Литовські Статути. «Устава на волоки». Зміни в соціально-економічному житті. Поступове закріпачення селянства. Антифеодальні (соціальні)рухи в XV-на початку XVIст.: Повстання під проводом Мухи в Галичині та на Буковині; Повстання під проводом Д. Дожі на Закарпатті.

_ш

Лекція 2. Соціально-економічний розвиток українських земель у XV -першій половині XVI ст.

Соціально-економічний розвиток українських земель у XV - пе­ршій половині XVI ст. треба розглядати в контексті загальних про­цесів доби європейського феодалізму, а з іншого боку, - логіки роз­витку тих державних утворень, у складі яких перебували українські землі зазначеного періоду.

1. Литовські Статути

Литовські Статути - це кодекси середньовічного права Вели­кого князівства Литовського, що діяли на приєднаних до нього укра­їнських землях у XVI - першій половині XIX ст. Протягом XVI ст. було видано три Литовські Статути: 1529 р. («Старий»), 1566 р. («Волинський») і 1588 р. («Новий»). «Статут великого князівства Литовського» - це перший загальний кодекс права для цілої Литов-сько-Руської держави. Статутом кодифіковано діюче право, як дер­жавне, публічне, так і приватне, матеріальне й процесуальне. Литов­ські статути використали поточне законодавство, судові постанови, німецьке, польське, римське та звичаєве право Литви, Польщі, Укра­їни тощо. Що ж до законодавчого матеріалу, то Статут перейняв ба­гато норм давнього українського звичаєвого права та своєю систе­мою багатьма артикулами нагадував систему «Руської правди». Ціла низка артикулів своїм змістом надзвичайно подібна до норм «Русь­кої правди». Судовий процес Статуту в своїй основі має норми «Ру­ської правди», а також звичаєве копне процесуальне право. Всі три редакції Литовських Статутів написані руською мовою. Над їх під­готовкою працювали комісії, в 2-му Статуті провідну роль відіграла волинська шляхта, через що він і отримав назву «Волинського».

Норми Литовського Статуту були спрямовані на захист приват­ної власності (особливо земельної), закріплювали станові привілеї землевласників, визначали правові підстави феодальної експлуатації селянства. Так, за статутом 1529 р., мисливський собака оцінювався в два рази дорожче за «мужика тяглого».

Найбільш розробленим був Литовський Статут 1588 р., в якому, незважаючи на те, що він відображав зміни після Люблінської унії (1569), значною мірою зберігались основні засади давньоруського права. Цей Статут, що діяв, зокрема, у Київській, Подільській та Во­линській губерніях до 1840 р., юридично запровадив кріпосне право на Брацлавщині (тепер Вінницька і частина Хмельницької обл.) і Придніпров'ї. Написаний старобілоруською мовою, а в 1614 р. його перекладено і видано польською, згодом - французькою, латинсь­кою та іншими мовами.

Литовський Статут закріплював феодальну власність на землю, передбачаючи і власність на неї селян. Третій Статут оформив ство­рення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачених слуг з іншими розрядами залежних селян. Договори, як правило, ук­ладаються в письмовій формі. Інколи вимагалася їх реєстрація в суді та присутність свідків. Найпоширенішими були договори купівлі-продажу, позики, майнового найму. Для забезпечення зобов'язань застосовувалася застава. Право спадщини належало синам, дочки могли одержати не більше четвертини майна у вигляді приданого. За умисні злочини винний відповідав повною мірою. Наприклад, за на­вмисне вбивство злочинець карався смертю, а з його майна стягува­лася т. зв. головщина, також інші видатки, пов'язані з нанесенням матеріальної шкоди. При необережному вбивстві винний звільнявся від покарання, але зобов'язаний був сплатити родичам убитого го-ловщину. Суд повинен був враховувати і вік злочинця. Так, не несли кримінального покарання неповнолітні особи (за Статутом 1568 р. -які не досягли 14 років, а починаючи з 1580 р. - не досягли 16 років). Кримінальне законодавство знало просту і складну співучасть. Ста­тут 1588 р. встановив, що при простій співучасті всі винні повинні бути покарані однаково. При складній співучасті злочинці поділяли­ся на виконавців, пособників і підбурювачів. Приховання і недоне­сення по деяких злочинах також підлягали карі. Наприклад, у випад­ку державної зради батька повнолітні сини, які знали про підготовку зради, підлягали покаранню.

Велике місце займали злочини проти особи і майнових прав. Основним покаранням за них був штраф у користь потерпілого і ве­ликого князя. Суворе покарання передбачалося за крадіжку: при крадіжці коня або рецидиві передбачалося повішення. Водночас злочин, вчинений шляхтичем, карався легше, ніж такі ж протиза­конні дії простої людини. Зокрема, у випадку нанесення ран шлях­тичем шляхтичеві винний карався відрубуванням руки. За подібний злочин, вчинений щодо простої людини, винний шляхтич карався грошовим штрафом. Якщо ж простолюдин поранив шляхтича, він підлягав смертній карі. Також убивця, прощений родиною потерпі­лого, звільнявся від покарання.

Щодо сімейного права, то воно було демократичним і добре на­працьованим. Укладення заручин («змовин») теж оформлялося за участю представників родини з обох сторін у вигляді писемних зо­бов'язань, які іменувалися «змовними листами». В них контрагента­ми були наречений і батько нареченої, а якщо його не було серед живих, то її мати, брати або опікуни. Сторони домовлялися, що один з контрагентів зобов'язаний видати дочку (або сестру), а інший зо­бов'язаний на ній одружитися в домовлений день, а хто не виконає свого зобов'язання, той повинен заплатити іншому встановлену грошову «заруку» або збитки. Іноді, як при змові малолітніх, «зару­ка» призначалася на користь короля. Одруження відбувалося тільки за згоди нареченої. М'якими були положення Статуту щодо розлу­чення, причинами якого могли бути незгода в подружжі, тривала відсутність когось із подружжя, тривалі хвороби тощо. Для розлу­чення достатньо було при свідках публічно оголосити про розірван­ня шлюбу. Такі м'які форми розлучень, які хоч не завжди визнава­лися державою, але покривалися судами і користувалися поблажли­вою терплячістю церковних властей.

Подружня зрада каралася смертю, оскільки вважалася тяжким кримінальним злочином. Щоправда, на практиці до цього доходило рідко. Жінка, викуплена з полону, могла стати нареченою чоловіка, який її відкупив, незважаючи на те, чи була перед тим у шлюбі.

Покарання розглядалося як відплата за злочин і засіб для заля­кування злочинців. Литовські Статути були використані при скла­данні «Прав, за якими судиться малоросійський народ» в Гетьман­щині (XVIII ст.).