2. Скіфія

Степова смуга України на північ від Чорного моря була з давніх часів шляхом, яким проходили різні пле­мена. Від VIIст. до н. е. в українських степах жили іраномовні племена —спершу скіфи (давня назва скити), пізніше—споріднені зі скіфами сармати, або савромати, алани, роксолани та ін. Знання про життя скіфів і сусідніх з ними племен ґрунтуються на вивченні їх пам'яток —поселень і поховань, а також писемних творів старогрецьких учених і письменників.

Скіфські племена займалися переважно скотарством і вели кочовий спосіб життя, пересуваючись з місця на міс­це у пошуках корму для коней, великої рогатої худоби та овець. Скіфи перебували на стадії розкладу первісно­общинного ладу. Для їх суспільної організації характер­ний лад військової демократії. Це були дуже войовничі племена, вони вміло билися у кінному і в пішому строю.

За свідченням Геродота, якого вже у давнину нази­вали «батьком історії», скіф випивав кров першого вби­того ним ворога, а голови всіх убитих у бою відносив до царя, адже той, хто приніс голови, отримував частину захопленої здобичі. Давньогрецький лікар і природодослідник Гіппократ писав, що навіть скіфські дівчата їзди­ли верхи, стріляли з луків і кидали дротики, сидячи на конях, билися з ворогами. Заміж вони не виходили доти, доки не вбивали трьох ворогів. Скіфи нерідко здійсню­вали спустошливі напади на сусідні племена у Східній Європі, античні міста-держави Північного Причорномор'я, а також на стародавні держави Закавказзя і Середньої Азії. Недарма наприкінці Vст. до н. е. старогрецький історик Фукідід зазначав, що воєнною силою і кількістю війська зі скіфами «не тільки не можуть зрівнятися євро­пейські царства, але навіть в Азії немає народу, який міг би сам на сам протистояти скіфам, якщо всі вони будуть одностайні». Так, невдачею закінчився похід пер­ського царя Дарія І Гістаспа проти скіфів у 514або513р. до н. е. Заманюючи персів на свою територію і нападаючи на їх окремі загони, але уникаючи генераль­ного бою, скіфи здобули блискучу перемогу над 700-ти-сячним військом Дарія, відкинувши його за Дунай.

У V—IVст. до н. е. частина скіфів-кочівників посту­пово почала переходити до осілого способу життя. Вини­кали великі поселення, укріплені ровами, земляними ва­лами та кам'яними стінами. У кочових скіфів, котрі во­лоділи великими стадами худоби і жваво торгували з

грецькими містами-державами, відбувався процес майнового розшарування. Почали застосовувати працю рабів Влада багатьох вождів з виборної поступово перетворювалася у спадкову. У деяких степових скіфських племенах відбувся поділ на рабовласників і рабів. Створю валися передумови для створення рабовласницьке держави.

Перша скіфська держава виникла у середині IVст. до н. е. Вона займала територію Північного Причорномор’я від Азовського моря до Дунаю. Цар Атей, кот­рий, як повідомляє старогрецький географ та історик Страбон, панував над більшістю північно-причорноморських племен, організував успішні походи проти фракій­ців. Однак у війні з царем Філіппом IIМакедонським по­терпів поразку, і його держава розпалася.

У IIIст. до н. е. утворилася скіфська держава в Кри­му. Вона була тривалішою і могутнішою від держави Атея. Її столицею стало м. Неаполь Скіфський (поблизу сучасного м. Сімферополя), який найбільшого розквіту досяг у IIст. до н. е. за царів Скілура та його сина Палака.

Наприкінці II—початку IIIст. п. е. Скіфія як полі­тичне об'єднання перестала існувати. Пануванню скіфів поклала край міграція сарматів із-за Дону на Захід. Тут вони зустрілися з давніми східними слов'янами і впро­довж кількох століть були їх безпосередніми південними сусідами. Але назва «Скіфія» щодо території Північного Причорномор'я зберігалася і пізніше (наприклад, у «Повісті врем'яних літ», складеній на початку XIIст., згадується Великий Скуфь).Під час великого переселен­ня народів скіфи асимілювалися іншими, у тому числі слов'янськими племенами. Рештки їх —це кавказькі осетини.

