1. Трипільська культура

Остаточна перемога відтворювальної економіки на землях Укра­їни, як вважає дослідниця давньої історії К. Бунятян, припадає на енеоліт (V - IV тис. до н. е.), коли люди почали освоювати виплав­ку та обробіток деяких металів - міді і золота. Найяскравішою архе­ологічною культурою епохи енеоліту на Україні була трипільська. Зародилася вона, очевидно, на основі давнішньої культури Балкано-Дунайського регіону. Трипільська культура поєднала в собі традиції перших землеробських племен Близького Сходу та Південної Євро­пи. Вперше вона була виявлена археологом Вікентієм Хвойкою на­прикінці XIX ст. біля с. Трипілля, що на Київщині. Звідси походить її назва. До сьогодні знайдено понад тисячу пам'яток трипільської культури. На території України трипільці розселилися у 4 тис. до н. е. Поселення трипільців були поширені на величезній території: від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середнього Над-дніпров'я і Надчорномор'я сучасної Правобережної України. Насе­лення на території трипільської культури становило близько 1 млн. осіб.

Сучасні вчені одностайні у висновку про значні міграції насе­лення на територію України та їхню визначальну роль у формуванні місцевих археологічних культур лісостепової зони. Так, Д. Телегін вважає, що саме прийшлі племена відіграли вирішальну роль у ви­никненні культур, які характеризуються появою і розвитком земле­робства і скотарства, більш досконалою керамікою. До таких куль­тур, сформованих внаслідок міграційних потоків з Балкан, він відно­сить і трипільську культуру, носіїв якої вважає прафракійцями.

Провідними галузями господарства трипільців були орне земле­робство й скотарство. Трипільці мали не тільки орні поля, але й го­роди та садки. Основними культурами були: пшениця, ячмінь, про­со, бобові, льон. Трипільці, що жили в межиріччі Дністра та Пруту, у своїх садах вирощували груші, яблука, абрикоси, вишні, виноград.

Землю вони обробляли кістяними і роговими мотиками, пізніше використовували рало із застосуванням тяглової сили. На середньо­му етапі трипільці перейшли до обробітку великих площ, застосо­вуючи при цьому перелогову систему. Збирали врожай серпами з кремінним лезом. Про високий рівень землеробства у трипільців свідчать великі посудини та ями для зберігання зерна, зернотерки тощо.

Крім землеробства, трипільці займалися і скотарством. Вони ро­зводили велику рогату худобу, свиней, овець та кіз, пізніше коней. Як тяглову силу використовували волів, а на пізньому етапі - коней.

На всіх етапах свого розвитку трипільці займались мисливством і рибальством. Полювали вони на благородного оленя, тура, кабана, козулю, ведмедя, лисицю. У Дністрі та інших річках ловили рибу. У лісах того часу було багато ягід, дикого меду та фруктів. Улітку це значно збагачувало їжу трипільців.

З розвитком господарства удосконалюються знаряддя праці. Це приводить до розширення домашніх промислів трипільців. Значне місце відводилося обробці шкур тварин, виготовленню взуття, одя­гу, прядінню та ткацтву.

Трипільські майстри виготовляли різноманітні знаряддя з кре­меню (ножі, серпи, сокири, вістря стріл і списів). Були знаряддя праці з кісток і рогу: мотики, проколки, шила, голки і т. д. У ряді ра­йонів мешкання трипільців виявлені копальні для добування креме­ню та спеціальні майданчики на поселеннях, де працювали майстри. Пізніше трипільці освоїли холодне і гаряче кування і зварювання мі­ді. Мідних знарядь знаходять археологи менше, ніж кремінних ї кіс­тяних. Найпоширеніші з них: мідні шила, рибальські гачки, кинджа­ли та сокири.

Високого технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. Випалювали посуд у спеціальних гончарних печах. Виготовляли посуд трьох видів: кухонний, делікатний столовий і культовий. Його розписували чорною, червоною і білою мінераль­ними фарбами. В основі фрагмента були спіралі, геометричні фігу­ри, зображення тварин і людей.

Трипільські селища розташовувались на високих місцях побли­зу річок. Це були родові або племінні поселення. У середньому вони нараховували від 10 до 100 і більше жител та господарських споруд. Житла розміщували кількома рядами або колами навколо ьоликого майдану. Ці майдани, очевидно, використовувались як колективні загони для худоби, а можливо, мали релігійне, культове значення. Від майдану в різні боки розходились вулиці. Житла були в основ­ному наземними. Стіни будувалися з дерев'яних кир;*асів-плетінців, які потім обмазувалися глиною. Дуже складно споруджувалася під­лога: на низ клали дерев'яний поміст, а зверху глиняні обпалені ва­льки, які потім замазували глиною. Дах був двосхилий, покритий солом'яними або очеретяними снопами. Такі житла мали невеликі округлі вікна. Будинки були одно-, дво- і трикімнатні. Обов'язково в кожній кімнаті був вівтар-жертовник, піч-лежанка. Археологи ви­явили величезні поселення трипільців, де було більше як 2000 таких жител. Вони мали квартальну забудову, це були перші протоміста України.

