3. Матеріальна і духовна культура

Протягом усього І тис. матеріальна культура східних слов'ян зберігала в основному спільні риси. Як правило, слов'янські посе­лення мали площу 1-2,5 га і розташовувалися на південних схилах річок та інших водоймищ цілими групами недалеко одне від одного. Житлом для людей служили напівземлянки або землянки із плете­ними чи зрубними стінами і вогнищем, а з V ст. - пічкою-кам'янкою. Кераміка була ліпною, інколи оздоблювалася врізними узорами. Тенденції до формування спільної матеріальної культури посилювалися спільністю діалектних говорів, створюючи сприятли­вий ґрунт для консолідації слов'ян.

Відносно високого рівня розвитку досягали давні слов ^уяни в іде­ологічній сфері. Вже в перших століттях нової ери вони мали язич­ницьку міфологію, яка являла собою цілісну систему уявлень про світ і місце людини в ньому. Боги уособлювали явища природи й ко­смос, а з часом - і суспільні процеси.

Найвищим божеством у язичницькому пантеоні спочатку вва­жався Сварог - батько дітей-богів Сварожичів, бог вогню, винахід­ник плуга і жорен, покровитель ковальської справи і ковалів, опікун шлюбу та сім'ї. Дажбог-Сварожич був богом Сонця, що оживляє природу і подає усі блага. Вважався предком народу. Перун - бог родючості, грому і блискавки, війни і воїнів-дружинників, перебрав на себе з часом Сварогове опікунство вогнем і залізом; на небі вів боротьбу проти Чорнобога і, розбиваючи зледенілі хмари, посилав на землю живильну вологу - небесні води. Велес - бог земного до­статку, опікун купецтва, торгівлі, покровитель домашньої худоби. Перуном і Велесом русичі клялися укладаючи договори з Візантією.

Літопис згадує серед найважливіших богів язичницького пантеону ще Стрибога, Хорса, Сімаргла, Мокош.

Крім того, об'єктами поклоніння вважалися сотні духів річок, лісів та предків; це часто виражалось у жертвуванні їм тварин, а по­декуди й людей.

Відомо про існування язичницьких культових споруд - храмів, капищ, требищ, які використовувалися для молінь та жертвоприно­шень. Служителями тут були жерці, яких називали волхвами. Вони володіли, окрім релігійних, ще й знаннями з медицини, астрономії. Вже тоді існував календар, який складався з 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні, коли пробуджувалася при­рода.

Отже, протягом І тисячоліття н. е. наші предки створили до­сить високу матеріальну і духовну культуру, яка стала основою для формування могутньої держави - Київської Русі.

Зміни, що відбулися у суспільному житті східних слов'ян у VII -IX ст. (удосконалення техніки та технології землеробства, підне­сення ремесла, пожвавлення торгівлі, розклад родо-общинного ладу, класова диференціація, виділення дружини на чолі з князем у відо­соблену привілейовану корпорацію, формування спільної культури, поява перших протодержав), сприяли створенню фундаменту, на якому в IX ст. зросла могутня будова Руської держави. Подальше становлення державності у східних слов 'ян було закономірним під­сумком внутрішньої еволюції їхнього суспільства.

4. Сусіди східних слов'ян: хозари і нормани.

У процесі державотворення помітну роль відіграли зовнішні си­ли: Візантія та варяги, які сприяли активізації політичного життя схі­днослов'янського суспільства, і Хозарський каганат, який, постійно загрожуючи агресією, підштовхував слов'янські землі до консолідації.

Хозари - напівкочові племена тюркського походження. У сере­дині VI ст. у Прикаспії та Приазов'їутворили свою державу - Хо­зарський каганат. Столицею її спочатку був Семендер у сучасному Дагестані, а з середини VIII ст. - Ітіль у пониззі Волги. Панівну вер­хівку у Хозарії становили хозари й інші тюркські народи. Окрім них тут проживали: болгари, слов'яни, євреї.

Хозари були войовничим народом. Вони підкорили багато різ­них племен: аланів, угрів та болгарів, які в той час жили на Волзі, та інших. Влада Хозарського каганату поширилась і на деякі східно­слов'янські племена - в'ятичів, радимичів, сіверян. Довгий час аж до 60-х рр. IX ст. ці племена мусили платити данину хозарам. У за­лежності від них були і поляни.

Через столицю Хозарського каганату проходили міжнародні то­рговельні шляхи. Найбільш важливим був Волзький шлях, який з'єднував Європу з Арабським Сходом. Панівна верхівка в каганаті багатіла, збираючи мито з товарів, що йшли через Ітіль. Другим джерелом збагачення панівної верхівки були грабіжницькі напади на сусідні народи.

