- •Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка
- •Isbn 978-966-308-198-4
- •Передмова
- •Лекція 1. Вступ
- •1. Предмет історії, функції
- •2. Структура історичних знань, періодизація
- •Періодизація історії
- •1) Первісна доба (від появи людини на Землі до V ст. Н. Е.);
- •Лекція 2. Найдавніші люди на території України
- •1. Типи періодизації давньої історії
- •2. Розселення первісних людей на території України, їх заняття і побут
- •3. Суспільна організація давніх людей
- •1. Трипільська культура
- •2. Індоєвропейці й Україна
- •Лекція 4. Кіммерійці, скіфи, сармати. Античні колони на півдні України
- •1. Територія розселення кіммерійців, їх заняття, побут, суспільна організація.
- •2. Скіфи, їх місце в історії античного світу
- •3. Сармати на території України
- •4. Грецькі колонії Північного Причорномор'я: розташування, суспільно-економічний розвиток, політична організація
- •1. Проблема виникнення слов'ян та їх прабатьківщини
- •Лекція 6. Слов'яни у першій половині першого тисячоліття нашої ери
- •1. Велике переселення народів і слов'яни
- •2. Венеди, анти, склавини
- •1. Розселення східнослов'янських племен та племінних союзів
- •2. Суспільний розвиток східних слов'ян. Процеси державотворення
- •3. Матеріальна і духовна культура
- •4. Сусіди східних слов'ян: хозари і нормани.
- •5. Князювання Аскольда і Діра
- •Лекція 8. Утворення Київської Русі
- •1 Деякі ключові проблеми Київської Русі в історіографії
- •2. Похід Олега на Київ у світлі сучасної історичної науки
- •3. Перші Рюриковичі на київському престолі
- •4. Державний та суспільний устрій Київської Русі у іх-х ст. Господарська діяльність
- •Лекція 9. Київська Русь наприкінці X - у першій половині XI ст.
- •1. Початок правління Володимира Великого. Реформи Володимира
- •2. Міжусобна боротьба між синами Володимира Великого. Утвердження Ярослава у Києві.
- •3. Внутрішня і зовнішня політика. «Руська Правда»
- •4. Політичний устрій
- •5. Соціальна структура населення Київської Русі
- •6. Суспільно-економічний розвиток
- •7. Розвиток писемності та освіти. Духовна культура
- •Лекція 10. Київська Русь у другій половині XI -першій половині XIII ст.
- •1. Київська держава за Ярославичів
- •2. Любецький з 7зд князів
- •3. Володимир Мономах і Мстислав Володимирович
- •4. Міжусобна боротьба. Причини феодальної роздробленості Київської Русі
- •Лекція 11. Політичний і соціально-економічний розвиток руських князівств другої третини XII - першої половини XIII ст.
- •1. Київське і Переяславське князівства: політичне становище, суспільно-економічний розвиток
- •2. Політичний і соціально-економічний розвиток Чернігово-Сіверського князівства
- •3. Волинське князівство. Підкарпатські землі. Утворення Галицькоао князівства
- •1. Етногенез українців
- •2. Культура Київської Русі періоду політичної роздробленості
- •Лекція 13. Галицько-Волинська держава
- •1. Утворення Галицько-Волинського князівства
- •2. Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича. Коронація Данила
- •3. Перший похід монголів на Русь. Вторгнення хана Ба-тия на українські землі. Утворення Золотої Орди
- •4. Вторгнення хана Батия на українські землі
- •5. Утворення Золотої Орди
- •Лекція 14. Галицько-Волинська держава наприкінці XIII - в першій половині XIV ст.
- •І. Наступники Данила Романовича
- •2. Особливості розвитку культури Галицько-Волинської держави
- •3. Історичне значення Галицько-Волинської держави в розвитку української державності
- •Українські землі у складі литви і польщі. Українська національна революція середини
- •XVII століття та українська козацька держава
- •Лекція 1.
- •2. Входження Волині, Київщини, Чернігово-Сіверщини, Поділля і Брацлавщини до складу Великого князівства Литовського. Їх адміністративний устрій. Ліквідація автономії Київщини і Волині
- •1 Сполученням «кг» в тогочасних українсько-білоруських джерелах передавався звук «г».
