Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
История книга 1.doc
Скачиваний:
259
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
5.76 Mб
Скачать

5. Митрополит Петро Могила та його культурно-освітня діяльність

Визначний український церковний і культурний діяч XVII ст., київський православний митрополит Петро Симеонович Могила (1596 або 1597 - 1647) був сином господаря Волощини і Молдовсь­кого князівства і рідним дядьком князя Яреми Вишневецького.

Навчався у Львівській братській школі, на теологічному факуль- . теті у Паризькому університеті (Сорбоні). У складі польського коро­лівського війська брав участь у Цецорській (1620) і Хотинській (1621) битвах. У 1627 р. обраний архімандритом Києво-Печерської лаври, а з 1633 р. - митрополитом Київським. Відстоював права Української Православної церкви (на київських соборах 1628 і 1629 рр.) і у 1632 р. домігся від короля Владислава IV Вази її легалі­зації в Україні.

Також митрополит проявив себе як діяч поєднання українських церков (як і його сучасник уніатський митрополит В. Рутський). У 1628-1629 рр. П. Могила виступив одним з авторів проекту про ство­рення українсько-білоруського патріархату, поєднаного з Римом. Од­нак цей проект не зустрів підтримки ні серед українського суспільства (в першу чергу Запорожжя), ні зі сторони Риму та Польщі.

Іншим напрямком діяльності П. Могили був культурно-просвітницький. Могила створив гурток вчених і культурних діячів, т. зв. Могилянський Атенеум (С. Косов, А. Калнофойський, Т. Земка, І. Козловський-Трофимович та ін.), який під його керівни­цтвом здійснив реформу церковного життя та опрацював проект «Православного ісповідання віри» - першого православного катехі­зису, який прийняв Собор православних церков у Києві у 1640 р. і в Яссах у 1641 р. та остаточно затверджений усіма східними Патріар­хами в 1643 р.

У 1631 р. П. Могила (ще як архімандрит Києво-Печерського мо­настиря) відкрив Лаврську школу, яка у 1632 р. була об'єднана з Ки­ївською братською школою і в 1633 р. отримала назву Києво-Могилянська Колегія (з 1701 - Києво-Могилянська Академія). Мит­рополит був почесним покровителем закладу.

Крім того, П. Могила реставрував Софійський собор і будинки Києво-Печерського монастиря, а у 1635 р. дав доручення розкопати, зруйновану татаро-монголами Десятинну церкву. У 1640 р. за допо­могою Могили було засновано першу румунську школу - Слов'яно-Греко-Латинську Академію в Яссах, якою керував колишній ректор

Києво-Могилянської Колегії С. Почаський. Сприяв письменникам 4 художникам. Відкрив друкарні в Румунії і в Молдові. Помер у Києві,а похований у Києво-Печерській лаврі.

По собі залишив низку богословських, полемічних творів і про­повідей. За ініціативою і активною участю П. Могили групою київ­ських письменників був написаний один з кращих творів української полемічної літератури XVII ст. трактат «Літос альбо Камінь...» (1644). Написаний польською мовою, вийшов під псевдонімом Єв-севій Пимен (мабуть, автором книги був сам Могила).

6. Ужгородська церковна унія 1646 р.

Унійні процеси відбувалися й на Закарпатті, яке на той час пе­ребувало у складі Австрійської імперії Габсбурґів. Прихильники це­рковної унії Закарпаття знайшли сприяння Віденського уряду. У 1646 р. проголошена Ужгородська унія на більшій частині Закарпат­тя, у 1699 р. - Трансільванська унія в Семигороді.

Ужгородською унією, укладеною 24.04.1646 р. в замковій кап­лиці Другешів у м. Ужгороді, 63 православних священики проголо­сили визнання католицької віри перед римо-католицьким єпископом Юрієм Якушичем. Так відбулося об'єднання православної церкви Закарпаття з католицькою. Ще у 1642 р. перехід на католицьке віро­визнання проголосив єпископ Мукачівський і Марамороський Ва­силь Тарасович.

Завдяки підтримці римо-католицької церкви, імператора та маг­натів унія у Закарпатті швидко поширилась. Акт Ужгородської унії 14.05.1648 р. підтвердив примас Угорщини Ю. Ліппай, а восени - си­нод Угорського єпископату у Тирнаві. В загальних рисах положення Ужгородської унії відповідали артикулам Берестейської унії 1596 р.

Після прийняття Ужгородської унії православним закарпатсь­ким духовенством, воно юридично уже не підпорядковувалося Київ­ському митрополитові. Наступником єпископа В. Тарасовича став Артелій Петро Петрович. Завдяки тривалій діяльності греко-католицької церкви у Закарпатті вдалося не допустити мадяризації українського населення, зберегти його мову, звичаї та обряди, наці­ональну самобутність.

У Галичині та на Закарпатті, де греко-католицька церква отри­мала офіційний статус, вона з часом стала церквою, яка відстоювала національні права українців.