3. Воєнно-політичні події 1650-1653 рр. Турецький протекторат і молдовські плани

Після поразок влітку 1649 р. Річ Посполита продовжувала ви­ношувати плани поновлення військових дій проти України. Повер­нувшись із татарського полону, М. Потоцький очолив ту частину польської шляхти, яка прагнула розв'язати «українське питання» си­ловими засобами.

В оточенні Б. Хмельницького не було чіткої програми подаль­ших дій. Одна частина старшини схилялася до компромісу із поля­ками, прагнучи автономії у складі Речі Посполитої, інша висловлю­валася за продовження війни до повної перемоги. У різних місцевос­тях продовжувалися сутички між шляхтою і козацькими та селянсь­кими загонами. Становище ускладнилося після спроби Речі Поспо­литої укласти військовий союз проти України з молдовським госпо­дарем Васале Лупу лом. Восени 1650 р. відбувся перший похід укра­їнської армії на чолі з Данилом Нечаєм у Молдову. Внаслідок похо­ду, після розгрому козаками війська В. Лупула і здобуття столиці Молдови Ясс, молдовський господар змушений був укласти союз­ний договір з Гетьманщиною. Ним було встановлено військово-політичний союз обох країн. За тогочасною традицією він мав скрі­питися шлюбом між сином Б. Хмельницького Тимошем та донькою В. Лупула Розандою.

У цей складний час Б. Хмельницький проводить перші державні реформи: зміни територіально-адміністративного устрою, заснуван­ня органів старшинського уряду (військової ради, ради генеральної старшини, полкової, сотенної та міської адміністрації, козацького судочинства), організацію фінансової та податкової системи, які у сукупності творили нову модель національної держави.

У 1650 р. турецький уряд внаслідок тривалих двосторонніх пе­реговорів запропонував Б. Хмельницькому прийняти протекторат над Україною, що мала стати васальною державою Османської ім­перії, як Молдова, Волощина, Трансільванія і Кримське ханство. На думку деяких українських істориків (М. Грушевський, О. Оглоблин та ін.) на початку 1651 р. Б. Хмельницький, незважаючи на опозицію частини української шляхти (А. Кисіль) і вищого духовенства (С. Косів) прийняв пропозицію султана Мехмеда IV і визнав турець­кий протекторат. Проте плани створення антипольської коаліції у складі України, Туреччини, Кримського ханства, Молдови, Волощи­ни та Трансільванії не були реалізовані.

Значну перешкоду в здійсненні майбутніх планів гетьмана ста­новили бойові дії, які поновили поляки у 1651 р. Особливо жорстокі бої з ними розпочалися на Поділлі, де діяли шляхетські загони під проводом гетьмана М. Калиновського. В ніч з 9 на 10.02. один із цих загонів напав на містечко Красне, під час оборони якого загинув полковник Д. Нечай. На початку березня полковнику І. Богуну біля Вінниці вдалося стримати польський наступ і, завдавши кількох ударів, змусити польські війська втікати спочатку до Бара, а потім -до Кам'янця.

У середині червня 1651 р. українська армія і польське військо зійшлися поблизу м. Берестечка (тепер містечко Горохівського ра­йону Волинської області), де й відбулася протягом 18(28)-30.06.(10.07). 1651 р. величезна битва. Польська армія налічувала 150 тис. вояків, у тому числі 20 тис іноземних найманців. У війську Б.Хмельницького було близько 100тис. козаків і 50тис. татар. У боях 18-20(28-30) червня козаки успішно атакували польські війсь­ка, які втратили 7 тис. осіб вбитими. Однак згодом, в умовах туману, татарські загони, очолювані кримським ханом Іслам-Ґіреєм III, не витримавши артилерійського вогню і натиску найманців, втекли з поля бою, захопивши в полон Б. Хмельницького, який намагався їх затримати. Обов'язки наказного гетьмана в цій ситуації виконував миргородський полковник Матвій Гладкий. Залишившись без пол­ководця і будучи оточеною ворогом, українська армія протягом де­сяти днів під керівництвом полковників Ф. Джалалія, М. Гладкого, І. Богуна та інших героїчно відбивала всі атаки поляків. Під коман­дуванням наказного гетьмана І. Богуна через непрохідні болота і р. Пляшівку з возів, хомутів, сідел і одягу було збудовано три перепра­ви. В ніч на 30.06(10.07) козацькі полки, ведучи ар'єргардні бої, зу­міли вирватись з оточення. Однак, через паніку, яка вибухнула голо­вно серед селян-повстанців втрати козацького війська були великі -загинуло близько 30 тис. козаків, втрачено 28 зі 115 гармат. Та все ж остаточно розгромити козаків ворогові не вдалося. Особливо відзна­чився у Берестецькій битві вінницький полковник Іван Богун. У ході цієї битви, будучи обраним наказним гетьманом, зумів організувати оборону козацького табору, а пізніше вивести залишки української армії з оточення. Повстанське військо відступило на Київщину, де почало готуватися до нових битв. Уманський полковник Йосип Глух (Глухий) зі своїм полком наздогнав під Синіми Водами кримських татар, які покинули поле битви під Берестечком і грабували Україну, та розбив один з їхніх загонів.