Дослідники вважають, що організація суспільного життя трипі­льців була досить складна. Основу суспільного буття становили ро­дові традиції. Рід складався з сімей, а роди об'єднувались у племена. Шлюби між членами одного роду були заборонені. Тому в поселен­нях проживали вихідці з сусідніх родів. У повсякденному житті пе­реважаючою була роль чоловіка. Жінка відіграє велику роль у ве­денні домашнього господарства. Трипільське суспільство, можливо, було об'єднанням племінних союзів, а гігантські поселення (першо-міста) - їх столицями. Із виявлених речей вчені намагаються реконс­труювати світогляд та вірування трипільської культурно-історичної спільності людей.

Трипільці, очевидно, мали розвинені релігійні уявлення. У кож­ному будинку були святилища - хрестоподібні глиняні підвищення та фігурки людей. Вони вірили в потойбічне життя, в існування різ­них богів і духів-покровителів. Богиня родючості була головною. Були боги Сонця, воскреслої рослинності. У релігійцих уявленнях трипільців бик символізує сонце і чоловічу силу, змій - охоронця дому тощо. Існувала віра у священну силу вогню, через те був по­ширений звичай спалювати померлих. Також виник інший звичай -поховання проводилося під долівкою жител. Це мало захистити сім'ю від злих сил і допомогти продовженню роду. Через кожні 50-70 років трипільці будували житло в іншому місці, а старе спалюва­ли. Цей звичай вчені пов'язують із якимись невідомими нам релігій­ними віруваннями.

Про розвиток мистецтва у трипільців говорять археологічні зна­хідки у вигляді глиняних фігурок людей і тварин та розписаного різ­ним орнаментом керамічного посуду. Значного поширення набув культ матері. На місцях давніх поселень археологи знаходять фігур­ки - «трипільські мадонни», на яких зображено зрілу жінку з підкре­слено вираженими статевими ознаками. Такі вироби спочатку при­крашалися заглибленими лініями, пізніше фарбами. Особливо виді­лялися зачіска, прикраси, деталі одягу. Дуже рідко знаходять виго­товлені фігурки чоловіків.

Існує гіпотеза, що трипільці належали до середземноморської раси. Це були невисокі вузьколиці люди з тонкими рисами обличчя, горбоносі, зі скошеним назад лобом.

Археологи вважають, що трипільська культура була провідною серед енеолітичних племен Східної Європи. її розквіт наочно де­монструє переваги відтворювальної економіки - зростання комфор­тності побуту, вивільнення часу для ритуальної та мистецької діяль­ності. Це культурне піднесення було тривалим (IV - III тис до н. е.), але завершилося кризою. Землеробство трипільців було екстенсив­ним і за постійного приросту населення вимагало освоєння все но­вих і нових земель. Коли їх стало не вистачати, трипільці почали освоювати поліську та степову смуги. Не винайшовши способів по­новлення родючості землі (а саме це, а не природні властивості ґру­нту, є запорукою інтенсивного продуктивного землеробства), трипі­льці почали віддавати перевагу скотарству, що змінило їхній спосіб життя й ціннісні орієнтири і, зрештою, призвело до деградації їхньої культури.

Трипільська культура - визначне явище в історії України. Тож не дивно, що її носії викликають інтерес не лише у професійних іс­ториків, археологів, антропологів, але й серед широких кіл громад­ськості. Трипільську тематику нерідко використовують і деякі полі­тики, щоб наголосити на давності і самобутності українського наро­ду. Нерідко у публікаціях журналістів або гуманітаріїв-неісториків натрапляємо на перебільшення ролі і значення трипільської культу­ри не лише в історії України, а й у розвитку світової цивілізації. Чи­таємо, що трипільці-українці були не лише першими землеробами, а й винайшли письмена, створили державу тощо. Можемо зустріти висловлювання про Трипільську державу, «яка у часи свого апогею була єдиною в історії людства всесвітньою імперією, опанувавши обидві півкулі Землі». З цього приводу авторка однієї із книг багато­томного видання «Україна крізь віки» Олена Русина зауважила: «Фахівці-археологи втомилися пояснювати невігласам, що трипіль­ці, чиєю прабатьківщиною була Мала Азія, не були ані українцями, ані праслов'янами, ані навіть індоєвропейцями. Так само не були вони ані громадянами легендарної Аратти (держави, яку спеціалісти локалізують десь на узвишшях Південного Ірану), ані, нарешті, най­давнішими землеробами в Європі й, тим більше, у світі».

Не останню роль у занепаді трипільської культури відіграли мі­граційні процеси. У III тис. до н. е. починається переселення різних племен на територію України. Настає край спокійному життю міс­цевих хліборобів-трипільців. Спочатку примандрували землеробсь­ко-скотарські племена із Середнього Подунав'я, а пізніше племена з Північної Європи. Вони розселились у верхів'ях Прип'яті, Західного Бугу і Дністра. Незабаром, знову з північного заходу, на територію України прийшла друга хвиля переселенців, споріднених із попере­дніми. Цей войовничий і рухливий народ зайняв Волинь і Поділля, проник у Карпати і на Буковину. Прикметною ознакою культури прибульців був посуд особливої кулястої форми, через що вона і на­зивається культурою кулястих амфор, а також спосіб поховання по­мерлих у гробницях із кам'яних плит. Поява цих племен у самому «серці» трипільської культури - на Поділлі та Подністров'ї - спри­чинила війни між ними і трипільцями. Із південного сходу прийшли носії середньостогівської і ямної культур, що витіснили трипільців із Дніпро-Дунайського межиріччя. У результаті цього трипільці були поглинуті прибульцями.