Розділ II суспільно-політичний ла; і право київської русі

1. Утворення української держави-україни-русі

Формування державності на території України (наз­ва вперше згадується 1187р.) відбувалося впродовж тривалого історичного періоду у процесі розпаду первіс­нообщинного ладу східних слов'ян, який особливо виявив­ся VI—IXст., в умовах зародження феодальних від­носин і переходу від первіснообщинного до класового суспільства. У східнослов'янських племен проходив про­цес майнової диференціації, чіткого поділу населення на групи, що посідали різне суспільне становище, а також становлення станової ієрархії на чолі з феодальною верхівкою.

Найдавніший літопис згадує про такі слов'янські пле­мена в Україні: полян біля Києва (заснування міста «Повість врем'яних літ» пов'язує з трьома братами — Києм, Щеком і Хоривом, котрі очолили племена полян), сіверян над Десною, деревлян на південь від Прип'яті, дулібів над Західним Бугом, уличів, які жили у пониззі Дніпра, Побужжі та на берегах Чорного моря, тиверців над Дністром, хорватів без означення певного місця, ві­рогідно на Підкарпатті та ін. Впродовж століть у житті племен відбувалися різні зміни. Деякі племена змінили оселі: уличі та тиверці спочатку жили над Дніпром, піз­ніше перейшли на захід, відступаючи під натиском азій­ських орд. Плем'я дулібів придбало нові назви —бужан і волинян. Назви деяких племен засвідчують існування ще не вижитих родоплемінних відносин і походять від їхніх родоначальників(радимичі —відРадимо, в'яти­чі —відВ'ятка).Інші назви визначають характер тери­торії(поляни —земля, придатна для обробітку,дерев­ляни —територія, багата наліс).Були племена, назви яких походять від політичних центрів(воличянивідВо­лині —тепер Грудек у Польщі,бужанивідБуська — тепер Львівської обл.). Племена становили певну етніч­ну і культурну спільність, незважаючи на деякі особли­вості у мові, культурі, побуті.

Слов'янські племена очолювали представники знатних родів, котрі здобули визнання внаслідок багатства, воєн­них успіхів тощо. Найталановитіші та найенергійніші ставали князями, причому їх влада поступово стала спад­ковою. Усе це засвідчило початок процесу перетворення племен у феодальні князівства.

До часу утворення Київської Русі налічувалось понад 100слов’янських племен, які були об'єднані у 14вели­ких союзів: поляни, деревляни, уличі, тиверці, дуліби„ бужани, волиняни, хорвати, сіверяни, в'ятичі, радимичі» дреговичі, кривичі, ільменські слов'яни. Так, союз пле­мен радимичів мав вісім племен, в'ятичів —шість. За сою­зом закріплювалася назва племені, яке об'єднало їх.

Розвиток феодальних елементів у суспільно-економіч­ному ладі, а також переростання органів племінного уп­равління в державні органи влади призвели до) перетво­рення союзів племен у «княжіння» і «землі» державного зразка. Політичну організацію княжінь очолювали князі союзів племен, влада князів окремих племен відступала на задній план. Князівська влада набула спадкового ха­рактеру, виникли слов'янські князівські династії.

Найінтенсивніше розвивалося створене VII—VIIIст. об'єднання племінних союзів полян у середньому Подні­пров'ї, з центром у Києві. На цих землях VIII—IXст. виникла перша держава східних слов'ян з назвою «Русь­ка землям. Вона згадується у працях візантійського ім­ператора Костянтина VIIБагрянородного (905—959рр.). До речі, багато суперечок в історичній літературі існує щодо назви «Русь». Одні дослідники робили спробу до­вести її походження з фінської мови, інші —зі швед­ської, ще інші —зі слов'янської (річка Рось на Київщи­ні). Це засвідчує не стільки важливе її походження, скільки значення. Вірогідно, що назва «Русь» стала синонімом Києва, оскільки була тісно пов'язана з Ки­ївщиною.

Територія Русі IXст. —це землі Київського, Черні­гівського і Переяславського князівства. Політичний роз­виток Київської Русі, всупереч твердженням основопо­ложників норманської теорії походження слов'янської держави (німецьких учених Г. Байєра, Г. Міллера і А.. Шлецера), відбувався не під впливом зовнішніх факторів, які могли тільки прискорити або загальмувати цей процес. Цей розвиток був аналогічний розвиткові шшпх країн, який завершився утворенням держави.