Через зраду Іслам-Ґірея III та захоплення татарами в полон ге­тьмана Б. Хмельницького козацьке військо опинилося у важкому становищі. Керівництво армією взяв на себе полковник І. Богун. Пі­сля поразки козаків під Берестечком, найімовірніше від хвороби, помирає головний ворог Б. Хмельницького Ярема Вишневецький (його прибічники вважали, що він був отруєний). Проти шляхетсь­кого війська розгортається народний повстанський рух.

У серпні 1651 р. українська армія, зазнавши під час боїв значних втрат, під тиском польського і литовського війська змушена відійти в район Білої Церкви. У таких умовах гетьман погодився розпочати переговори з королівським урядом, які завершилися укладенням Бі­лоцерківського мирного договору 18(28).09.1651 р. За умовами договору, більш як удвічі скорочувався козацький реєстр (до 20 тис. козаків), утричі зменшувалася підвладна йому територія - козаць­кою територією визнавалось лише Київське воєводство. У Брацлав-ське і Чернігівське воєводства поверталась польська адміністрація, а магнатам і шляхті повертались їхні маєтки. Суттєво обмежувалися зовнішньополітичні функції гетьмана. Гетьман зобов'язувався розі­рвати союз із Кримським ханством і позбавлявся права дипломатич­них зносин з іноземними державами. Б. Хмельницький залишався гетьманом, але після його смерті король отримував право признача­ти і звільняти гетьманів.

Проти умов Білоцерківського мирного договору 1651 р. сфор­мувалася старшинська опозиція полковників Й. Глуха, М. Гладкого, Л. Мозири, А. Хмелецького. Вона не визнавала умов угоди і пере­шкоджала вступу польських військ на Правобережну Україну. В свою чергу, польський сейм не затвердив Білоцерківського миру, і у 1652р. Польща знову розпочала бойові дії. У квітні Б.Хмельни­цький оголосив про початок нового походу. А в травні 1652 р. умови Білоцерківської угоди були ним анульовані.

Цього разу загрозу з боку Литви прикривала армія під команду­ванням полковника С. Пободайла (Подобайла), головні сили зосе­редились у районі Чигирина. Звідси Б. Хмельницький спрямував ча­стину війська на чолі з Тимошем Хмельницьким у Молдову, щоб змусити Васіле Лупула виконати союзницькі зобов'язання. Польсь­кий уряд, щоб не допустити воєнного союзу України з Молдовою, вислав проти війська Т.Хмельницького 20-тисячний загін (12тис. кінноти, 8 тис. жовнірів) та ЗО тис. озброєних слуг під командуван­ням польного гетьмана М. Калиновського.