- •3. Перехід Чернігово-Сіверщини під владу Москви
- •4. Антилитовські рухи в Україні: Федір Більський, Михайло Гпинський
- •5. Утворення Кримського ханства: спроби встановлення ним контролю над землями України
- •Лекція 2. Соціально-економічний розвиток українських земель у XV -першій половині XVI ст.
- •1. Литовські Статути
- •2. «Устава на волоки»
- •3. Зміни в соціально-економічному житті
- •4. Поступове закріпачення селянства
- •5. Антифеодальні (соціальні) рухи в XV-на початку XVI ст.
- •Лекція 3. Вихід на історичну арену українського козацтва
- •1. Походження та розселення українського козацтва: заняття, побут
- •2. Заснування Запорозької Січі князем Дмитром Вишневецьким та її внутрішній устрій
- •3. Виникнення реєстрового козацтва та структура війська Запорозького
- •4. Військове мистецтво козаків
- •5. Військові походи козаків в інші країни
- •Лекція 4. Польсько-Литовське зближення і утворення Речі Посполитої
- •1. Становище західноукраїнських земель під владою Польського королівства
- •2. Причини польсько-литовського зближення уХМст. Кревська унія
- •3. Городельська унія та її значення для України
- •4. Зовнішньополітичне становище Литви у середині XVI ст. Люблінська унія
- •5. Наслідки утворення Речі Посполитої для українських земель
- •Лекція 5.
- •1. Перші козацькі повстання Криштофа (Христофора) Косинського і Семерія (Северина) Наливайка
- •2. Антикозацька політика польського уряду в першій третині XVII ст.
- •3. Козацькі повстання під проводом:
- •4. «Ординація Війська Запорозького» 1638 р
- •Лекція 6. Духовно-релігійне життя України (XVI - перша половина XVII ст.)
- •1. Реформація в Європі й Україна. Релігійна свідомість українського народу
- •2. Братства та їх діяльність. Острозька академія
- •3. Берестейська унія та її вплив на духовне життя в Україні
- •4. Церковна полеміка та релігійна боротьба в першій половині XVII ст.
- •5. Митрополит Петро Могила та його культурно-освітня діяльність
- •6. Ужгородська церковна унія 1646 р.
- •Лекція 7. Перший період Української національної революції (1648-1676 рр.). Національно-визвольна війна українського народу під проводом б. Хмельницького (1648-1657 рр.
- •1. Передумови і початок Національно-визвольної війни українського народу
- •2. Розгортання національно-визвольної боротьби у 1648-1649 рр. Зборівський мир
- •3. Воєнно-політичні події 1650-1653 рр. Турецький протекторат і молдовські плани
- •4. Воєнні дії Речі Посполитої в Україні після Переяславської угоди з Росією у 1654-1657 рр.
- •5. Гетьманська держава. Система влади, внутрішня і зовнішня політика. Передсмертні плани б.Хмельницького
- •Лекція 8. Українська козацька держава протягом 1657-1687 рр. Завершення Української національної революції та Руїни
- •1. Україна в роки правління і. Виговського. Початок Руїни.
- •2. Ю. Хмельницький. Порушення територіальної цілісності України
- •3. Андрусівське перемир'я
- •4. Гетьманування /7. Дорошенка
- •5. Руїна на Правобережжі Гетьманування і. Самойловича
- •Частина і Давня і середньовічна історія України
Лекція 3. Вихід на історичну арену українського козацтва
Походження та розселення українського козацтва: заняття, побут. Заснування Запорозької Січі князем Дмитром Вишневецьким та її внутрішній устрій. Виникнення реєстрового козацтва та структура війська Запорозького. Військове мистецтво козаків. Військові походи козаків в інші країни.
В українській історичній традиції, в т. ч. у традиційній історіографії та суспільній свідомості, усталився погляд на козацтво не лише як на своєрідну соціальну групу, явище, а й як на історичний феномен, характерний лише для України. Перебуваючи у полоні політичних ідеологій (народництво, марксизм, інтегральний націоналізм), дослідники козацтва теж вдавалися до певної ідеалізації цього, поза всяким сумнівом, своєрідного явища української історії. Намагатимемося підійти до нього неупереджено.
