2. Похід Олега на Київ у світлі сучасної історичної науки

Традиційно часом утворення єдиної східнослов'янської держави Русь, або Руська земля, яку історики згодом назвали Київська Русь, вважається 882-й рік. У цьому році новгородський правитель нор­манського походження Олег організував похід на Київ, убив Аско-льда і захопив владу. Київ став столицею об'єднаного князівства-«матір'ю городам руським», тобто метрополією. Ця подія, акценто­вана у російській, а згодом радянській історіографії, волею держав­них правителів набула значення дати утворення Давньоруської (Ро­сійської) держави. Проте не лише археологічні матеріали, але й по­відомлення тієї ж «Повісті минулих літ» суперечать такому спроще­ному трактуванню.

В одному з перших датованих повідомлень автор «Повісті» під 859-мроком записує, що східнослов'янські землі були поділені на сфери впливу між варягами і хозарами: «Варяги, приходячи із за­мор 'я, брали данину з чуді, з словен, і з мері, і з весі, і з кривичів. А хозари брали з полян, і з сіверян, і з в'ятичів». Цей поділ східно­слов'янського світу не викликає сумнівів. Більшість сучасних дослі­дників визнають достовірним існування у IX ст. ранньодержавних утворень, що виникли навколо Новгорода і Ладоги на півночі, і Києва - на півдні східнослов 'янських земель. Проте, якщо українські істо­рики роблять наголос на існуванні ранньодержавного політичного утворення полян - Русі з центром у Києві, а Кия вважають родона­чальником полянської князівської династії, що припинила своє існу­вання з убивством Аскольда, то російські історики доводять існу­вання етнічної спільноти русь і протодержавного утворення Русь із столицею в Ладозі десь із VII ст. Проголошення в Росії у 2003 році Ладоги містом 1250-річної історії та надання йому статусу першої столиці «Руської протодержави», на думку київського дослідника В. Рички, остаточно освятило в російській історіографічній і полі­тичній думці уявлення про першість «Русі Рюрика».

Традиційно вважалось, що економічним стрижнем і передумо­вою об'єднання Північної і Південної Русі було прокладення у IX ст. відомого шляху «із варяг у греки». Зараз ця точка зору піддається критиці як деякими російськими, так і вітчизняними істориками. Уже згадуваний український дослідник Київської Русі В. Ричка стверджує, що Дніпровська водна магістраль поєднала Київ і Новго­род в одну цивілізаційну лінію плину історичного процесу лише в уяві староруських книжників, які заклали підвалини ідеї «єдиної Ру­сі», яка насправді розвивалася в ІХ-ХІ століттях у межах двох, по суті незалежних і малопов'язаних центрів - Києва на півдні й Нов­города на півночі. Вони обидва, без перебільшення, були визначни­ми центрами давньоруської державності й обидва стали символом початку «загальноруської історії» та, водночас, її відповідних націо­нальних - російської та української - версій. Цю ж тезу обстоює су­часний російський історик А. Нікітін. Від моменту появи в тексті «Повісті» шлях «із варяг у греки», - пише він, - почав відігравати важливу роль в історіографії, ставши основою ідеї «єдиної Русі», що насправді розвивалася протягом ІХ-ХІ століть у межах двох окре­мих і, ймовірно, малопоєднуваних один із одним центрів - Києва на півдні та Новгорода на півночі.

Як бачимо, хрестоматійне положення про час утворення єдиної держави - Київської Русі у 882 р. - доповнюється нині іншими вер­сіями.

Опис подальших подій князювання Олега (882-912) у Києві сві­дчить, що дійсно утворення держави - Київської Русі - не було од-номоментним актом.

Під час свого правління у Києві Олег «почав городи ставити і встановив данину словенам, і кривичам, і мерям». Тобто він створю­вав опорні пункти центральної влади у племінних князівствах і ви­значав порядок стягнення данини на підвладних Києву землях.

Літописець описує послідовне розширення влади Києва на землі сусідніх племінних княжінь: «У рік 6391 (883). Почав Олег воювати древлян і підкорив їх, збираючи з них данину по чорній куниці». На­ступного року були приєднані сіверяни. «У рік 6393 (885) послав Олег до радимичів, питаючи: «Кому ви данину даєте?» Вони ж ска­зали: «Хозарам». І мовив їм Олег: «Не давайте хозарам, а мені да­вайте». І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали. І володів Олег деревлянами, полянами, сіверянами, радимичами, а з уличами і тиверцями мав рать». Олег підкорив і північні не­слов'янські племена - чудь і меря.

Підпорядкування Києву сусідніх княжінь дало йому можливість не лише збирати данину з нових земель, а й залучати їх війська для спільних походів.

Найбільший військовий похід здійснений Олегом у 907р. на Віза-нтію. Нестор розповідає, що «пішов Олег на Греків, Ігоря зоставив­ши в Києві. Узяв же він множество варягів і словен, і чуді, і криви­чів, і мері, і полян, і сіверян, і деревлян, і радимичів, і хорватів, і ду-лібів, і тиверців, котрі є пособниками». З переліку названих племен ми можемо судити про сферу впливу київського князя на 907 рік.

Далі літописець повідомляє: «Із цими усіма вирушив Олег на конях і в кораблях, і було кораблів числом дві тисячі». І прибув він до Цесарограда (Константинополя), греки ж замкнули морську бух­ту, а місто зачинили. «І попустошив він довкола города і вчинив убивство багатьох греків. І палат багато вони розбили, і церкви по­палили». Візантійські правителі змушені були укласти з Олегом ви­гідний для Русі мирний договір. Візантійці заплатили велику конт­рибуцію і надали особливі пільги руським купцям і послам. Зокрема, греки зобов'язувались протягом шести місяців постачати руських купців харчами і забезпечувати їх вітрилами та іншим корабельним спорядженням.

У 911 р., можливо, в результаті другого походу був укладений договір, що доповнював попередній. Князь Олег узяв з візантійсько­го імператора велику контрибуцію - 48 тисяч гривень золота. Дого­вір з Візантією складався з 15 статей. За ними передбачалося вста­новлення дружніх зв'язків між обома державами та безмитна торгів­ля русичів із Візантією. Олеговим купцям дозволялося жити в пе­редмісті Константинополя протягом 6 місяців і виходити до міста без зброї групами не більше 50 чоловік. Русичі отримали право слу­жити в імператорському війську. За цим договором був визначений порядок викупу полонених.

Сприятливі умови для торгівлі в Константинополі (Царгороді, Цесарограді) приносили користь не лише купцям, але й князівсько-дружинній верхівці, яка збагачувалась, продаючи у Візантію здобуту в підлеглих данину.

Іншим важливим напрямом зовнішньополітичної діяльності Ки­ївської держави в кінці IX - на початку X ст. був південно-східний. Арабські автори вказують, що Русь здійснила кілька походів у землі Арабського халіфату на узбережжі Каспійського моря (територія нинішнього Азербайджану). Вважають, що під час одного з походів на Каспій і загинув Олег.