Лекція 9. Київська Русь наприкінці X - у першій половині XI ст.

Початок правління Володимира Великого. Реформи Володимира. Міжусобна боротьба між синами Володимира Великого. Утвердження Ярослава у Києві. Внутрішня і зовнішня політика. «Руська правда». Політичний устрій. Соціальна структура населення Київської Русі. Суспільно-економічний розвиток. Розвиток писемності та освіти. Духовна культура.

1. Початок правління Володимира Великого. Реформи Володимира

Після смерті Святослава, який не залишив заповіту, між його синами Ярополком, Олегом та Володимиром розгорілась міжусобна боротьба. Двоє братів загинули, «і став Володимир княжити в Києві одноосібно», - вказав літописець. Правив Володимир Руссю довго -з 980 р. до 1015 р.

За часів правління Володимира, якого у билинах називають Красним Сонечком, а пізніше історики - Великим, завершився три­валий процес формування території Київської Русі. Для цього йому не раз доводилося використовувати збройні сили. Спершу (981 р.) Володимир повернув до складу Русі західні руські землі хо­рватів і дулібів, Перемишль і Червенські городи. У наступні роки була відновлена влада Києва над княжіннями радимичів і в'ятичів.

Київська Русь за Володимира перетворилася на найбільшу євро­пейську державу. її кордони простягалися від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного й Азовського морів.

Володимир провів державну реформу щодо управління земель. Вождів і князів племінних княжінь він замінив своїми синами.

Володимир послав своїх синів, а їх було аж 12, до різних міст Київської Русі. «Повість минулих літ» повідомляє: «Посадив Више-слава в Новгороді, Ізяслава в Полоцьку, Святополка в Турові, а Яро­слава в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава в Древлянській землі, Всеволода у Володимирі (Волинському), Мстислава в Тмутаракані».

Таким чином, було остаточно зламано могутність місцевої пле­мінної верхівки. З тих пір - кінця 80-х років X ст. - Київська Русь стає об'єднаною державою. Великому князеві Київському підпоряд­ковувались намісники (сини і старші дружинники), котрі сиділи в найбільших містах держави, збирали данину, управляли й чинили суд від його імені. їм служили урядовці у волостях. Проте ця рефор­ма змінила лише форму управління землями. Самі ж межі земель (колишні племінні княжіння) залишались незмінними, що продов­жувало живити місцевий сепаратизм.

Володимир Великий з метою розширення кордонів своєї держа­ви та їх зміцнення здійснював військові походи проти сусідніх пле­мен і народів. У 983 р. він воював на західних рубежах своєї держа­ви з литовським племенем ятвягів. У 985 р. здійснив похід на Волгу проти болгар.

Для захисту південних земель Київської Русі від войовничих пе­ченігів Володимир наказав збудувати цілу систему укріплень вздовж рік Трубіж, Сула, Стугна та ін. Печеніги майже кожного року здійс­нювали наскоки на переяславські та південні київські землі, часом доходили до Києва. Вони грабували міста і поселення, вбивали і за­бирали в полон чоловіків, жінок і дітей, знищували господарство.

Князь особливо дбав про відносини Київської держави з інозем­ними державами та зміцнення її міжнародного авторитету. Володи­мир розвивав політичні, економічні та культурні зв'язки з Візантією, Польщею, Угорщиною, Чехією, західноєвропейськими країнами. З цією метою допомагав візантійському імператору Василю II Болга-робійцю придушити бунтівних феодалів у Малій Азії. За цю допо­могу Володимиру була обіцяна в дружини сестра імператора, прин­цеса Ганна. У 989 році Володимир завоював Херсонес-Корсунь у Криму.

Наприкінці його життя сини Святополк і Ярослав почали вияв­ляти непослух до батька. Готуючись до боротьби з Ярославом, Во­лодимир 15 липня 1015 р. раптово помер. Його поховали в Десяти­нній церкві.

Діяльність Володимира Святославича сприяла розвитку Київсь­кої держави, зміцненню її міжнародного авторитету. Церква каноні­зувала князя Володимира як святого.

Завданням зовнішньої і внутрішньої політики Володимира слу­жив один із найважливіших його заходів - проголошення християн­ства державною релігією Київської Русі.

На початку свого правління Володимир, маючи намір зміцнити державу, вирішив провести релігійну реформу. Він зібрав та об'єднав в одному святилищі верховні божества окремих племен. «Поставив ідолів на горбі над двором теремним: Перуна де­рев'яного, а голова його срібна, а вус золотий, і Хорса, Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош», - пише Нестор-літописець.