1. Походження та розселення українського козацтва: заняття, побут
Слово «козак» за найпоширенішим поглядом походить з тюркського «схильний до завоювання», «охоронець». Перші згадки цього слова знаходятьлух, але вони не стосуються України. Так, у 1240 р. цей термін згадується в Початковій монгольській хроніці, до якої перейшов із тюркських мов. У XIV ст. «козак» вже фігурує у дописі до збірника житій святих «Синаксар» (1308) та у словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) у значенні «страж», «конвоїр». Початково слойу «козак» вживалося на означення вільних людей, які населяли південноукраїнські степи.
^ Аналогічне до українського явище козацтва як військового стану існувало і в інших порубіжних державах. На територіях прикор
донних до Османської імперії земель Балкан, зокрема Хорватії, а також Угорщини, Австрії виникали аналогічні до козацтва військові корпорації. Серед них сербо-хорватські ускоки і граничари, угорські секеї, гайдуки і частково куруци. Партизанські загони гайдуків набули поширення серед багатьох балканських народів. Козаки існували на Дону, в Московії (на ріках Яїк, Терек, Волга) тощо. А. Тойнбі наводить такі історичні аналогії явища козацтва, яке інтерпретує як відповідь православної цивілізації (в Тойнбі - російської") кочівникам-номадам. У цій боротьбі козаки були прикордонниками руського православ'я, що протистояли євразійським кочівникам. Дніпровські козаки вже мали характерні козацькі інститути. Козаки являли собою напівчернече військове братство на зразок братства вікінгів, еллінського спартанського братерства або ж лицарського ордену хрестоносців. Однак у козаків виробилися в ході боротьби з кочівниками степу деякі ознаки, що радше належать майбутньому, аніж минулому. У чомусь козацькі об'єднання нагадують колоніальні влади сучасного західного світу. Вони зрозуміли, що для перемоги у війні з варварами необхідні більш високий рівень озброєння й опора на більш значну матеріальну базу.
При всій зовнішній подібності козацтво мало інше походження. Загальним для них було спільне проживання, відсутність жінок у місцях цього проживання (але необов'язкові обітниці цнотливості і навіть безшлюбності). Співтовариства спартанських воїнів ведуть свій вік від архаїчних чоловічих союзів родоплемінної епохи; об'єднання вікінгів (існували легенди про Йомеборґе, місто вікінгів на зразок Запорозької Січі) і козаків - це військові братства людей, витиснутих суспільством: військово-лицарські ордени - колективи воїнів, що дали, крім звичайних чернечих обітниць (бідності, послуху і цноти), клятву боротися з невірними; люди одночасно військового і духовного станів, своєрідне з'єднання властивих західному середньовіччю ідеалів лицарства й аскетизму.
У своєму розвитку українське козацтво протягом розглядуваного нами періоду можна розділити за значенням на дві групи: 1) у XV - першій половині XVII ст. - військово-промисловий стан, який проживав на українських землях у складі Польського королівства і Великого князівства Литовського; 2) у період Гетьманщини з середини XVII ст. - привілейований стан населення, сформований в
Україні у роки національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького 1648-1657 рр.
У своїх лекціях з історії козацтва В. Антонович розглядає різні підходи до походження цього феномена української історії. Він відзначає, що, починаючи з XVII ст., дослідники, трактуючи цю справу, найчастіше йшли стежкою філології. Наприклад, ймення козацького стану прирівнювали до того чи до іншого ймення якого-неоудь народу (етноніма). Однак, одне слово само по собі ще не може служити доказом родоводу (для прикладу, дивно наближати народ Галичини до іспанців тільки через те, що в Іспанії є провінція Галісія або доводити тотожність німецького народу з алеманами тільки через те, що французи називають німців алеманами). Таким чином з'ясовували родовід козаків два поляки, сучасники Б. Хмельницького, - П'ясецький і Коховський. Вони прирівнюють слово козак до слова «коза». Із останнього, на їх думку, вийшла назва «козаків», бо козаки, мовляв, на своїх конях були прудкі, як кози, або тому, що вдягалися в одяг із козячих шкур. Не менш екзотично, але більш правдоподібно, виглядає версія, яка виводить козаків від слова «коса» (у значенні зачіски-чуба чи «оселедця» або виду зброї у вигляді бойової коси-списа).
