2. «Устава на волоки»

«Устава на волоки» - це правовий документ, затверджений 1.04.1557 р. польським королем, великим князем литовським Сигіз-мундом (Жиґмонтом) II Августом про проведення аграрної та фінан­сово-податкової реформи на території Великого князівства Литовсь­кого. Містив 49 артикулів. 20.10.1557 за розпорядженням короля до деяких артикулів були внесені зміни, доповнення і поправки. Рефо­рму провели у великокнязівських володіннях у Литві, Білорусі та ча­стково в Україні - у Кременецькому повіті, Ратненському і Ковель­ському староствах на Волині.

За «Уставою на волоки», всі земельні володіння великого князя вимірювалися і ділилися на однакові ділянки - волоки (дорівнювали приблизно від 16,8 до 21,8 га у залежності від місцевості), що стали єдиною одиницею оподаткування. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянами. «Волочна поміра» проводилася з розрахунку, щоб одній волоці фі­льваркової землі відповідало сім селянських волок. Кожне тяглове селянське господарство (окремий двір - дим, який відбував панщи­ну) отримувало у користування одну волоку, яка розмежовувалася на три смуги (трипільна система), кожна по 11 моргів (7,12 га). Деякі селяни орендували землю у сусідніх селах, бідніші родини брали во­локу на 2 або 3 дворища. Крім цього, селяни отримували по одному моргу землі під городи, які не обкладалися податком.

«Устава на волоки» збільшувала податки та повинності селян. Розмір податку (натурою та грошима) встановлювався у залежності від родючості ґрунту. Всі землі поділялись на добрий ґрунт, серед­ній ґрунт, поганий ґрунт і дуже поганий - пісковий, болотистий то­що. Селяни, які отримували наділи в лісовій зоні, звільнялися від сплати податків терміном до 10 років. Розмір земельної ділянки, су­ма податків і повинності залежали від станової приналежності осо­би. Путні бояри і особи, які перебували на службі у великого князя (конюхи, стрільці, осочники), отримували по дві волоки. Путні боя­ри платили земельний податок і звільнялися від виконання військо­вої та ін. повинностей. Служилі люди не платили податку за волоки, надані великим князем. Крім сплати податків за отримані земельні наділи, всі дорослі члени селянського господарства повинні були відпрацювати 2 дні на тиждень у фільварку.

За «Уставок) на волоки», безпосереднє управління фільварком здійснював «двірник», котрий слідкував за дотриманням визначе­них для фільваркового господарства вимог щодо його розмірів та способу ведення. Вищою посадовою особою на селі визнавався війт, якого обирала громада села і затверджував великокнязівський реві­зор. В обов'язки війта входило: здійснювати контроль за виконан­ням панщини, бути присутнім під час збору податків, супроводжу­вати вози з вівсом і сіном до місця головного збору чиншу, здійсню­вати контроль за користуванням землею, вирішувати господарські спори. Особи, обрані на війтівство, складали присягу. Місцями збо­ру податків були визначені будинки у селах та двори великого князя. «Устава на волоки» визначала терміни сплати податків підданими -від 21.11. (св. Михайла) до 6.12. (св. Мартина). Від сплати податків звільнялися потерпілі від пожеж, неврожаю та ін. стихійних лих, або у випадку хвороби всіх членів сім'ї. Осіб, які ухилялися від подат­ків, ув'язнювали до повної їх сплати.

Контроль за проведенням «волочної поміри» здійснювали реві­зори, до компетенції яких належав нагляд за дотриманням норм «Устави на волоки». Ревізорами могли бути осілі, компетентні у ве­денні сільського господарства особи християнського віросповідання. Артикул 43 «Устави на волоки» забороняв застосовувати до осіб, які вчинили злочин, покарання у вигляді конфіскації майна і землі.

«Волочна поміра» зруйнувала, хоча і не повністю, сільську гро­маду і пов'язану з нею громадську форму селянського землекорис­тування, замінивши його подвірним; збільшила селянські повиннос­ті і посилила закріпачення селян, значно обмеживши їхні права пе­реходу; зменшила площу земель суспільного користування (пасо­вища, луки) і фактично позбавила селян права користуватися лісами. Одночасно запроваджувана трипільна система землеробства значно збільшувала продуктивність праці. У другій половині XVI ст. воло­чна система була розповсюджена і на приватновласницькі та церко­вні землі.