У Скіфії встановилися рабовласницькі відносини г пережитками первіснообщинного ладу. Поділ скіфськи? племен на скіфів царських, скіфів-орачів, скіфів-земле­робів і скіфів-скотарів, а також кочовий побут багатьом :і них, збереження патріархальних звичаїв не могли за­тримати процес розкладу родового ладу і появу майнової нерівності. Приватна власність зосереджувалася переду­сім у руках племінних вождів і старійшин племен, їх родин. Решта населення —це вільні общинники, які несли військову службу, сплачували данини і виконували різні повинності. У містах основну масу населення ста­новили вільні ремісники, а також купці. Головним дже­релом поповнення рабів було підкорення осілих племен.

Раб вважався власністю пана, річчю, яку можна продати, подарувати, обміняти і передати у спадщину. Рабі використовувались здебільшого у домашньому господарстві, а також для охорони стада. При розпаді первісне общинного ладу рабство втрачало патріархальний характер. Посилення експлуатації викликало повстання рабів, що жорстоко придушувалися. За» свідченням Геродота, повсталих рабів розпинали на хрестах.

Майнова і соціальна нерівність у скіфів яскраво ви являлася у характері їх поховальних пам'яток. Похо­вання бідних скіфів звичайно розміщали під невисокими курганами. Над похованнями знатних скіфів насипалися високі кургани, у поховання клали різноманітні речі зі срібла і золота. При похованнях багатих скіфів завжди знаходилися поховання вбитих воїнів, жінок, рабів, коней з бойовим спорядженням тощо. Особливо багаті були кургани з похованням вождів племен і царів скіфської" держави. Одним з найбільших є Чортомлицький курган поблизу м. Нікополя на Дніпропетровщині. Тут поховані цар і цариця, шість воїнів та 11бойових коней, а також велика кількість цінних речей.

У скіфів існувала деспотична царська влада. Однак кандидатура царя і його наступників затверджувалася народними зборами. Вони, а також Рада старійшин і пле­мінних вождів розв'язували важливі державні питання. Територія держави поділялася на нами (округи),що» ймовірно, були племінними територіями, які населяли різні кочові й осілі скіфські та інші племена. Правова система ґрунтувалася головним чином на звичаях, рішен­нях народних зборів, а також постановах царів. Існувала приватна власність на стада, посіви, житло. Право при ватної власності на рухомі речі зумовило розвиток зобов'язального права. Договори скріплювалися присягою Сімейне право характеризувалося пануванням патріарха ту, що вимагало ведення родоводу за батьківською лінією, панівної ролі чоловіка у господарстві, суспільстві сім'ї. Жінка перебувала під владою чоловіка. Після йол смерті вона переходила у власність спадкоємця. У спадковому праві панувавмінорат(лат.minor —менший) тобто перехід батьківського майна неподільно до молодшого за віком сина. Одружені сини мали право на виділ при житті батька.

Найнебезпечнішими злочинами вважалися злочині проти царя. Каралося не тільки вчинення злочину, а і замах. Самостійним злочином була фальшива присяга що, за переконанням скіфів, могла спричинити хвороба царя і каралася стратою. Таке ж покарання застосову­валося за порушення звичаїв і відступ від віри предків. Тяжкими злочинами вважалися вбивство, крадіжка, об­мова невинного, перелюбство тощо. До найпоширеніших видів покарань належали смертна кара, відрубання пра­вої руки, вигнання. Продовжувала існувати кривава помста. Справи, які не стосувалися царської влади та інтересів держави, розглядалися змагальним поряд­ком, але існував і слідчий процес для найнебезпечніших злочинів.