Східні слов'яни вели з хозарами запеклу і довготривалу бороть­бу. Розпочалась вона ще до утворення Київської держави, коли, за словами літописця, замість данини поляни передали хозарам мечі.

Починаючи з VII ст. хозари запанували і в Криму. Вони захопи­ли Боспор і збудували по обидва боки протоки свої фортеці. У сере­дині VIII ст. хозари захопили Сугдею (нині Судак). Були часи, коли вони володіли навіть Херсонесом. Південь Криму належав Візантії, тут зіштовхнулись її інтереси з інтересами хозарів. У VI - VII ст. в Криму з'являються слов'яни. Таким чином, на півдні сусідами схід­них слов'ян були і хозари, і візантійці.

На північному заході сусідами східних слов'ян були вікінги або нормани (північні люди). їхньою батьківщиною були землі сучасної Данії, Швеції та Норвегії. Позбавлені спадщини молодші сини родів збиралися у ватаги воїнів-розбійників і на легких вітрильних суднах ішли на південний захід - до берегів Англії, Франції, Португалії або на південний схід - до слов'янських земель. Військові грабунки і за­хоплення полонених, яких згодом продавали у рабство, були їхнім промислом.

З IX ст. вікінги або варяги, як їх називали наші предки, освоїли торговельний шлях, що одержав назву «Із варяг у греки». З озера Ільмень по малих річках і волоком (волок - місце найбільшого збли­ження двох судноплавних річок, де суходолом перетягали (волочи­ли) від однієї до іншої човни та вантажі) їхні човни добирались до верхів'я Дніпра, а Дніпром - до Чорного моря і Візантійських (гре­цьких) володінь.

У «Повісті минулих літ» докладно описаний цей шлях: «Коли ж поляни жили особно по горах сих київських, то була тут путь із Ва­рягів у Греки, а із Греків у Варяги: по Дніпру, а у верхів'ї Дніпра -волок до ріки Ловоті, а по Ловоті можна увійти в Ільмень, озеро ве­лике. Із цього озера витікає Волхов і впадає в озеро велике Нево, а устя того озера входить у море Варязьке. І по тому морю можна дій­ти до самого Риму, а од Риму прийти по тому морю до Цесарограда, а від Цесарограда прийти в Понт - море, у яке впадає Дніпро-ріка. Дніпро ж витікає з Оковського лісу і плине на південь, а Двіна із то­го самого лісу вибігає і йде на північ, і входить у море Варязьке. Із того ж лісу витікає Волга на схід і вливається сімдесятьма гирлами в море Хвалійське. Тому-то із Русі можна йти по Волзі в Болгари і в Хваліси, і на схід дійти в уділ Симів, а по Двіні - у Варяги, а з Варя­гів - і до Риму, од Риму ж - і до племені Хамового. А Дніпро впадає в Понтійське море трьома гирлами; море це зовуть Руським».

Відсутність єдиної точки зору на походження назви «Русь» вка­зує на складні етнічні процеси, що відбувалися у другій половині І тисячоліття на наших землях. Вздовж «шляху із варяг у греки» змі­шувались слов'янські, балтські, сарматські племена і нечисленні, за­те активні нормани. Перевага слов'янської складової привела врешті-решт до утворення східнослов'янської держави із центром у Києві.

Процес утворення держави у східних слов'ян був складним і до­вготривалим. Перші слов'янські ранньодержавні утворення на тери­торії України були пов'язані з існуванням держави антів. Згодом на Волині і Прикарпатті існувало сильне дулібське об'єднання, яке то­гочасні арабські географи називали державою Валінана. Розгром ду-лібського об'єднання аварами висунув на головну роль полян. Вони стали ядром формування Київської держави, можливо перебравши ім'я одного з племен, що проживало на р. Росі, - «рос» або «рус».

У літописі «Повість минулих літ» подається легенда про засну­вання Києва трьома братами: Києм, Щеком, Хоривом і їхньою сест­рою Либіддю. Кий, за словами літописця, походив зі східно­слов'янського племені полян. Він побував на службі у Візантії і там успішно боровся проти аварів. Після цього Кий заснував городок Києвець на Нижньому Дунаї, але там йому не вдалося закріпитися. Він повертається у Подніпров'я і у другій половині VI ст. на Старо-київській горі засновує місто Київ. Це місто було закладене в центрі проживання слов'янських племен. Північніше Києва у Дніпро впа­дають Десна і Прип'ять. Тому Київ став містом-ключем до земель у ^верхів'ях Дніпра, Десни і Прип'яті.

Як бачимо, утворення Руської держави є наслідком цілого ряду причин: внутрішніх - господарських, торговельно-економічних та ^сУспільних і зовнішніх - впливу сусідів.