Лекція 4. Польсько-Литовське зближення і утворення Речі Посполитої

Становище західноукраїнських земель під владою Польського королівства. Причини польсько-литовського зближення у XIV ст. Кревська унія. Городельська унія та її значення для України. Зовнішньополітичне становище Литви у середині XVI ст. Люблінська унія. Наслідки утворення Речі Посполитої для українських земель.

1. Становище західноукраїнських земель під владою Польського королівства

Починаючи з 40-х років XIV ст., західноукраїнські землі були об'єктом експансіоністської політики Польщі і Угорщини, яким протистояв литовсько-руський князь Любарт-Дмитро. В кінці 1380-х років після походу на Галицьку Русь Ядвиґи і Яґелла (1387) ці землі остаточно увійшли до складу Польського королівства під назвою Королівства Русі (назва, надана ще Казимиром III). У 1434 р. відбу­лася інкорпорація цих земель до складу Польщі. Галичина втратила свій автономний статус. З українських земель у складі Королівства Польського утворено три воєводства: Руське (центр - Львів), Белзь-ке і Подільське (Кам'янець). У них у середині - кінці XV ст. скасо­вано давньоруське право, судочинство, а боярство зрівняно в правах з польською шляхтою.

Соціально-економічне життя краю характеризувалося не лише розвитком сільського господарства, міст та ремесел, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, але й закріпаченням селянства, яке завершилося У 1505 р. Це викликало цілу низку селянських повстань, найбільше з яких відбулося під керівництвом Мухи та Борулі (1490-1492). Вже у першій половині XV ст. на.Прикарпатті та Гуцульщині розгорнувся соціальний розбійницький рух опришків.

Міграція поляків, євреїв, вірмен привела до зростання чисельно­сті нових міст і містечок, у XVI ст. тільки на Тернопільщині їх налі­чувалося близько 40: Бережани, Борки, Буданів, Гусятин, Залісці, Микулинці, Язловець тощо. У XVI ст. суттєво почастішали татарські набіги. У 1540 р. з метою оборони від татар, руський воєвода Ян Амор Тарновський (1488 - 1561) засновує фортецю Тарнополь (Тер­нопіль), яка поступово витісняла провідну роль Теребовлі і ставала головним містом Галицького Поділля. Більшість міст належала польським магнатам, частина з них здобувала самоврядування на основі магдебурзького права (в тому числі, в першій половині XVI ст., Чортків, Бережани, Тернопіль. Всього таких міст на території теперішньої Тернопільщини було 19).

В містах розвивалися ремесла, торгівля. Ряд міст отримували привілеї, в т. ч. право проведення ярмарок (Бучач, Золотий Потік, Кременець, Почаїв, Теребовля, Тарнополь, Чортків, Язловець та ін.). Здійснювалася й міжнародна торгівля з Волощиною, Грецією, Мол­довою, Московщиною, Семигородом, Туреччиною, Угорщиною. Особливістю розвитку міст у Галичині було те, що вони ставали^ба-гатонаціональними за складом свого населення. Крім корінних ру-синів-українців, у містах проживало чимало німців, вірмен, поляків, євреїв тощо. Якщо спочатку чисельну перевагу мали німці, то з ча­сом її поступово здобували поляки.

Щоб зрозуміти особливості становища західноукраїнських зе­мель під владою Польщі, треба глянути на систему влади, яка поча­ла складатися в Польському королівстві у XV ст. Незважаючи на те, що в XV ст. польські королі займали трони Чехії та Угорщини, вони прагнули здобути опору серед шляхти, а тому продовжували надава­ти їй все більше привілеїв. У 1454 р. Казимир IV змушений видати Нешавський привілей, який фактично ставив короля у залежність від шляхти.

У XV ст. у Польщі склалась станово-представницька монархія, головними рисами якої були загальні і земельні сейми (з'їзди) шля­хти як станові представницькі органи. Пйотркувський привілей Яна Ольбрахта (1496) надав завершального вигляду польській монархії, її основою був сейм, що складався з сенату (магнати і королівська адміністрація) і палати послів (посланці шляхетських сеймиків у воєводствах). У 1505 p. король Олександр Казимирович запровадив звід законів - Радомську конституцію (Nihil No vi - з лат. «нічого но­вого»), яка ще більше обмежувала владу короля на користь магнатів і забороняла йому запроваджувати будь-які зміни у державі без зго­ди сейму.

Станова демократія ставала підґрунтям для поширення анархії і свавілля різних шляхетських угрупувань, які вели між собою боро­тьбу за владу. Спроби зміцнити владу короля, до яких вдались Сиґі-змунд І Старий (1506-1548) і особливо його дружина Бона Сфорца, наштовхнулись на збройний оиір-«рокош» шляхти.

Привілейований статус шляхти мав своєю зворотною стороною зростання залежності селян. Особливо ця тенденція поширилась із зростанням числа фільваркових господарств у Польщі, Литві, Украї­ні та Білорусі. У зв'язку з розвитком внутрішнього і особливо зов­нішнього ринку (мануфактурне виробництво західноєвропейських країн потребувало сільськогосподарської сировини) у феодалів ви­никла потреба організації власного господарства з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської продукції. Са­ме в Галичині у XV ст. вперше на українських землях з'явилися фі­льварки (з польськ. folwark, від нім. vorwerk - хутір, ферма). Філь­варок ставав багатогалузевим панським господарством, яке ґрунту­валося на дармовій праці кріпосних селян. На українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, фільварко­ва система господарювання почала запроваджуватися із сер. XVI ст., оскільки новосформований шляхетський стан прагнув економічної стабільності господарства в умовах постійного перебування шлях­тичів у військових походах.

Таким чином, загальноєвропейські економічні зрушення, пов'язані із розвитком товарно-грошових відносин, викликали на українських землях Польської корони складання фільварково-панщинної системи господарства, заснованої на великому земель­ному володінні і панщинній селянській праці. Ця система зміцнила економічні і політичні позиції шляхти, посилила позаекономічну за­лежність та політичне безправ'я селянства.

Такий політичний і економічний статус шляхти в Польському королівстві не міг не привабити молодий шляхетський стан Велико­го князівства Литовського. В прагненні до здобуття привілейованого становища в суспільстві литовсько-руська шляхта прагнула все тіс­нішого об'єднання Великого князівства Литовського з Польським королівством.