3. Сармати на території України

УIII ст. до н. е. в Північне Причорномор 'я почали проникати зі сходу (з Волги) іраномовні сарматські племена. Вважається, що са­рмати дуже близькі до скіфів за своїм походженням і способом життя. Вони розгромили скіфів і шість століть панували в степах Північного Причорномор 'я.

У Геродота знаходимо легенду, згідно якої сармати ведуть свій рід від шлюбів скіфів із амазонками. Назва сарматів походить від іранського слова «саоромант» - «оперезаний мечем». Сарматів часто згадують у своїх творах античні автори. Вони підкреслюють, що це був народ воїнів-кіннотників, добре озброєних і хоробрих. Сармати відзначалися своєю агресивністю і войовничістю.

Грецькі легенди про амазонок опиралися на знайомство греків із життям сарматів, у яких жінки відігравали особливу роль у суспіль­стві. Вони чудово вміли їздити верхи на коні, добре володіли зброєю і постійно брали участь разом з чоловіками у військових походах. А легенди говорять про те, що жодна сарматська дівчина не виходила заміж, доки не вбила хоч одного ворога.

У військовій справі сармати відрізнялися від скіфів. Римський історик Тацит писав: «Коли вони з'являються кінними загонами, ні­який інший стрій їм не може чинити опору». У бою вони використо­вували аркани набагато довші, ніж скіфи, сучасники відзначали їхнє добре володіння мечами та списами.

Сарматські племена були кочовими, тому вони постійно шукали нових територій і нових пасовищ, просуваючись на захід. З кінця II ст. до н. е. сарматські племена масово заселяють територію Пів­нічного Причорномор 'я. А після того, як сармати завоювали Скіфію, вони стають могутньою політичною силою в степах Північного Причорномор'я. У І ст. до н. е. сармати вдираються у межі Римської імперії. Грецькі міста-колонії Причорномор'я вимушені були плати­ти величезну данину сарматам. На території України сармати займа­ли степи між Доном і Дніпром і часто проникали аж до Південного Бугу та Дунаю.

Основним заняттям сарматів було скотарство, полювання, риба­льство. Вони розводили стада великої рогатої худоби, отари овець, табуни коней, полювали на степових звірів і птахів, ловили рибу в річках і озерах. Через кочовий спосіб життя жили сармати у шатрах, які напинали на дво- або чотириколісні вози. Основним одягом були довгі просторі штани, шкіряні камізельки, чобітки з м'якої шкіри та шапки. Археологічні знахідки підтверджують, що жінки часто вдя­галися як чоловіки.

У сарматів були розвинуті ремесла: ковальська справа, прядіння і ткацтво, обробка шкіри і пошиття з неї одягу та взуття, виготов­лення кераміки, зброї, прикрас, бронзоливарна справа.

Велика частина сарматів жила осіло'. Вони оселилися на рівни­нах і в долинах річок - Дону, Дніпра, Дунаю. Основним заняттям цих племен було землеробство.

Залишилося багато свідчень, що сармати займалися торгівлею. Вони мали тісні економічні й культурні зв'язки з античними містами Північного Причорномор'я. З найдальших країв сармати привозили китайський шовк, кавказький кришталь, напівкоштовне каміння з Ірану та Індії. Усе це збагачувало племінну знать у сарматському су­спільстві.

У політичному відношенні сармати становили слабо пов 'язаний союз споріднених і в той же час ворогуючих між собою племен (язи-ги, роксолани, алани та ін.). Кожне з цих племен боролося за пану­вання над іншими. Сармати змогли створити свою державу - Сарма-тію, яка була нетривким об'єднанням. Вважають, що за своїм харак­тером вона була рабовласницькою. Найбільшого розквіту сарматсь­ке суспільство досягло в І ст. н. е.

Між сарматами та рільничим населенням Нижнього Подніп­ров'я існував культурний і економічний взаємозв'язок. Про зв'язки і вплив сарматів на давньослов'янське населення свідчать знахідки сарматських речей у слов'янських могильниках. Ці зв'язки були не міцні і не особливо товариські, але частина сарматів згодом увійшла в слов'янське середовище.

Відомо, що у III ст. н. е. сармати були у спілці з готами, які при­йшли в Причорномор'я з берегів Балтики. Кінець пануванню сарма­тів на південних землях України поклали гуни.