22-23.05. біля г. Батіг поблизу м. Ладижина на Брацлавщині (тепер Вінницька обл.) відбулася генеральна битва, в якій козацьке військо вщент розгромило польські хоругви. Несподіваним ударом 22.05.(1.06) козацькі полки атакували польське військо і змусили во­рога відступити в табір. Оточивши польський табір, вранці 23.05(2.06) у кількох місцях прорвали ворожу оборону. Бій у таборі точився цілий день і завершився повним розгромом польської армії. В цій битві полягло майже все польське військо та німецькі найман­ці, бл. 8 тис. жовнірів. Загинув і сам гетьман М. Калиновський. Українські війська зайняли територію України до р. Случ. У Батізь-кій битві особливо яскраво проявився талант Б. Хмельницького як видатного полководця, який прийшов на допомогу гетьманичу Г.Хмельницькому. Сучасники, оцінюючи цю блискучу перемогу української армії, порівнювали битву під Батогом з розгромом рим­лян карфагенським полковником Ганнібалом під Каннами (216 рік до н. е.).

Молдовський похід завершився шлюбом Тимоша Хмельницько­го з Розандою (Роксаною) Лупул (бл. 1630-1686), який укладено 31 серпня 1652 р. Союз України з Молдовою викликав занепокоєння у трансільванського князя Юрія II Ракоці і волоського господаря М. Бесараба, які, об'єднавшись із загонами претендента на молдов­ський престол канцлера (логофета) Стефана Георгіцу, розпочали війну проти В. Лупула. У квітні 1653 р. об'єднані сили противників

B. Лупула захопили Ясси і посадили на молдовський престол

C. Георгіцу. На допомогу В. Лупулу прийшла українська армія начолі з Т. Хмельницьким, яка 21-22.04(1-2.05). 1653 р. розгромила за-гони С. Георгіцу під Яссами.

Однак у Молдові Т. Хмельницькому протистояла могутня анти­українська коаліція. Намагаючись закріпити успіх, Т. Хмельницький розпочав наступ на Волощину, проте 17.05. зазнав поразки у битві під Фінтою і змушений відступити. Намагаючись допомогти своєму тестеві В. Лупулу, загони якого було оточено об'єднаними волосько-польськими силами у Сучавській фортеці (тепер Румунія), Тиміш на чолі 9-тисячного козацького загону 10.08. прорвався до міста. 2(12).09.1653 р. під час захисту фортеці Т. Хмельницького було сме­ртельно поранено. Після смерті Тимоша сучавський гарнізон під ке­рівництвом колишнього полковника І. Федоренка продовжував обо­рону фортеці й змусив противника 9(19).09. підписати почесні умо­ви перемир'я, за яким козаки в повному озброєнні вийшли із Сучави і забрали з собою тіло гетьманича Тимоша. 22 жовтня скорботний кортеж прибув до Чигирина. 27(за іншими даними - 30). 12.1653 р. Тимоша поховали у церкві в Суботові. Таким чином, козацьке війсь­ко було вимушене відступити з Молдови.

Протягом 1653 р. тривали бойові дії на Брацлавщині, де козаки під проводом І. Богуна розгромили під Монастирищем загони С. Чарнецького. Наприкінці серпня 1653 р. польська армія під ко­мандуванням короля Яна II Казимира вирушила в Україну і зосере­дилась під м. Жванцем над Дністром поблизу Кам'янця (село Кам'янець-Подільського району Хмельницької обл.). Назустріч польським частинам виступила українська армія, до якої наприкінці вересня приєднались татарські загони на чолі з ханом Іслам-Ґіреєм III. У запеклих боях козацькі загони завдали ряд поразок польським частинам і оточили королівське військо. Облога тривала понад два місяці. В польському таборі почався голод, спалахнули епідемії. Над польською армією нависла загроза неминучої катастрофи. Але й цього разу польські війська від повного знищення врятували татари. Кримський хан Іслам-Ґірей III, підкуплений польським королем Яном II Казимиром, уклав з Польщею сепаратну угоду.

За цих обставин Б. Хмельницький був змушений піти на пере­мир'я. За умовами перемир'я, Білоцерківський мирний договір 1651 р. скасовувався, а відносини між Україною і Польщею регулю­вались знову на основі Зборівського договору 1649 р. Польський ко­роль зобов'язався сплатити кримському ханові контрибуцію у роз­мірі 100 тис. злотих і на підставі таємного договору дозволив протя­гом 40 днів грабувати населення і брати ясир на Волині. За зраду та-^таР під Жванцем їх покарав І. Богун, наздогнавши обтяжене награ­бованою здобиччю татарське військо, і завдав йому цілковитого роз­грому.