотоковому.

10. Метод визначення фактичної собівартості продукції за замовленням застосовується у виробництві:

а) масовому;

б) серійному;

в) індивідуальному;

г) потоковому;

д) сукупному (комплексному).

11. Агрегатний метод – передбачає, що:

а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів;

б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість;

в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу ;

г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів;

д) правильними є всі попередні відповіді.

12. Баловий метод – передбачає, що:

а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів;

б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість;

в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу ;

г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів;

д) правильними є всі попередні відповіді.

13. Кореляційний метод – передбачає, що:

а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів;

б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість;

в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу ;

г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів;

д) правильними є всі попередні відповіді.

14. Метод питомих витрат – передбачає, що:

а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин –агрегатів;

б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість;

в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу ;

г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів;

д) правильними є всі попередні відповіді.