Ряд гіпотез виводять козаків від певних етносів. Самі козацькі літописці-канцеляристи та їх послідовники були прихильні до версії походження козаків від хозарів-«козарів» (XVIII ст. Г. Граб'янка, а за ним і О. Ріґельман). «Але ж про козаків маємо звістки тільки з XVI ст., а де ж вони були від XI до XVI ст.?» - запитує В. Антонович. Ян Потоцький доводив, що козаки - нащадки касогів, яких князь Мстислав Володимирович в XI ст. переселив на Чернігівщину. Російський історик В. Татіщев, виходячи з того, що росіяни аж до часів Петра І називали козаків черкасами, виводить їх від кавказьких касогів. Найбільш ексцентричною є гіпотеза козацького письменника кінця XVIII ст. Петра Симоновського. В одного з римських географів він знайшов на Кавказі край Гірканію і каже, що слово це походить з латинського «Ыгсш» - козел (цап). Таким чином, на його думку, Гірканія - це Козланія, а козаки - це гірканці, що перебралися з Кавказу в Україну. Польський історик Ф. Духінський і поет Т. Падура вигадали навіть цілий народ, що завоював Україну і згодом став відомим під назвою козаків.
Інша група письменників шукала початків козаччини в колонізації південної України, наприклад, історики: польський Кромер і російський Щекатов, які початки козаччини виводили від половців. Однак, про половців після XIII ст. не маємо жодних згадок, так само як і про козаків до XVI ст. Відомий французький письменник Воль-тер, пишучи «Історію Карла XII» та історію Петра І, згадав про козаків і припустив, що козаки - це частина тих татар, які уподібнилися до місцевого елементу і дали зав'язок окремому станові суспільства. Від чорних клобуків козацький родовід ведуть Карамзін, Солов-йов, Міллер, Самчевський і Броневський.
Поруч із цими двома групами письменників-псевдофілологів (за В. Антоновичем), були дослідники, які висловили думки, що козаки - це місцевий стан, що виник із народу. Литовський хроніст Мартин Бєльський та козацький літописець Самійло Величко запевняють, що козаки - тубільний стан, який силою деяких умов виділився з народу. Тієї ж думки був і французький інженер Ґ. Л. де Боплан (XVII ст.), що 17 років перебував на Україні. Він вважав козаків за вільний, лицарський стан. Натомість, у польській суспільності 50-60-х рр. XIX ст. був поширений погляд, що козаки були злочинцями, засудженими в Польщі, звідкіля вони тікали від кари в Україну і тут склали вільний козацький стан. Щоб закінчити з інтерпретацією терміна «козак», визнаємо, що найбільш вірогідним є походження цього терміна від тюркського слова (первісне значення - «легко в'ючний»), що означало людей, що живуть у степу, але за межами організованого суспільства номадів: брудні покидьки, що не визнають владу законних владик степу, мародери, що крадуть худобу в кочівників (за
A. Тойнбі).
У традиційній українській історіографії (М. Костомаров,
B. Антонович та його послідовники) усталився промисловий поглядна походження козацтва. Згідно нього, козаки розвинулися із кате-горії населення уходників - сезонних здобичників, які оселялись устепах займаючись полюванням, рибальством, хліборобством, і зго-дом під татарською загрозою вимушено організовувалися за війсь-ковим принципом.
М. Дашкевич початок козаччини зв'язує з історією Болоховської землі. Однак, тут очевидна різниця у територіях: Болоховська земля займала середню і південну частину сучасної Волинської губернії, а козацтво - придніпрянські землі. П. Голубовський та інші пов'язували козаччину з бродниками, що за княжих часів займали степові землі. Але тут знов великою перепоною стає і територія, і час, бо бродники займали територію у басейнах рік Дону і Дінця. Хоча, поза сумнівом, бродники - населення басейнів нижньої течії Дніпра, Бугу, Дністра - можуть розглядатися як один з історичних попередників козаків на українських землях.
