В. С. Кульчицький, М. І. Настюк, Б.Й. Тищик

Затверджено Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів

ЛЬВІВ ВИДАВНИЦТВО «СВІТ»

ПЕРЕДМОВА

Розвиток і поступ науки залежить від загальної атмосфери у країні, суспільно-політичного клімату. Цей постулат особливо яскраво унаочнює наше сьогодення. Десятиліття командно-бюрократичних методів керівницт­ва згубно вплинули і на історико-правову науку. Від неї вимагалося здебільшого пропагувати нерідко вигадані успіхи і досягнення соціалістичної системи. Це і приз­вело до однобічного зображення минулого, без об'єк­тивного вивчення і серйозного розкриття труднощів та суперечностей історичної, у тому числі й історико-правової науки. А не знати історії, за словами римського політичного діяча, оратора і письменника Марка Тулія Цицерона, —бути завжди недоростком. Розвиваючи цю думку, відомий український поет, академік Максим Риль­ський у передмові до книги І. Шаповала «В пошуках скарбів» зазначав: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани».

Тепер ми повною мірою усвідомлюємо, що не можна впевнено йти у майбутнє з тягарем ілюзій минулого, не відтворивши історичну справедливість. Саме у встанов­ленні істини, сущої правди подій і процесів —запорука морального оздоровлення нашого суспільства, джерело духовного відродження нації.

Зрештою, ми маємо змогу подивитися на світ без ідео­логічних вказівок «зверху», бачити його таким, яким він був, складним, багатогранним, суперечливим. Переважно історики мали хибні уявлення про минуле України. Але не знали не тому, що не хотіли знати, адже доступ до багатьох архівних фондів, інших інформаційних джерел був тільки у довірених осіб. Більшості залишалося пов­торювати і коментувати компартійні догми. Опинившись у полоні ідеологічних ілюзій, чимало істориків мимоволі ставали адептами так званого соціалістичного ладу. І це було не стільки їх виною, скільки бідою.

Життя вимагає наукової, глибокої, правдивої історії Однак це надзвичайно складне і важливе завдання неможливо розв'язати впродовж короткого часу, тим паче за нинішніх матеріальних та інших труднощів. Пропо­нований навчальний посібник є спробою цілісного роз­гляду суспільно-державного ладу і правової системи ук­раїнського народу від найдавніших до наших часів. Він буде корисним не тільки студентам юридичних факуль­тетів, а й усім, хто не байдужий до історії України, і, що, на нашу думку, дуже важливо, дасть поштовх до роздумів, нових наукових пошуків.

Навчальний посібник підготували викладачі юридич­ного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка: член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Воло­димир Кульчицький, кандидат юридичних наук. доцент Михайло Настюк і кандидат юридичних наук, професор Борис Тищик.

Авторський колектив висловлює подяку всім, хто сприявпідготовці та виданню цієї книги.

Розділ і стародавні держави і пра на території україни (VII ст. До н. Е.—VI ст. Н. Е.)

1. Виникнення стародавніх держав

Найдавнішим періодом історії людського суспільства був стародавній кам'яний вік —палеоліт, названий так 1865р. англійським дослідником Дж. Леббоком. На те­риторії України первісні люди вперше з'явилися в епоху стародавнього кам'яного віку —ранньому палеоліті (пратоліті). Ця епоха характеризується поширенням ка­м'яних знарядь праці з дерева, каменю, кістки і рогів тварин, переважанням збиральництва, яке полягало у заготівлі дикоростучих плодів, ягід, їстівного коріння, молюсків, комах тощо для харчування. Збиральництво існувало поряд з мисливством і рибальством.

Сліди життя давніх людей у вигляді залишків їх короткочасних поселень-стоянок знайдені на території дея­ких районів України. Найдавнішою вважається стоянка у с. Лука Врублівецька Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. В епоху пізнього палеоліту (міоліту) з'явився матріархально-родовий лад. При групово­му шлюбі, що панував у той період, батько дитини за­лишався невідомим. Була відома тільки мати, від якої й велися родовід і спорідненість людей.

Палеоліт змінився мезолітом, за якого суспільною організацією людей стали племена —об'єднання спорід­нених родових общин. Родовий лад характеризувався високим розвитком мисливства і рибальства та переходом до відтворюючих форм господарства —скотарства й землеробства. Споріднені племена об'єднувалися у гру­пи, що займали часто великі території —в Приазов'ї на Північному Бузі та Дністрі, у Середньому Придністров'ї, Прикарпатті, на Волині тощо. Матріархат (від лат.mater—мати)замінено патріархальним (від лат.pater—батько)родовим ладом і парною сім'єю —моногамною, де спорідненість і спадковість велася за батьківською лінією.

Господарською основою патріархальних родових об­щин стала велика патріархальна сім'я. Вона складалася з кількох поколінь родичів за батьківською лінією, що здійснювали спільні виробництва і споживання. До її складу входили і раби.

Застосування залізного знаряддя призвело до підви­щення продуктивності праці у господарстві, до подаль­шого розвитку обміну, зростання багатства родів і пле­мен, майнового розшарування суспільства. У процесі збагачення патріархальних родових общин їхні виборні родові ватажки поступово перетворювалися на спадкову родову знать, прибираючи до своїх рук общинні багат­ства і перетворюючи їх на приватну власність окремих невеликих індивідуальних сімей. Раби і вироблені про­дукти також стали власністю таких сімей. Розвиток ре­месла і зв'язаної з ним внутрішньої та зовнішньої тор­гівлі призвів до виникнення замість родових общин те­риторіальних (сусідських) общин. Поява спадкової влади й експлуатація рабів і збіднілих общинників з метою збільшення багатства родової знаті, а потім розпад ро­дових общин та заміна їх територіальними общинами були початком розкладу первіснообщинного ладу і по­ступового переходу людства до класового суспільства. Вожді-воєначальники наймогутніших племен підкоряли сусідні племена, утворюючи союзи племен. Родоплемінна знать при цьому перетворювалася на спадкову майнову знать, а влада вождів-воєначальників —на спадкову князівську (королівську, царську) владу. Ця багата вер­хівка повністю панувала над більшістю залежного від неї бідного населення. Необхідність для панівного класу утримувати в залежності та покорі пригноблений народ сприяла утворенню держави, що знаменувала заміну пер­віснообщинного ладу класовим суспільством.

Людство розвивалося дуже нерівномірно, тому й за­міна первіснообщинного ладу класовим суспільством від­бувалася в різні часи і по-різному. Так, на території України у скіфів цей процес закінчився у першій по­ловині І тис. до н. е., а у східних слов'ян —наприкінці І тис. н. е., коли в них виникла найдавніша держава — Київська Русь.