Однак язичництво з його багатобожжям не могло служити об'єднавчій політиці київського князя. Служителі язичницького культу (волхви, відуни) суперничали з князівською владою. Язични­цтво роз'єднувало не лише східнослов'янські племена, а й протиста­вляло на релігійному ґрунті Русь та інші держави. Адже Візантія та ряд сусідніх слов'янських країн, з якими Русь підтримувала тісні відносини (Болгарія, Чехія, Польща) були вже християнськими

Офіційне запровадження християнства на Русі Володимиром Великим у 988-989рр. було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов 'янських земель. Так, візантійські джерела по­відомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аско-льдом у 860-х рр. Християнкою була баба Володимира - Ольга. Се­ред дружинників його діда Ігоря також були християни.

Політичні відносини, що склалися наприкінці 80-х років IX ст. між Візантією і Руссю, прискорили введення тут християнства. Ві­зантійський імператор звернувся до Володимира за військовою до­помогою, щоб придушити збройний заколот в імперії. Володимир погодився за умови, що імператор віддасть йому за жінку свою сест­ру Ганну. Посвоячення з імператорською династією було в той час надзвичайно почесним. Візантійський уряд висунув зустрічну вимо­гу: царівна вийде заміж лише за християнина.

У 988 р. Володимир і його дружинники охрестились. Літописець повідомляє, що сталося це в захопленому Володимиром Корсуні (Херсонесі). Тут же відбулись заручини з візантійською царівною.

Згодом Володимир охрестив киян у р. Дніпрі. Літопис подає це таким чином: «І коли [Володимир] прибув, повелів він поскидати кумирів, тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узво­зу] на ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями. І це [діяли йому] не яко древу, що відчуває, а на знеславлення бі­са»...

І коли ото волокли його по ручаю до Дніпра, оплакували його невірні люди, бо іще не прийняли вони були хрещення. І, приволік­ши його, вкинули його в Дніпро. І приставив Володимир [до нього людей], сказавши: «Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки пороги пройде. Тоді облиште його». І вони вчинили звелене. Коли пустили [його] і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні зовуть Перунова рінь». (Рінь -берег річки, покритий галькою).

Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з'явиться хто завтра на ріці - багатий, чи убо­гий, чи старець, чи раб, - то мені той противником буде». І, це почу­вши, люди з радістю йшли, радуючись, і говорили: «Якби се не доб­ре було, князь і бояри сього б не прийняли». А назавтра вийшов Во­лодимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійш­лося людей без ліку, і влізли вони у воду, і стояли - ті до шиї, а дру­гі - до грудей. Діти ж [не відходили] од берега, а інші немовлят дер­жали. Дорослі ж бродили [у воді], а попи, стоячи, молитви творили».

Варто зазначити, що хрещення Володимиром Русі не було од-номоментним актом. Літописні матеріали та археологічні джерела свідчать, що служителі язичницької релігії, а також фігури й інші зображення давньослов'янських божеств існували в різних місцях до XIII ст. Однак християнство поступово входило у свідомість і побут наших предків, витісняючи або поєднуючи в собі дохристиянські язичницькі вірування (згадайте Зелені свята - Трійцю, свято Івана Купала, колядки, віру в лісовиків, домовиків, мавок, русалок тощо).

Запровадження християнства відіграло величезну роль у пода­льшій історичній долі українського народу. Будучи на перехресті між християнським Заходом та мусульманським Сходом, Київська Русь остаточно зв'язала себе з Європою. Християнство ввело Русь у коло європейських держав, а правлячу київську династію-у середо­вище християнських королівських родин.

Християнська церква, яка мала на той час вже майже тисячоліт­ню історію, принесла на Русь свою систему внутрішнього устрою

(церковну ієрархію), що вплинула на формування феодальної і дер­жавної ієрархії Русі.

Християнство знищило язичницьке племінне багатобожжя, сприяло політичному і культурному об'єднанню східнослов'янських племен, а, отже, і формуванню українського етносу. Із християнс­твом у Київську Русь прийшли грамота, мистецтво книжкової справи (виготовлення пергаменту і паперу, переписування і оздоб­лення книг), церковний хоровий спів, розвинулися архітектура, кам 'яне будівництво, художні ремесла мозаїки і вироблення скла, фрески, іконопису тощо.

Церковне богослужіння вимагало значної кількості грамотних людей, тому починають з'являтися школи, а монастирі стають центрами ученості та літописання. Там створюють, поряд із кня­зівськими, перші бібліотеки. Християнська мораль вплинула на фо­рмування руського писаного права, пом'якшуючи кару за злочини, проповідуючи смирення і покірність.

У той же час утвердження християнства на Русі у його східному, православно-візантійському варіанті зумовило майбутнє протисто­яння і конфлікти між православними українцями та їх західними су-сідами-католиками: поляками і литвинами.