М. Максимович, М. Грушевський та інші шукають джерел козацтва у реаліях суспільства Великого князівства Литовського. Адже козацтво складало переважно українське населення різних соціальних станів: шляхта, селяни, міщани, ремісники, залежні люди, часто різні категорії, які «посварилися» із тогочасними законами. Загалом, із посиленням національного і соціального гноблення іноземних феодалів у малозаселені прикордонні райони утікала й значна частина українського міщанства, а також шляхта, що втрачала свої маєтності, закріпачені селяни тощо.
Сучасні дослідники не схильні абсолютизувати жоден із поглядів, однак найбільш популярними з них є останні з перелічених (теорії втечі і промислово-уходницька) із перевагою військово-захисного підходу, який дозволяє поставити козацтво у світовий контекст і розглядати його як одну з останніх військових корпорацій європейського Середньовіччя та ранньомодерного часу.
Отже, для утворення військової козацької сили головним каталізатором стали регулярні напади Кримського ханства (утворилося 1449 р.) на українські землі. Для захисту українського населення у пониззі Дніпра, на південь від порогів й виникла військово-політична організація Запорозька Січ.
Перші письмові згадки про українське козацтво стосуються 1489 року (літописні - «Хроніка» М. Бєльського). Перші документальні свідчення зафіксовані під 1492 роком. Одні з перших згадок про участь козаків у боротьбі проти Туреччини і її союзників стосуються особи короля польського Яна І Ольбрахта (1492-1501), сина Казими-ра IV Ягеллончика. В складі військ цього монарха чи не вперше проявили себе українські козаки.
Територія козаків отримала назву Запорожжя, оскільки розташовувалася на південь від дніпрових порогів. До складу володінь запорозького козацтва - Вольностей Війська Запорозького Низового - входила територія по лінії від гирла Тясмину до Чорного Лісу, далі ріками Ворсклою, Синюхою і Південним Бугом до Дніпровсько-
Бузького лиману, вздовж Дніпра до верхів'їв Конки і гирла Берди, а звідти - узбережжям Азовського моря до гирла Кальміусу та по р. Орелі до Дніпра. За іншими даними, межі Вольностей Війська Запорозького були від Трахтемирова (Терехтимирова) вниз Дніпром до Чигирина, в ширину - по степ, від м. Самари до р. Оріль і ногайських степів; через Дніпро і Дніпровий та Південно-Бузький (Бозь-кий) лиман на Очаківські поля і верхів'ями р. Бог до Синюхи; від Самарських степів через степ до р. Дону.
Кіш (Запорозька Січ) протягом свого існування неодноразово міняла місце свого розташування. Були такі Січі: 1) Хортицька (о. Мала Хортиця), 2) Томаківська (о. Томаківка біля сучасного м. Марганця, затоплений водами Каховського водосховища), 3) Ба-завлуцька, 4) Микитинська (мис Микитин Ріг на правому березі Дніпра, тепер у межах м. Нікополя Дніпропетровської обл.), 5) Чор-томлицька на о. Чортомлик (або Базавлук) при впадінні в Дніпро протоки Чортомлик (поблизу теперішнього села Капулівки Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл.), а також 6) Кам'янська, 7) Олешківська, 8) Підпільненська (Нова Покровська) та 9) Задунайська.
Території, підлеглі Кошеві (Січі), називалися Вольності Війська Запорозького. Територіально Вольності Війська Запорозького поділялися на 5, згодом на 8 паланок (повітів, округів): Кодацьку, Самарську, Орільську, Інгульську, Бугогардівську, Прогноївську, Протовчанську, Кальміуську. Вони мали свою окрему адміністрацію та суди, які підлягали Запорожжю і Січі (кошеві). В паланках проживали т. зв. посполиті козаки, які мали свої сім'ї та господарство. Інша назва - сидні, які проживали у зимівниках (хуторах). Отже, територія володінь Запорізької січі складала землі теперішніх Дніпропетровської і Запорізької обл., частково - Кіровоградської, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Донецької областей. Вольності Війська Запорозького, поділені на паланки, фактично були годувальницею Січі. На Січі ніколи не було кріпацтва, тут використовувалася вільнонаймана праця. Господарство запорожців за період існування Січі зазнало серйозних змін. Початково це було полювання на звіра і птицю, рибний і соляний промисли і лише частково розведення худоби та хліборобство. З часом у січовиків відбувалося майнове розшарування козацтва.