З кінця IXст. Руська земля стала центром, політич­ним і територіальним ядром утворення обширної єдиної держави східних слов'ян, що закріпила за собою назву Русь. У процесі формування класового суспільства східні слов'яни перейшли від первіснообщинного ладу до фео­дального, обминувши рабовласницький. Така своєрідність" історичного розвитку пояснюється певними обставинами. Масовому використанню рабської праці у землеробстві перешкоджали суворі кліматичні умови, за яких утри­мання раба було надто дорогим і тому нерентабельним Затримувала розвиток рабоволодіння у східнослов'янському суспільстві й сільська община (верв). Важлива значення мала відсутність обширних заселених сусідніх територій, що могли б стати джерелами великої кілько­сті рабів —полонених. Окрім цього, рабовласницький лад в інших країнах тоді вже відмирав і деякі слов'яни навіть брали участь у ліквідації рабовласницької держа­ви Візантійської імперії (походи слов'ян на Візантію), часто діючи спільно з візантійськими рабами.

Першим із давньоруських князів, які об'єднували під своєю владою Київ і Новгород, був Олег (879—912рр.). Він походив з норманів (варягів). За свідченням літо­писців, після смерті Рюрика (879р.) Олег князював у Новгороді. Очоливши новгородську дружину, у складі якої були наймані варяги, Олег 882р. здобув Смоленськ, Любеч і, вбивши Аскольда та Дира, оволодів Києвом. Літопис приписує Олегові слова, сказані про Київ: «Це буде мати городам руським». Підкоривши 883—885рр. деревлян, сіверян, радимичів, розширив територію Київ­ської держави. Політику Олега продовжував Ігор (912— 945рр.). Під час спроби повторного збору данини (полюд­дя) з землі деревлян, що жили на північному заході від Києва, Ігор був убитий. Його дружина Ольга (946— 960рр.) жорстоко помстилася деревлянам за смерть, чо­ловіка. Вона не вела воєн. Присвятивши життя мирній праці, Ольга прийняла християнство. Зате багато походів провів єдиний син Ольги Святослав (960—972рр.). Під час повернення з нечисленною дружиною з Болгарії до Києва біля Дніпрових порогів його вбили печеніги.

Після смерті Святослава між його синами Володи­миром, Олегом та Ярополком спалахнула боротьба за великокнязівський престол. Переможцем вийшов Володи­мир (979—1015рр.), котрий невдовзі завершив об'єднан­ня всіх східнослов'янських земель у складі Київської держави і 988р. запровадив християнство, як державну віру, що сприяло посиленню політичних і культурних зв'язків з Візантією. Син Володимира Великого Ярослав після смерті батька впродовж кількох років боровся за великокнязівську владу проти братів Святополка і Мсти­слава. Під час князювання Ярослава Мудрого (1019— 1054рр.) відбувалось дальше розширення Київської дер­жави. її територія простягалася від південних берегів Ладозького та Онезького озер до середньої течії Дніпра, а на заході —до Карпат, Пруту і пониззя Дунаю. З'я­вилася найдавніша частина збірника законів українсько­го права. Остаточно утвердилося християнство (близько1039р.), було засновано київську митрополію, що підля­гала константинопольському патріархові. Перед смертю Ярослав поділив державу між п'ятьма синами —Ізяславом, Святославом, Всеволодом, Ігорем та В’ячеславом, < Галичину дав внукові Ростиславові, синові померлого Володимира. Розпочався період розпаду єдиної, великої. могутньої Київської держави. Цьому сприяла система управління, яка полягала в тому, що князь-батько роз­давав синам окремі землі для управління. Так, після смерті Ярослава держава була поділена на шість частин, а ті, в свою чергу, боролися за княжий престол у Києві. Це призвело до розпаду Київської держави у ЗО—40-х роках XIIст.

Утворення Київської держави мало велике значення для історії. Воно визначило дальший розвиток українсь­кого народу. Державна єдність створювала сприятливі умови для розвитку політичного ладу, економіки і куль­тури. Зростала військова могутність, внаслідок якої Київська держава стала заслоном для Центральної Європі та Візантії від нападу східних кочівників. Ця державі була добре відома на міжнародній арені, про що засвідчують, зокрема, династичні зв'язки київського князя Яро слава Мудрого з багатьма західноєвропейськими двора ми. Ярослав одружився з дочкою шведського короля Олафа Інгігердою (Іриною); перебував також у другому шлюбі з дочкою візантійського імператора Анною. Дочка Ярослава —Єлизавета —була дружиною норвезького короля Гаральда Суворого, а після його загибелі (1066р.] вийшла заміж за короля Данії Свена Єстрідсена. Друга дочка Анна була замужем за французьким королем Генріхом І. Після смерті чоловіка 1060р. була регентшек й під час неповноліття сина Філіпа І впродовж 15років правила Францією. Третя дочка Анастасія стала дружиною угорського короля Андраша І. Сестра Ярос. була дружиною польського короля Казимира П^1п Ізяслав одружився з німкенею.

За територією і населенням Київська держава належала до найбільших країн Європи, її кордони простяга­лися від Карпат (включно із Закарпаттям) на заході до Волги на сході, від Новгорода на півночі до Чорного моря на півдні. На початку XIст. територія Київської держави становила 1,1млн. км²з населенням близько 4,5мли.