2. Розчленування території україни характеристика окупаційного режиму

Згідно з расовою доктриною нацистів, усі слов'яни були «людьми другого сорту». Гітлерівці вважали Україну першочерговим об'єктом німецької колоніальної експансії, а українців —майбутніми рабами німецьких колоністів.

У серпні 1941р., повністю нехтуючи національними

прагненнями українців, Гітлер наказав розчленувати Україну на окремі адміністративні одиниці. Так, 20серпня1941р. був створений Рейхскомісаріат «Україна», куди входили Волинь, Полісся, Правобережжя, частина Полтавщини і Запоріжжя. На чолі цієї території, що охоп­лювала близько 340тис. км²з 17млн. населення, Гітлер, як уже згадувалося, призначив Еріха Коха. Ця людина» чи не найбільше спричинилася до того, щоб налаштувати українців проти німців.

/Нацисти перетворили Галичину на один із районів. Генерального губернаторства Польщі, що викликало гли­боке обурення українського населення краю. Буковина й частина Південно-Східної України, у тому числі й Оде­са, були передані союзникові Німеччини —Румунії й почали називатися Трансністрією. Наближені до лінії фронту східні землі в околицях Харкова залишалися під юрисдикцією німецької армії.

Фашисти мали намір зберегти цілковитий контроль над територією України. Це засвідчують структура і чи­сельність німецької цивільної адміністрації. Сюди прибула велика кількість чиновників. Українці обіймали лише дрібні адміністративні посади (сільський староста, мер невеликого міста, дрібний поліцай).

Природа нацистського режиму виявлялася і в ставленні до населення України, передусім до євреїв і вій­ськовополонених. Єврейське населення України не було евакуйоване і потрапило до рук нацистів, які утворили в Україні 50гетто й понад 180великих концентраційних таборів. За кілька місяців окупації вони замордували приблизно 850тис. євреїв. У Києві за якихось два дні у Бабиному Яру було знищено майже 33тис. людей.

За перші шість місяців війни у полон потрапили мільйони червоноармійців. Нацисти заганяли полонених у та­бори, оточені колючим дротом, де вони вмирали від холоду, голоду та хвороб, а нерідко їх просто страчували. До кінця війни з 5,8млн. радянських полонених, як? потрапили до рук нацистів, загинуло близько 3,3млн., із. них майже 1,3млн. —в Україні.

Нацисти використовували Україну не тільки як голов­ного постачальника продовольства, а й як джерело при­мусової праці для промисловості та сільського господар­ства Німеччини. На першому етапі українці часто добро­вільно їхали працювати туди, рятуючись від скрути. Але-коли стало відомо про принизливе ставлення до слов'ян, мізерну платню, населення почало уникати цього. З лю­того 1942р. німці примусово вивозили українців з Рейхскомісаріату до Німеччини як «остарбайтерів». Поліція-239

Коха проводила масові облави, зокрема на ринках, при виході з церков, кінотеатрів тощо. Впродовж 1942— 1944рр. з України вивезено близько 2млн населення. З2,8млн остарбайтерів наприкінці війни 2,3млн походили з України.

Окрім цього, нацистська влада виявляла жорстокість уставленні до міського населення та інтелігенції. По­стачання продуктів у міста було обмежено.

У східних районах України, які залишалися під юрис­дикцією військових, склалася ситуація, подібна до ситуа­ції у Рейхскомісаріаті, за винятком того, що тут поліцей­ський терор не був всеохоплюючим і допускалося існу­вання деяких українських цивільних організацій, зокрема організації на чолі з В. Доленком у Харкові.

У роки другої світової війни частина українських земель перебувала під румунською окупацією, а Закар­паття —під угорською. Становище тут було дещо іншим. Румуни 4липня 1941р. окупували Північну Буковину і Північну Бессарабію, а наприкінці липня —Південну Бессарабію. За німецько-румунським договором 19серпня1941р., з серпня по жовтень того ж року була окупована Трансністрія. Отже, з другої половини 1941р. під Ру­мунією перебувала українська територія, що охоплювала приблизно 60тис. км²з 3,5млн населення, або 10% української території. Румуни запровадили тут військово-поліцейський терор, колоніальний економічний визиск, систематичну румунізацію.

З Буковини, Бессарабії, Трансністрії були створені губернаторства, на чолі яких «кондукаторул» генерал Ион Антонеску призначав губернаторів: для Буковини — К. Колотеску, для Бессарабії —К. Войкулеску і для Трансністрії —професора Г. Алексіяну. У кожному гу­бернаторстві діяв директорат румунізації, завданням якого було змінювати назви українських місцевостей, україн­ські прізвища, забороняти українську мову в школі, адмі­ністрації, церкві, його завданням було також виселення українців і заселення української території румунськими колоністами. На Буковині заборонялися всі українські товариства.^/

Загалом політика румунів у другій світовій війні на українських землях проводилася традиційною лінією — заперечення прав місцевого населення України, румуні­зація, колонізація та господарська експлуатація. Однак запроваджений румунами порядок не мав таких крайніх наслідків, як фашистський. Тому населення Трансністрії схилялося до румунської, а не німецької окупації.

На Закарпатті угорці створили окрему адміністративну одиницю —«Підкарпатську територію» на чолі з ре­гентським комісаром і центром в Ужгороді. Угорці про­водили антиукраїнську політику, підтримували русофілів тощо.

Отже, нацистська політика в Україні була жорстокою і необачною. Неспроможність нацистів ефективно вико­ристати проти більшовицького режиму неросійські народи стала однією з їхніх найбільших політичних помилок у війні.