Січ приймала в свої ряди всіх, незалежно від соціального походження, національності, релігії. Але одним із головних об'єднуючих факторів на Січі була православна віра. Той, хто прибув на Січ добровільно, свідомо і без примусу, мав прийняти православну віру, хоча траплялися й іновірці (навіть польські шляхтичі-католики). Воля на Січі необхідно породжувала обов'язки - виконання звичаїв Січі, дотримання суворої дисципліни, готовності віддати своє життя за свободу і незалежність свого народу. На Січі існував особливий ритуал прийняття у козацьке братство - випробовування на силу і спритність. Здоров'я, сила, спритність, витривалість, боєздатність запорожців загартовувались не лише в боях і походах, але і в іграх, танцях, спортивних змаганнях. На Січі існував культ фізичного розвитку людини. Гетьманами, отаманами, полковниками, курінними отаманами обирали людей особливої сили і військової майстерності.
Особливе було ставлення запорожців до жінок, яких не пускали на Січ. Козаки, як правило, одружувалися в солідному віці, їхні сім'ї проживали в козацьких слободах, у межах запорозьких вольностей або у віддалених від Запорожжя містах і слободах. Старшина і поважні козаки мали своїх слуг-джур, котрими були козацькі діти, взяті на Січ для навчання і виховання, а також хлопчики-полоненики. У запорозьких (січових) школах навчалися хлопці, частково силоміць забрані козаками звідкись і потім усиновлені в Січі, частково добровольці з України й Польщі, частково хрещеники старшини чи привезені багатими батьками на Січ для навчання грамоти і військового мистецтва. Вони зазвичай називалися «молодиками». Перша початкова січова школа була відкрита у 1576 р. (в межах сучасного м. Новомосковська Дніпропетровської обл.). З 1602 р. вона існувала як монастирська при Самарському монастирі. Середню школу під назвою Січова центральна було відкрито у 1659 р. на Чортомлицькій Січі (вона стала взірцем для аналогічних паланкових шкіл). Школярів на Січі було понад 30 осіб, за іншими даними - до 80, з них 30 дорослих і 50 підлітків. Січова школа славилася не тільки вивченням грамоти і церковним співом, але й була своєрідним іспитом перед майбутнім лицарським життям. Важливо, що молодики мали своє самоврядування: особливий, схожий до війська, громадський лад, спільну шкільну скарбницю, що завжди була на руках старшого, обирали з-поміж себе двох отаманів: для дорослих і для підлітків, яких обирали по завершенні кожного року. Крім коштів від «наказних» батьків та своєї частки бойових запасів свинцю і пороху, решту прибутків вони заробляли самі за дзвоніння у дзвони й читання псалтиря по умерлих козаках, за продаж ладану в січовій церкві, за колядку під вікнами січового товариства і поздоровлення його на свята Різдва Христового, Нового року і Великодня. Головним учителем січової школи був ієромонах-уставник, який підпорядковувався безпосередньо кошовому отаманові.
Незважаючи на те, що Запорозька Січ вважається православним орденом, козаки з іронією і навіть зневагою ставилися до священнослужителів (феномен т. зв. вояцької віри - за Н. Яковенко). Крім того, із православ'ям не дуже узгоджується інститут характерників -запорозьких чаклунів (інші назви - голдовник, химородник). Характерник займався лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Це своєрідний духовний наставник, хранитель традицій і таємниць бойових мистецтв козацтва. Він мав надприродні здібності, а козаки його шанували і дещо побоювались. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якрго обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником. У вояцьких традиціях козаків існували й інші численні язичницькі пережитки.
Своєрідною була система неписаного козацького права, яке носило звичаєвий характер. За кримінальні злочини на Січі застосовувалися доволі екзотичні та жорстокі види покарань. За вбивство козаком іншого козака винного прив'язували знизу до домовини із його жертвою і закопували в землю живцем.